Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Кілька днів тому у зведеннях Сил оборони з’явився звіт про те, що вдалося успішно атакувати іранське судно, яке Каспійським морем переправляло лаптям військові вантажі. Здавалося б, це вже не перший і точно не останній випадок подібних атак саме в акваторії Каспійського моря, і дивуватися тут ні з чого. Справді, вже кілька разів завдавалися удари по нафтових платформах, патрульних кораблях і катерах, і, звісно ж, суховантажах, які курсують між берегами Ірану та курника. Але саме іранське судно було атаковано вперше, і у зв’язку з цим бородаті виступили з погрозами на адресу України в тому плані, що вважатимуть подібні речі актом війни.
Ця дивна заява потребує певних пояснень та уточнень, бо лапті теж зараз намагаються підняти хвилю з приводу того, що Сили оборони знищують їхню нафтову інфраструктуру і логістику так, що у декого навіть шуба підгортається. У такому разі тут слід діяти й міркувати за принципом, який заповів нам Чарльз Дарвін, а саме: мухи – окремо, а котлети – окремо. Усі ці та багато інших байок, які мовлять лапті, а тепер – і рушники, спираються на підміну понять, якої не помітить виключно дегенерат.
Але як стверджував покійний Жириновський, ідіотів у цьому світі – більшість, а тому й риторика ця розрахована саме на цю більшість. На жаль, Жириновський багато в чому був правий, і на ідіотів доводиться натикатися не тільки серед курника чи складу рушників, а й начебто в цивілізованих країнах Європи чи США. А фокус тут дуже простий: лапті апріорі зрівнюють сторони військового конфлікту за принципом «ти вкрав чи в тебе вкрали – не важливо, головне – що йдеться про крадіжку». Тобто вони вважають, що в цій війні Україна та курник мають рівні права та обов’язки.
А часто їх заносить, і вони самі себе викривають, стверджуючи абсурдну теорію про те, що Україна почала першою. І тут у них «вус відклеївся», і вони самі визначили принципи, які справді давно затверджено і які вказують на різні ролі сторін – учасників військового конфлікту, а отже, і на різні обсяги прав та обов’язків, які вони мають. А вони прості. Сторона оборони завжди веде справедливу війну. У неї немає цілей захоплення чужих територій, знищення населення сусідньої країни чи пограбування її активів. Вона відбиває агресію і для цього може і зобов’язана використовувати всі засоби, які вона має у своєму розпорядженні для оборони.
І навпаки, загарбник веде війну несправедливу та підлу, намагаючись отримати матеріальну, територіальну, політичну або будь-яку іншу вигоду. Звідси випливають діаметрально протилежні цілі війни і варіанти її закінчення. Сторона оборони не може закінчити війну, поки не ліквідує окупацію і не відіб’є агресію, або – капітулює, що – не варіант, якщо вона все ж таки зважилася воювати аж до звільнення своєї землі.
Загарбник, навпаки, може закінчити війну будь-якої миті, просто вивівши свої війська на свою територію. На цьому війна в її гарячому вигляді миттєво закінчиться. Інша річ, що протистояння триватиме і жертва вимагатиме відшкодування збитків, завданих агресором, але це вже інша історія і війни вже стосується опосередковано. А якщо так, то саме бажання агресора почало цю війну, і відсутність у нього бажання відповзти не дає її закінчити. Це – важливий момент, тому що будь-яка третя сторона, що так чи інакше примикає до цього військового конфлікту, діє або справедливо, стаючи на бік жертви, або стає співучасником агресії. Все інше – спроба справити потребу в мозок безтямному спостерігачеві.
(Далі буде)