Вона все це уважно слухала і вже підібгала ноги на сидіння крісла, повністю закутавшись у плед. Якби він міг бачити крізь нього, то він помітив би, що вона якось дивно усміхається. Ця усмішка не була родичкою сміху, а скоріше навпаки, але все одно вона усміхалася. Вона – сильна жінка і може оцінити будь-яку гру чи таке раптове одкровення, на яке вона взагалі ніколи не розраховувала.

А він залпом допив своє вино, і коли офіціант виринув знову, зупинив його жестом долоні, ніби кажучи: «Не зараз». Хлопець був у справі не перший рік і розумів, коли не варто бути надмірно активним, заважаючи важливим розмовам. Судячи з усіх зовнішніх ознак, розмова була дуже важливою, і він знову безшумно зник у якомусь балетному поклоні.

Так вони сиділи ще певний час, а потім вона заговорила:

– Добре, що все це ти сказав сам. Я боялася, що ти не зрозумієш, що я тобі давно хотіла сказати. – Вона вивільнила праву руку, і потягнувшись, спритно підхопила келих двома пальцями.

– Ти зараз сам сформулював стан закінчення стосунків. Не важливо, що ти звертаєш свою увагу на те, що було довгі роки тому, і шукаєш там мій образ тих літ. Минуле вже пішло, і ми не можемо на нього вплинути, а майбутнє нам підвладне лише малою мірою, і хто цю міру дає тобі чи мені – ніхто не знає. У будь-якому разі, ми не живемо ні вчора, ні завтра. Ми живемо сьогодні, а сьогоднішня я тобі категорично не підходжу…

Він спробував щось сказати і навіть підняв руку, але вона зупинила його поглядом, а він знав цей погляд – краще вже вислухати все до кінця. Тому він підняв руку вище, і офіціант знову матеріалізувався, миттєво наповнив келих вином і з усмішкою зник. Загалом це могло збоку виглядати як жест офіціантові, щоб той освіжив напій. Але вона все вловила й оцінила. І після зникнення офіціанта продовжила:

– Тому я й запитала тебе, коли ти сказав, що треба починати все спочатку. Що саме ми почнемо спочатку? Навіщо? Зліпити те, що було на самому початку, – неможливо в принципі, тому що зараз немає мене тієї з далекої юності, але й тебе такого – теж немає. Ми не можемо почати спочатку, ми можемо почати тільки з тієї точки, в якій перебуваємо зараз. Інших варіантів немає.

Просто над їхнім столом пролетіло якесь нічне створення на кшталт кажана. Воно було досить великим, але пролетіло швидко і безшумно. Десь недалеко співала жінка, досить приємним низьким голосом з оксамитовою хрипотою. Їй акомпанував якийсь джаз-банд, явно з контрабасом та живими барабанами. В їхній мові було багато шиплячих звуків, і це дивним чином накладалося на тихий шелест прибою, що перекочував дрібну гальку. Тут, на набережній, це сприймалося як слабке та рівномірне шипіння.

– Я чудово розумію, що роки не минають безслідно ні для кого й ні для чого. Все змінюється. Я змінююсь, ти змінюєшся, світ змінюється. На краще чи на гірше – інше питання. Кожна людина у процесі життя неминуче змінюється, і якщо двоє людей живуть разом, то вони змінюються обоє, з різною швидкістю, в різному напрямі, але змінюються. Це набагато важче, ніж змінюватися самому, і знаєш чому?

Він вирішив, що в цю частину розмови краще не втручатися. Він знав, що її розум мобільніший і гостріший, а думка могла рухатися настільки стрімко, що встежити за нею майже неможливо. Вона була розумна, уважна й рішуча, а тому зараз краще помовчати. Тому він просто глянув на неї, немовби питаючи: «Чому ж? Розповідай».

– Тому, що в якийсь момент розумієш, що твої власні зміни змінюють і того, хто поруч із тобою. І навпаки. Мої зміни впливають на тебе, і ти від цього змінюєшся, і я теж змінююся під дією твоїх змін. Те, що я тебе не влаштовую, мені зрозуміло досить давно.

– А чому ти про це ніколи не говорила? Потрібно було це обговорювати.

– Ні, це – марно. Це об’єктивна реальність. Ти не зможеш довільно припинити власні зміни, і я теж. Просто я розумію природу цього явища, і марно стрясати повітря – безглуздо. Інше питання, що я розумію одну просту річ: ми з тобою змінюємося так, що результат цих змін не влаштовує ні тебе, ні мене, але дорікати один одному в цьому – немає жодного резону тому, що частково ми і є джерелом цих змін.

– Ти хочеш сказати, що це – фатально і з самого початку приречено приблизно на такий результат?

Весь цей час вона тримала келих у руці, але тепер поставила його на стіл, сховала руку та підняла плед вище шиї.

– Ти знову повернувся до того самого запитання, яке поставив годину тому.

– Якого запитання?

– Запитання «Чому так?». Я тобі тоді відповіла: «Можливо». Але ти знову вийшов на нього, просто в розгорнутому вигляді. Так от, відповідь на це запитання є, але вона тобі не сподобається. Бачиш, усі ці зміни не матимуть вирішального значення, якщо парі пощастило і вони зустріли те, що називають словом, яке запльоване, забруднене і знецінене, але заміни йому все одно нема.

– А, ти про це? Я не вірю в романтику. Не в цьому віці, принаймні.

Вона знову вивільнила руку, взяла келих, сьорбнула з нього вина, а потім, примруживши одне око, подивилася на нього крізь скло келиха і вино.

– Знаєш, а я думаю, що вона є. Мені просто стало тужливо там, де її нема. Я вже знаю, як виглядає її відсутність, але думаю, що маю ще час для того, щоб пірнути в неї з головою і не озираючись. Тому починати спочатку – це повернутися в той самий стан похмурого споглядання неприємних змін, а це не потрібно ні тобі, ні мені.

Вона підморгнула йому крізь келих, але він цього не побачив…

ЕПІЛОГ

…Атомний авіаносець, наприклад, розрахований на 40–50 років активної експлуатації. Те ж саме стосується і літаків п’ятого покоління. Ф-35 уже точно планують використовувати пів століття, і весь цей час техніки чітко знатимуть, які регламентні роботи треба виконувати, коли і який вид ремонту треба проводити. Все це тому, що інженери та конструктори точно знають, що випущений із цеху літак або спущений на воду корабель через десять років будуть уже не зовсім такими, якими були на самому початку, а через двадцять чи тридцять – і поготів. На це не просто дивляться як на неминучість, а й навіть вносять у відповідні плани та кошториси. Все тому, що ці люди дивляться на всі явища реально і без зайвих фантазій.

2 коментар до “Час, зміни та келих (Частина 3)”
  1. А чого ж. Можу оцінити філософську нотку. Навіть анекдот на тему відносин, що змінюються з часом, пригадав:-). Він помірно довгий, якщо знайду текст, викладу.
    А от частина про техніку…
    Коли посилилася цікавість Заходу до наших мілтек стартапів, інтересанти намагалися натягнути свіжі ідеї на вимоги НАТО, зокрема. Забезпечення запчастинами на роки, зберігання без втрати якостей, на роки. І тому подібне. Все по канонах.
    Звісно, життя поправило. Але скільки часу втрачено.
    І це при тому, що навіть такий системний підхід, який описаний, не рятує від проколів під час багаторічної експлуатації.

  2. anti-colorados: ВЕР 13, 2026
    Я пам’ятаю цей текст. Тільки він був на російській мові. І там нічого, звісно, не було про військову техніку (Епілог). Дякую шановному Автору! Дуже лірично, я навіть розслабилася. І в цьому є свій позитив.
    @ Кожна людина у процесі життя неминуче змінюється, і якщо двоє людей живуть разом, то вони змінюються обоє, з різною швидкістю, в різному напрямі, але змінюються. Це набагато важче, ніж змінюватися самому… @
    А саме головне, що було підкреслено Автором, що люди, які мешкають разом, обов’язково змінюються протягом усього часу. Частина рис характеру переходить від одного до іншого і навпаки, перемішується і на виході виходить якийсь загальний результат для них обох. Партнер, який є більш слабким в емоціональному плані, переймає більше черт характера у більш сильного, впевненого в собі, партнера.

Коментарі закриті.