Іспанія – батьківщина гібриду

Уперше опубліковано: 02.03.2017

Авторка перекладу: Світлана

Фейсбук – породження шайтанів. Багато з його можливостей іноді ставлять у глухий кут: наприклад, він викладає пости, написані роки тому. Через три роки війни їх цікаво перечитувати і дивуватися з того, як багато приділялося уваги гібридності путінської війни, хоча нічого незвичайного і Боже борони – нового там немає й близько. Просто всім слід було знати, куди дивитися, та й знати не треба було: путін сам сказав про те, як він шкодує про втрачений совок. Раз так, треба було відкривати історію совка, написану де завгодно, тільки не в самому совку, та уважно прочитати його історію у 30-і роки. Там докладно описано рецепти, якими путін користувався і користуватиметься надалі. Нічого свого він просто не може винайти з огляду на особливості мислення, а тепер – і старечий маразм, у який його заносить дедалі частіше.

Отже, совок ніколи особливо не приховував своїх агресивних задумів і проявив свою загарбницьку сутність на самому початку життя. Спочатку було вдале захоплення України, а потім – вельми невдалий «польський похід», де червоним армійцям навалили так, що ті, напевно, побили всі світові рекорди з бігу на довгі дистанції. Потім був період тривалого затишшя і тотальної мілітаризації країни.

Нині заведено вважати, що відновлення совкової агресії сталося 17 вересня 1939 року, коли червона армія розпочала захоплення своєї частини Польщі на пару з Німеччиною. Справді, цього дня почалася низка збройних вторгнень на територію Польщі, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви та Румунії. Хоч і важко, але цей момент уже очищено від совкових небилиць і історичну справедливість відновлено. Але фокус у тому, що це була вже відкрита фаза агресивних дій, а передувала їй прихована фаза, яка повністю відповідає нинішньому уявленню про гібридну війну. Причому це сталося за три роки до вторгнення в Польщу. Іспанська війна совка якось зовсім випала з уваги, а там є на що подивитися.

Складно собі уявити, але Західна Європа 30-х років була тяжко вражена комуністичною заразою. Острівцями притомності залишалися Британська імперія і, як не дивно – фашистська Італія. Там комуністам так і не вдалося розвернутися. Найбільш зачумленими бараками були Німеччина і Франція. Але з приходом до влади в Німеччині Гітлера комуністи там зажурилися та або перекувались у націонал-соціалістів, або поїхали до виправних таборів, які Гестапо скопіювало у своїх товаришів з НКВС.

Прихід до влади лівих в Іспанії не був такою вже великою несподіванкою. Міжнародна організація, яка займалася експортом революцій і перебувала в совку, посилено готувала кадри для зміни влади в кожній європейській країні, але тільки в Іспанії це вдалося як треба. Зрозуміло, що заколот, піднятий іспанськими військовими, міг пустити нанівець усі витрачені кошти і знищити живий приклад того, як слід влаштовувати подібні заходи. І тут пішов набір гібридів, які ми всі бачили й бачимо зараз у Лугандоні.

Насамперед війну було названо громадянською. За визначенням, це внутрішній захід, у якому вправляються місцеві жителі. Вторгнення на Донбас теж названо громадянською війною. Треба сказати, що сама іспанська армія мала досить відстале технічне оснащення, а ліва влада взагалі не мала більш-менш серйозної зброї. Але раптом у повітрі зав’язалися дуелі винищувачів, а міста стали прасуватися тоннами бомб. Саме одному з таких бомбардувань присвятив своє знамените полотно Пабло Пікассо, назвавши його ім’ям розбомбленого міста, – «Герніка».

Офіційно літаки й танки були місцевими, іспанськими, але якби тоді у совкового посла запитали, звідки все це добро, він цілком міг заявити про те, що їх може купити будь-яка людина у найближчому військторзі. Совкова зброя йшла суцільним потоком у середземноморські порти. Прибувши на місце, воно відразу ставало іспанським або віджатим. Знайомий сюжет, чи не так?

До місця бойових дій рушили численні совкові «радники» та «добровольці». Вони керували складною технікою, як-от системами ППО, бойовими літаками, танками та іншою складною технікою. При цьому вони повністю змінювали свої імена та прізвища, видаючи себе за місцевих гаучо і мар’ячос. Що характерно, вони брали собі іспаномовні псевдоніми, як зараз це назвали б, «позивні», – і тут повна калька з давньої війни. Всі ці діячі прибували через Німеччину та Францію – суходолом чи морем, дехто рухався комбінованими стежками і заходив на територію Іспанії з Африки. Що характерно, під час свого руху до місця збору в Іспанії вони використовували добре сфальсифіковані документи Естонії або Латвії.

Зрештою, майже всі керівні військові посади республіканської армії обіймали товариші Хосе та Домінго з Рязані чи Сизрані. Фактично всі бойові дії республіканської армії планувалися та здійснювалися фахівцями із совка. Наскільки відомо, в Лугандоні – та ж сама ситуація.

І ще один факт ріднить «визволителів» Іспанії та Лугандону. Перше, що робили визволителі з рязанським акцентом, зайшовши у велике місто, – грабували банки. Це – святе. Потім уже грабували менш цінні об’єкти на кшталт автосалонів, а закінчували вже металом порізаних заводів та залізничних рейок. В Іспанії такого не було, бо везти далеко, через усе Середземне море, а тому «визволителі» провели одноразову, але дуже жирну акцію. Вони вивезли золотий запас Іспанії, який успішно канув у Лету.

Між іншим, звичай нагороджувати таємних людей не менш таємними орденами та медалями за таку саму таємну війну виник саме в Іспанії. Охочі можуть подивитися, скільки там тільки «героев совеццкага союза» утворилося, щоб зрозуміти, наскільки масштабним було це явище.

Потім було багато цікавого, але вже зараз видно, що «громадянська війна Іспанії» майже до сьомого знака після коми повторює те, що ми зараз маємо на Донбасі, а все тому, що на манежі – «все те же», й лікувати їх треба тими самими засобами, якими було підліковано совок.