Проте фінська кампанія провалилася, і однією з причин цього провалу було те, що місцеве населення не лише не підтримало «визволителів», а й навіть не залишилося індиферентним до ворожого вторгнення. А, між іншим, усе населення Фінляндії тоді відповідало приблизно населенню Ленінграда та області.
Тому причина війни з Німеччиною та подальше захоплення всієї Європи не просто повинні були проходити під знаком «визволення», а населення континенту мало розуміти, що совок опинився в їхній шкурі і зазнав такого ж лиходійського нападу.
Для цього було замало відреагувати на «артилерійський обстріл» своєї території, як це було з Фінляндією, і навіть на «напад на радіостанцію», як це влаштували німці і що потім було названо «Гляйвіцьким інцидентом». Усе повинно було бути переконливим.
Це німці так і не наважилися справді вбити своїх людей, щоб виправдати вторгнення в Польщу, а у совка таких проблем не було. Напередодні вторгнення у Фінляндію навіть підготували групу зеків, яких планували переодягнути у військових і видати за жертв фінського обстрілу, але влітку 1941 року ставки були дуже великі, і совок діяв не проти сонної Суомі, а проти хижака, який сам знався на подібних провокаціях.
Тому Гітлер не просто мав напасти першим, а він мав зробити це натурально, щоб його власна пропаганда, впившись першими успіхами, сама себе затаврувала як агресора. Ба більше, цю п’єсу повинні були сприйняти ті ж Британія і Штати, і звідти повинна була надійти реакція, а вже після того, як совок визнали б жертвою німецької агресії, а фюрер, переситившись першими успіхами, розтрубив би по світу те, що він і розтрубив, – можна було починати те, що до початку війни називалося «бити противника малою кров’ю і на його території».
А як відомо, його територія вже пролягала від кордону з совком на сході до атлантичного узбережжя Франції на заході, від норвезьких фіордів на півночі до лівійської пустелі на півдні. І ось усе це, і не тільки це, совок планував «звільнити», а потім – рушити в Азію, щоб і там усе «звільнити» від «ярма» британських імперіалістів. Адже імперія вже валилася, і Лондон втрачав контроль над заморськими територіями. Частину їх захопила Японія, і було очевидно, що Британія не спроможна відстояти цілісність своєї імперії.
Але все це вимагало залізного приводу, щоб усюди, куди рухатиметься совкова армія, її приймали як визволительку, а вже потім НКВС зачистить ці території від небагатьох, хто вважав інакше. Досвіду було набуто в окупованій частині Польщі, Литві, Латвії та Естонії.
Але для цього треба було уявляти, що вторгнення Німеччини на територію совка, яке й мало б зафіксувати факт агресії та кілька тисяч загиблих бійців червоної армії, – повинно було відбуватися в контрольованому режимі. Тобто, отримавши потрібну картинку і потрібну реакцію світу, совок повинен був перейти в рішучий контрнаступ і спочатку – відкинути противника на його територію, а потім уже й самому рушити слідом за противником, який відступає.
До речі, саме цей сценарій відпрацьовувався під час знаменитих штабних ігор, які проводив совковий генштаб наприкінці 1940 – на початку 1941 років і про які так докладно писав Жуков у своїх мемуарах. А це означає, що навряд чи було призначено конкретну дату початку совкового наступу на Німеччину. Сталіну потрібно було отримати обмежене вторгнення Німеччини, і вже відповідно до того, що заявлятиме Гітлер та його пропаганда, а головне – після отримання потрібної реакції світу, мав розпочатися той самий наступ.
(Далі буде)