Після падіння Варшави червоні армійці стали просуватися на Захід, і всім стало зрозуміло, що насамперед вони опиняться в Кюстрині, бо через нього і головне – через мости на Одері – пролягає найкоротший шлях на Берлін. Тому зі ставки прийшла вказівка про те, що необхідно перетворити місто на фортецю і триматися до останнього патрона і до останнього захисника.
До цього моменту місто жило своїм життям, хоча лінія фронту і проходила трохи більше ніж за 70 кілометрів від нього. Але 24 січня було віддано наказ про збір місцевого батальйону Volkssturm, що складався з підлітків, старих і не придатних за станом здоров’я до армії чоловіків.
Взагалі-то місто заледве можна було назвати фортецею, бо, крім батальйону Фольксштурму, в місті було розкидано інженерні та артилерійські підрозділи, а також кілька піхотних підрозділів, що складалися зі стажистів або чоловіків, які одужували від ран.
Ось як процес формування оборонних сил міста описано у спогадах:
«В останні дні січня гарнізон Фортеці Кюстрин почав зростати, бо до міста почали прибувати різноманітні невеликі підрозділи. У міру того як накопичувалося більше підрозділів, сили оборони ставали дедалі організованішими під керівництвом командувача оборони генерал-майора Адольфа Регенера.
Було кілька людей із Люфтваффе та зенітних частин, у деяких із них більше не було своїх зенітних гармат. У нас також був батальйон «Айнзац» (карателі, розстрільні команди. – Ред.), що складався здебільшого з туркменів, мусульман, а також переважно війська з Кавказу. Там були Гітлерюгенд, Фольксштурм, кілька угорців і навіть деякі члени Ваффен СС (частини СС, сформовані за межами Рейху. – Ред.).
Деякі чоловіки були людьми, які відстали від своїх частин, були зупинені Kettenhunde (військова поліція) і були змушені служити в гарнізоні. Здавалося, що це поєднання військ мало що може зробити проти росіян, але генерал Регенер, а потім – генерал СС Гайнц Райнфарт наполегливо трудилися, щоб перетворити нас на справжню бойову силу».
Зауважимо, що всі ці чудові заходи, спрямовані на згуртування повної солянки з незрозуміло кого, відбувалися з 25 по 31 січня, коли до міста вийшла перша колона танків, що складалася з 12 машин. Наскільки можна зрозуміти, це була розвідка боєм і спроба зненацька захопити мости, забиті біженцями. Але оборона міста спрацювала, і за спогадами, лише чотири машини більшовиків змогли повернутися на вихідні позиції. Решту було спалено «Панцерфаустами».
У розпорядження оборонців прибуло з десяток важких танків, і на захисні споруди було поставлено кілька веж від танків «Пантера» на додаток до невеликої кількості артилерії.
Що тут важливо зауважити. До початку масованого наступу на місто весь особовий склад займався будівництвом оборонних споруд. Капітан Вюстенхаген писав, що він сам зі своїми людьми працював над створенням фортифікаційних споруд по 14–16 годин на добу, і це свідчить про те, що він не намагався виглядати «іспанським льотчиком», а крім того, це вказувало на майже катастрофічне становище сторони, яка оборонялася.
(Далі буде)