– Щоправда, нам доведеться все починати спочатку, – він уже не дивився на неї, а розглядав білу піну прибою, яка ставала дедалі білішою в міру того, як опускався вечір. І в цей момент увімкнулося зовнішнє освітлення, а набережна разом із пляжем опинилася під владою нічного освітлення, хоча на небі почали з’являтися лише перші зірки.
– Навіщо? – запитала вона, не відриваючи келиха від рота.
– Вибач?
– Навіщо починати? Навіщо все спочатку?
– Ну, як же? Ми виявилися просто щасливчиками і вирвалися звідти без втрат, навіть матеріальних. Ми можемо кілька днів відпочити, а потім підберемо собі житло ближче до берега і будемо облаштовуватись. Працювати нам не потрібно, з мовою проблем немає, хоч і кострубато, але ми можемо спілкуватися, а з часом – вона підтягнеться, і не буде проблем.
– Ні, я не про це. Навіщо починати спочатку? Ти справді цього хочеш?
– А у нас є вибір?
– Вибір завжди є, – відповіла вона і почала кутатися у плед по саму шию.
Пледи було акуратно розкладено на всіх плетених кріслах веранди, на якій вони сиділи. На них були зображення якихось веселих личок і вишита назва ресторанчика. Вони були чистими і без жодного запаху, і тому загорнутися у плед було легко та зручно.
Він теж поставив келих, явно не розуміючи, в який бік зараз повертає розмова. Якоїсь миті йому дуже захотілося, щоб вона зігрілася під пледом і заснула, так і не продовживши тему, але вона продовжила:
– Знаєш, поки ми звідти виривалися та обминали всі ці підстави й пастки, я не боялася саме цих загроз. У якийсь момент я навіть упіймала кураж і почала отримувати задоволення від того, як технічно вдавалося уникнути неприємностей.
– Напевно, мені здалося, але кілька разів я читав у твоїх очах щось на зразок страху. Ні, не страх, а якусь настороженість. А от куражу не побачив.
– Так, це був страх. Він підходив кілька разів, але не через себе, а через тебе.
– Ну от, знову я крайній. Як це в тебе так виходить?
– Ні, це важливо і це не образа. Це саме те, що треба обговорити. Страх був такого змісту, що я не була впевнена в тобі, думала, що ти розклеїшся або просто махнеш на все рукою, і я залишусь сама. І знаєш, що найнеприємніше? У цей момент я ловила себе на думці, що краще б я була сама. Бачиш, я вже давно я не відчуваю спокою, коли ти в мене за спиною, і тим більше – якщо ти переді мною. Як тобі пояснити? Я впевнена в собі і не впевнена в тобі.
Він відкинувся на спинку крісла і якийсь час мовчки допивав своє вино. Тільки-но він поставив на стіл порожній келих, з-за спини виринув офіціант у білосніжних шатах і з незмінним білим рушником на передпліччі. Він злегка нахилився, щоб упіймати погляд клієнта, і, впіймавши його, долив келих до повного, ще раз вклонився і зник так само безшумно, як і з’явився.
– Ти знаєш, чому це так? – запитав він і зробив уже більший ковток.
– Можливо.
– Добре. Тоді і я тобі дещо скажу. Знаєш, я ж не зовсім дурний і розумію, що немає нічого постійного і незмінного. Я хоч і не любив філософію, але пам’ятаю, що все розвивається і змінюється, що і є однією з основних ознак життя. Якщо нічого не змінюється, якщо все зупинилося, значить, прийшла смерть.
– Добре. Тоді є шанс на те, що ти зможеш мене зрозуміти. Продовжуй.
– Бачиш, усі ці роки, що ми разом, ти поступово змінювалася, та й я, безумовно, змінювався. Але що я можу сказати про свої зміни? Мені важко судити про це. Ще нещодавно я був пацаном, деякі моменти пам’ятаю настільки яскраво, що просто не віриться в ту прірву років, що пролетіли відтоді. Потім став хлопцем, а потім я познайомився з тобою. Я пам’ятаю, якою ти тоді була, і пам’ятаю, що просто не могла не подобатися. А потім – ми стали жити разом, і ти почала все далі відходити від тієї юної панянки, яку я побачив уперше.
Він зробив паузу і якось особливо гостро відчув відсутність тієї самої сигари, про яку він так спокійно міркував ще пів години тому. Небо стало зовсім темним, а зірки – настільки яскравими, що освітлення набережної так і не змогло їх приглушити.
– Не хочу сказати, що ти змінилася в гірший бік. Це було б несправедливо. Ти просто стала іншою, розумієш? Так, я знаю. Я знаю все. Все тече і все змінюється. Але в якийсь момент я піймав себе на думці про те, що від тієї квітучої та юної особи не залишилося нічого, і я живу зовсім з іншою людиною. І ще. Я зрозумів, що залишився з тією, з минулою тобою, і ніяк не можу змиритися з тобою сьогоднішньою. Напевно, через це проходять усі, і найімовірніше – так воно і є. Але погодься, важко зберегти ті ж самі відносини з тобою тією, якою ти була, і тією, якою ти стала. Мені здається, що в моїх стосунках нічого не змінилося, просто ти змінилася. І знаєш, ти продовжуєш змінюватися. Років через п’ять ти вже не будеш навіть такою, яка ти ось зараз. Ловлю себе на думці, що хочу повернути тебе ту, що була, і розумію, що це – марна справа і що цього ніколи не буде, бо час не запустиш назад.
(Далі буде)