Уперше опубліковано: 26.01.2020
Авторка перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
Усім зрозуміло, що ложка дорога до обіду і бажано писати щось цікаве на актуальну тему. Але це важливо для журналістів та ЗМІ, а я маю розкіш писати те, що вважаю за потрібне і коли вважаю за потрібне або коли надходить якась цікава інформація.
Так, сьогодні від людини, якій я безумовно довіряю, почув цікаве про наш збитий літак. Тієї ночі я майже не спав і писав про цю катастрофу просто по гарячих слідах, коли ЗМІ ще взагалі спали. Ще тоді моєю та моїх кореспондентів версією було те, що літак збили. Ну, а потім усі пам’ятають, який цирк нам показала влада.
А тепер щоб усім було зрозуміло, що це за цирк, пояснюю. Вранці того дня, коли ЗМІ тільки почали прокидатися, а оманський лижник ще не вилетів із кучугур гірськолижного курорту, людині зателефонувала родичка, яка працює в МАУ, і сказала: «Вночі в Ірані збили наш борт». Тобто навіть для київських співробітників авіакомпанії все було відомо через кілька годин. А тепер згадаймо промову «Які ваші докази?», сказану через добу після цього.
При цьому з різних причин ми не завжди можемо публікувати те, що стає відомо. Найчастіше – щоб не підставити людей, які поділилися інформацією, але бувають інші причини, про які ми вже якось писали і напишемо ще, але не зараз.
ДІЯ ПЕРША
Ось і зараз мова піде про справи давно минулі, але повернутися до них змусила низка взаємопов’язаних публікацій молодших офіцерів Вермахту, які описували події січня-березня 1945 року, кінцевого етапу війни з Німеччиною та епізоду, відомого як «бої за Кюстринський плацдарм». Тут ми просто зазначимо, що це свідчення людей, яким не потрібно було враховувати політичні аспекти чи добирати вислови і трансформувати виклади так, щоб не потрапити під відповідальність за воєнні злочини. Хто читав мемуари Вальтера Шелленберга, розуміють, про що йдеться. В цьому випадку спогадами ділилися люди, які справді лише виконували накази і не чіпали високих матерій за визначенням. Зокрема, йдеться про лист, який написав капітан Альбрехт Вюстенхаген, який брав участь у цих подіях. Охочі можуть знайти текст листа самостійно, щоб бути впевненими, що це не чийсь розіграш. І ось ці описи подій підштовхнули до загальних міркувань.
Якщо стисло, то виклад ведеться про те, що на початку 1945 року, а саме 9 січня, у Гітлера відбулася нарада, на якій ішлося про загрозу, що нависла над північним угрупованням військ на Східному фронті. Офіцери розвідки доповідали, що червона армія стягує сили для рішучого наступу на Берлін (так воно і було), але Гітлер розніс їх дощенту, заявивши про те, що він переконаний у слабкості росіян і в тому, що вони стікають кров’ю і не здатні на проведення великої наступальної операції.
Розвідників підтримав присутній на нараді Гайнц Гудеріан. До речі, він також писав про це у своїх спогадах.
Але Гітлер був непохитним і назвав ці аргументи ідіотськими. Гудеріан намагався переконати Гітлера і сказав, що 12 з половиною дивізій для цього фронту – це картковий будиночок, і достатньо висмикнути одну карту, як він обвалиться весь. Гудеріан все ж таки наполягав на тому, щоб на Схід перекинути резерви і зняти щось із Західного фронту, але Гітлер відповів йому приблизно так: «Східний фронт повинен допомогти собі сам і впоратися з тим, що в нього є».
Тож, на відміну від численних казок, якими нас довго і нудно напихали, на початку 1945 року Гітлер надавав набагато більшої уваги обороні Західного фронту, ніж Східного, і начисто відмовився посилювати його перед обличчям неминучого великого наступу більшовиків, яке й почалося через три дні та отримало назву «Вісло-Одерська наступальна операція».
(Далі буде)