За що воюємо? (Частина 3)

Автор: anti-colorados

США змушені були воювати тому, що вони відокремилися від Британської імперії і теж стали формувати незвичайну державу, засновану на не бачених раніше принципах. Старий світ, безумовно, намагався привести цю сутність до спільного знаменника, щоб ідеї, які там перемогли, не підірвали і їх. І не треба забувати, що на той час Штати було затиснуто іспанськими володіннями на півдні та британськими – на півночі. Плюс до того, все Східне узбережжя щільно блокував найпотужніший у світі Королівський флот Великої Британії.

Не воювати було просто не можна, і тим більше – не було сенсу, роззявивши рота і видаючи «И-и-и!», заглядати у вічі, щоб там побачити мир. Ні, мир, звісно, там знайти можна, але він має такий вигляд:

«Там, на кладбище, так спокойненько,
Ни врагов, ни друзей не видать,
Всё культурненько, всё пристойненько,
Исключительная благодать».

Як це не дивно, але те саме було в Гітлера з його Рейхом і у Сталіна з його совком. Щоправда, якщо перші два показували місце, взагалі незвичне для свого часу, зі знаком «плюс», то ці два діячі будували свій варіант Молоха, який поєднував бійню та м’ясорубку. І вони теж розуміли, що або вони підімнуть під себе світ, або світ підімне їх під себе, причому це питання недовгого часу, що потім і було підтверджено ходом усіх подій.

І ось що цікаво: у діях наполеонівської Франції, гітлерівської Німеччини та сталінського совка проглядалося приблизно одне й те саме. Кожен із цих персонажів хотів отримати швидку війну, як це й заповідав Сунь-Цзи. Для цього кожен із них планував генеральну битву, щоб у ній розгромити армію противника та остаточно вирішити всю кампанію.

А для цього потрібно було зуміти не лише розгромити противника у величезній битві, а й витягти ворога на неї. Причому ще велике питання в тому, що вимагає більшої майстерності – впоратися з ворогом на полі бою чи виманити його на одну велику бійку.

Адже відомо, що найбільшою проблемою Наполеона у війні з російськими військами було впіймати імператорську армію і дати їй бій. Наздогнати її вдалося лише під Бородіно, хоча спочатку планувалося, що битва відбудеться біля західних кордонів імперії. Наполеон сам про це не раз писав, і тут навіть обговорювати нема чого.

Гітлер провів бліцкриг у Польщі, а потім – і у Франції тому, що вдалося одним ривком розбити майже всю армію. Те ж саме закладалося і у план «Барбаросса». Гітлер знав, що Сталін зганяє армію до кордону, а Сталін знав, що Гітлер робить те саме, і кожен із них вичікував моменту, коли противник збере всю свою міць, щоб знищити її в одній гігантській битві. Гітлер «кліпнув» трохи раніше часу. Але в будь-якому разі, всі ці історичні постаті витягували противника туди, де його можна розбити з найкращим результатом.

До речі, правильність подібних висновків підтверджує не тільки Наполеон, а й Гітлер. Якщо хтось пам’ятає, він розвернув танкову групу Гудеріана з московського напрямку на південь, щоб узяти в котел і знищити все південне угруповання військ совка. Це якраз і є та сама генеральна битва, яка мала швидко і остаточно вирішити все. Чому це не вдалося – інша історія, про яку ми писали докладно.

І тепер повертаємось до наших реалій. З 2019 року у нас склалася ситуація, коли ми витягли з нір усіх ворогів України. Тепер вони вже не зможуть перефарбуватися в інші кольори. Усі, кому дорога Україна і хто готовий за неї боротися, тепер бачать їх ясно та чітко. Це – подарунок долі. Ворог проявився, і він – у зоні досяжності, а це вже половина успіху. А далі все просто: ворог зібрався, і місце його визначене. Залишився другий чинник – час. Або, так би мовити – «час і натхнення». Із цим же все гаразд? Тоді – вище голову. Не гаємо час на дурницю! Ми ж знаємо, за що воюємо? Ми ж розуміємо, що питання стоїть про нашу ідентичність? Тож…