У таку версію вкладається все те, що так і не вляглося в теорію Суворова про підготовку плану «Гроза» на 2 або 6 липня. Що характерно, якби цей план був насправді, то німці, безумовно, отримали б його. Адже тільки в Бресті стояли штаби кількох дивізій, а о 7 годині ранку, коли місто було захоплено без особливих зусиль, бо за перших ознак вторгнення всі червоні армійці змилися з міста, у штабах залишилися практично всі документи.
Але, як зазначав сам Суворов, документи містили інструкції плану контрнаступу. Це й була та сама «Гроза», яку Суворов шукав в іншому місці, а вона завжди була перед очима. Саме такий розвиток подій і було передбачено планом. Частина військ мала відійти, а інша – загинути і дати привід для контрнаступу. До речі, та сама директива, яка вимагала розпочинати саме контрнаступ, якраз і повинна була запустити цей план.
Але в усьому цьому розвитку подій був важливий і, як виявилося, фатальний елемент, узятий більшовиками за аксіому. За весь час перебування більшовиків при владі їм не вдалося продемонструвати жодної більш-менш масштабної наступальної операції, де противником була регулярна армія іноземної держави.
Поляки розгромили знаменитий «похід на Варшаву», фінська кампанія стала лютою ганьбою, гібридна війна в Іспанії закінчилася поразкою, хоча совок тоді непогано поживився і вивіз звідти весь золотий запас. Але найбільше нас цікавить інший довоєнний захід і події, що відбулися вже після нього.
Ідеться про бої під час прикордонного конфлікту на Халхин-Голі. У своїй книзі про Жукова, де Суворов його нещадно розкритикував, було одне місце, де Суворов його похвалив. Саме за це. Як ми звертали увагу на цю ситуацію, там не було жодного блиску з боку червоної армії. Суворов тоді дорікнув Жукову лише за те, що той привласнив собі лаври автора бойової операції, що увінчалася успіхом, і приховав навіть прізвище свого начальника штабу, який її розробив.
Насправді японці просто влаштували там собі невелику розминку. Вони не мали ніякого призу, щоб влаштовувати там побоїще, і якщо будь-хто, цікавлячись тими подіями, просто погляне на карту, то побачить, що японці мали просто неймовірну перевагу в силах і засобах. За кілька десятків або в гіршому випадку – за сотню кілометрів від місця подій стояла регулярна Квантунська армія, якій під силу було знести весь цей жуковський балаган аж до Уралу, але там не було нічого, що Японію могло б цікавити. І навпаки, навіть щоб перекинути хоча б якесь матеріально-технічне постачання чи підкріплення в живій силі просто на кордон із Монголією, совку треба було провести цілу епопею з плечем на кілька тисяч кілометрів.
Тож японці там не перемогли тільки тому, що не було команди воювати і під цю справу не було виділено відповідних сил і засобів. Те, що вони побачили, – цілком їх задовольнило. Вони зрозуміли, що совок готовий закопати всіх своїх людей бездумно і без емоцій, і ті підуть на смерть без особливих роздумів. Власне, цього їм було достатньо, а прихопити кілька кілометрів пустелі їм було просто ні до чого. Це був другий момент, де мої оцінки подій розійшлися з тим, про що писав Суворов.
А він написав ще одну суперечливу річ, яка вже прямо не стосується Жукова, але пов’язана з Японією. Він заявив, що в серпні 1945 року совок показав ідеальну військову операцію з розгрому Квантунської армії. Це він пояснив тим, що червона армія вже до кінця війни таки навчилася воювати і саме тут показала, як би виглядали події 1941 року, якби тоді було таке вміння. Начебто це вміння було отримано на кінцевому етапі війни з Німеччиною, в ході великих наступальних операцій.
Ще тоді ці висновки видалися мені абсурдними, а згодом це знайшло своє підтвердження вже за інформацією з різних джерел і на різну тематику, а історія з Кюстрином, з якої ми й почали цю повість, розставила все на свої місця.
(Далі буде)