ДІЯ ДРУГА
Уже в пізньому совку, буквально в останній його рік, з’явилися книги, яких раніше не просто не було, а за які можна було вихопити реальний строк. Зокрема, тоді вперше вдалося здобути «Майн Кампф» Гітлера. Оце вже була дивна книга: вся чорна, а на обкладинці – ні слова, ні букви.
Тоді ж, серед інших не менш цікавих книг, прийшла і найперша книга Віктора Суворова «Криголам революції». Ті, хто прочитав її в цей самий час, можуть зрозуміти, наскільки сильно вона тоді подіяла. Потім були інші його книги, але ця справді виявилася криголамом, який зруйнував ту совкову ілюзію, що давно відчувалася як суцільна брехня, але заміни якій не було.
Цінним було й те, як Віктор Суворов побудував свою аргументацію. Зрозуміло, що як військовий розвідник він мав доступ до безлічі документів, які я просто не міг ні бачити, ні навіть підозрювати про їхнє існування. А потім, коли він втік до Англії, йому вдалося заритися у книги військових бібліотек та отримати ту саму альтернативу, якої не було у нас.
Розуміючи, що совкову міфологію треба руйнувати відповідним інструментом, Суворов вирішив наводити аргументи лише і виключно з совкових відкритих джерел. Але так спрацювати міг лише той, хто вже знав відповіді на більшість запитань і розумів, як усе було насправді, а тому знав, що саме слід шукати в совковій відкритій пресі, і, природно, знаходив.
Але це був інструмент, а метод він використав простий та зрозумілий – логіку. Просто вкладав факти, подані офіційною історією, показував, як вони не стикувалися між собою, і пропонував їх нове вкладання, в якому вони стикувалися набагато краще. Таким чином він відновлював певний логічний ланцюг міркувань, який давав правдивішу картину, набагато ближчу до реальності.
Проте навіть у його викладі траплялися деякі міркування, що вибивалися з канви оповіді якоюсь невідповідністю. Тоді на це можна було не звертати уваги, адже головну мету серії його історичних книг було досягнуто. Вона обвалила ту совкову міфологему, яка вибудовувалась десятиліттями, і дала орієнтири для того, щоб побачити іншу картину, яка набагато більше відповідала реальності. Зрозуміло, що в такому разі не можна було вимагати повної та безумовної гармонійності викладу подій просто тому, що занадто великим був обсяг виконаної роботи.
У зв’язку з цим ми вже кілька разів поверталися до цієї теми і зрештою сформулювали власну версію того, чому початковий період совково-німецької війни виявився таким катастрофічним. Просто нагадаємо, в чому була суть цієї версії.
Тоді ми писали про те, що велика бійка з Німеччиною та подальший «визвольний похід» у Європу, який мав розширити межі совка до Португалії, не міг розпочатися з аналога «Майнільського» інциденту. Для цього потрібен був «залізний» привід. І справа тут не тільки і не стільки в тому, що треба було «зберегти обличчя», а й у тому, що Фінляндія – колишня колонія російської імперії, а тому її захоплення мало виявитися для її населення, хоч і неприємною подією, але аж ніяк не новою. Це повинно було виключити масовий опір уже після захоплення. Просто нагадаю, що тоді постулювалася ідея, що перемогти у партизанській війні не можна.
(Далі буде)