Незвичний погляд. Про географію

Авторка: Світлана

Шановні читачі, сьогодні хочу поділитися з вами одним яскравим (і не тільки в переносному значенні) прикладом того, як розвивається наша мова, а ми є свідками цього процесу.

Отже, вчора шановний Anti-colorados розповів про чергову вдалу атаку Сил оборони на Кірішський НПЗ, яка додала сірим будням тамтешніх мешканців трохи вогнику. Це вже не перша атака, і заголовне фото взято зі звіту Генштабу про атаку у вересні 2025 року. Мені важливе було написання назви цього НПЗ саме в офіційних джерелах, і, як ми бачимо, вона йде, як сказали б в Одесі, «проти шерсті», тобто всупереч правилам української мови. Але я підтримую саме таке написання, і далі спробуймо з’ясувати ситуацію з цим словом.

Прикметник «Кірішський» утворено від географічної назви Кіріші. За правилами української мови, при утворенні нового слова додаванням суфікса -СЬК(ИЙ) сполучення Ш + С спрощується до С, наприклад: товариш – товариський. І подібні зміни відбуваються ще з кількома приголосними (йдемо за абеткою):

• Г змінюється на З: Люксембурзький (та інші назви міст, які закінчуються на -бург), Острозький, Празький, Ризький;
• Ж змінюється на З: Паризький, Запорізький, Криворізький;
• К змінюється на Ц: Кагарлицький, Кобеляцький, Прилуцький;
• Х змінюється на С: Лепетиський;
• Ч змінюється на Ц: Гадяцький, Галицький, Овруцький, Народицький;
• Ш змінюється на С: Золотоніський, Сиваський.

Це правило діє і стосовно загальних назв (козацький), у тому числі назв народів (чеський, коряцький, інгуський, словацький, латиський, узбецький).

То чому ж НПЗ у Кірішах, на мою думку, варто писати «Кірішський», адже за правилом треба було б «Кіріський»? Перша відповідь, яка спаде вам на думку, буде правильною: тому що інакше ми б це слово не впізнали і не співвіднесли з назвою Кіріші. А причина – слово ще не настільки знайоме (здалася нам їхня географія, якби не війна), і ми є свідками того, як воно входить у наш вжиток. Інших причин, напевно, нема, адже більш відомі прикметникові географічні назви московії ми впізнаємо, бо знаємо іменники, від яких їх утворено: Виборзький, Волзький, Ладозький, Владивостоцький, Таганрозький, Петербурзький, Оренбурзький. І коли вчергове (або вперше) ми побачимо ці назви у зведеннях, то легко їх впізнаємо.

Чи допускається таке відхилення від правила? Так, Український правопис подає примітку: «Для збереження звукового складу твірних основ (переважно іншомовних) у деяких прикметниках зазначені приголосні перед суфіксом -ськ- не чергуються і передаються відповідно на письмі: Небíт-Дáг – небíт-дáгський, Клуж – клýжський, Бангкóк – бангкóкський, бáски – бáскський, казáх – казáхський, Печ – Пéчський…» Іншими словами, зміни не відбуваються, щоб зберегти звуковий склад основи і тим самим показати, від якого слова було утворено прикметник.

До речі, саме в цьому правилі наведено написання російського Воронежа: «Ворóнеж – ворóнезький (пор. назву українського селища – Ворóніж – ворóнізький)».

Тож Кіріші з їхнім Кірішським НПЗ, напевно, зберігатимуть не властиве українській мові написання -ШСЬКИЙ, поки у нашій свідомості не сформується пара «іменник Кіріші + похідний від нього прикметник Кірішський». Втім, коли ми вивчимо цю пару, то, може, вже й потреби не буде, а залишаться тільки спогади про кілька візитів добрих птахів, які несли світло і тепло справедливої відплати.

А те, що сполучення ШС не властиве нашій вимові, ви можете перевірити самі. Сполучення ШС вимовляти важче, ніж просто С (подовжений чи звичайний), тому москалі пишуть і читають ШС, а ми, попри написання, все одно вимовляємо  один звук – м’який [с]: [кіріський]. А подовжений [с] вимовляємо у зворотних дієсловах, де після закінчення другої особи однини (-ИШ/-ІШ, -ЕШ/ЄШ) додано -СЯ: милуєшся, дивишся, пишаєшся. Саме цей довгий [с] звучить у пісні Павла Дворського «Рідна мова»: «Коли ж уже не плачеш ти і не смієшся, Оглухнув серцем, не радієш, не болиш, Тоді з землею наодинці зостаєшся, Знов мовою одною, рідною мовчиш».

Отака історія з географією на сьогодні.