У середньому тут перебувало від 9 до 16 тисяч осіб різношерстого складу, але максимальна кількість протрималася недовго, тому що противник почав активно атакувати північніше та південніше Кюстрина і частину людей було перекинуто на ці ділянки, тож, по суті, місто обороняли дев’ять тисяч осіб.
Це – дуже цікава та вкрай показова цифра. В одному з перших лонгрідів на ЛО, де ми вже робили огляд міфів про цю війну («День перемоги великої брехні». – Прим. перекл.), ми вирахували приблизну кількість військ гарнізону Брестської фортеці на ранок 22 червня 1941 року. Там теж було близько дев’яти тисяч багнетів, але це були здорові, боєздатні та згуртовані війська, а не відловлені й набрані з чого було. А в самому Бресті й навколо нього стояло близько 50 тисяч осіб, але наскільки по-різному показали себе захисники Кюстрина та Бреста!
У цьому випадку нам немає потреби описувати хід боїв за Кюстрин, а просто зазначимо, що його штурмували майже два місяці, причому не 45-а австрійська дивізія, як це було в Бресті, а без дурнів – ударні підрозділи, з танками, артилерією та авіацією, а протистояла їм, по суті, солянка, командування якою зрештою перейшло до СС, тому що кадровим військовим було важко зібрати до купи різношерсту публіку.
Ще один момент заслуговує на увагу. Більшовикам кілька разів вдавалося брати Кюстрин в оточення, але кілька разів оборонці змогли розірвати кільце та відновити комунікації з основними силами. Після першого такого деблокування командування оборони вирішило вивести з мішка Гітлерюгенд та підліткову частину Фольксштурму. Щоб розуміти, про кого йшлося саме там і тоді, – це були підлітки 12–13 років, які билися нарівні з дорослими.
Просто з цікавості згадайте історії про «сина полку» чи щось таке. Так от, ці підлітки воювали і гинули поряд із дорослими, вони палили танки «Панцерфаустами», стріляли з гвинтівок та автоматів, самі ловили кулі та осколки. І ось дорослі бійці та їхні командири вирішили вивести пацанів зі смертельної м’ясорубки, і ті чинили опір до останнього.
Але ж нам ці історії не відомі. Ми розчулювалися розповідями про «Ваньку», який жив при полку і був кимось типу посильного, і його підгодовували, одягали і так далі. А тут – сотні пацанів, організованих у структури Фольксштурму та Гітлерюгенду, натурально і без дурнів воювали.
Зрозуміло, що зараз ніхто не зможе дати статистики того, що вони зробили своїми руками, а якби дізналися, то ось ті няшні розповіді про «синів полку» здалися б пародією на ці натуральні й масові історії війни, про яку ми нічого не знаємо, а часто – навіть не хочемо знати.
Як неважко здогадатися, зрештою більшовикам вдалося з великими втратами в техніці та живій силі захопити місто. Точніше – в лоб його так і не вдалося взяти, хоча його вже було зруйновано практично в щебінь. Його вдалося обійти з півночі й півдня та остаточно замкнути кільце, після чого добити угруповання вже не становило труднощів. Проте Кюстрин коштував нервів Жукову, чиї війська і здійснювали цю операцію.
І справа навіть не в тому, що це маленьке, лише на 20 тисяч мешканців, містечко довелося прасувати артилерією та авіацією, і навіть не в тому, що перед ним довелося тупцювати майже два місяці, а в тому, що сам Кюстрин особливої цінності не мав, а був воротами до Берліна, і ось Жукову було шкода витрачати ресурси, коли він мав незабаром щедро їх спалити в ході основної Берлінської наступальної операції.
Але все, написане вище, – просто тло до того, про що йтиметься, і до думок, як виникли від прочитання всього цього.
(Далі буде)