Автор перекладу: Світлана
Від редакції
Поданий нижче матеріал було написано десять років тому. Ми його трішки доопрацювали, щось додали, щось, навпаки – прибрали, бо деякі звороти та відсилання банально втратили сенс. Але загалом суть і форма залишилися приблизно тими, що й були. Тоді ми навіть не припускали, що за десять років розпочнеться літопис уже Третьої світової війни, яка розгорнеться просто посеред України. Тому якщо зараз текст виглядатиме дещо наївно, то така оцінка спирається на те, що ми знаємо зараз. У будь-якому випадку, це відсилання до витоків ЛО, і, можливо, хтось читав ще вихідний текст, а тому згадає все те, що сталося за цей час.
Posted By: anti-colorados 22.06.2015
Усю цю серію присвячено найдорожчій та коханій людині.
Вступ
Насувається день, який у совку та постсовку називають «День перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років». У самій назві тільки два слова не містять брехні: «день» та «війні», все інше – відверта й підла брехня. Здавалося б, у кожного свої таргани і кожен може розважатися так, як йому хочеться. Проте спочатку СРСР, а тепер і рф намагаються зробити з цього товар і насильно впихнути його всім, до кого тільки можуть дотягтися. До того ж нинішнє російське керівництво ще й спекулювати цим товаром прилаштувалося. Але якщо це вже товар, то погляньмо, чи не бреше нам його виробник і чи те продає під своєю фірмовою назвою? Для цього вивчимо упаковку товару, а потім його вміст.
Отже, на упаковці великими літерами написано: «Вітчизняна війна». Ще й дати вказано: 1941–1945 роки. Якщо відзначається 9 травня, то закінчилася війна саме цього дня 1945 року. Абсурдність цього датування лише підтверджує абсурдність назви. Усьому світу відомо, що це була Друга світова війна, і вона тривала з вересня 1939 року до серпня 1945 року. Але якийсь розумник вирізав із неї шматок і назвав «Вітчизняною війною». Причому це зробили тільки совки. Більше нікому не спадало на думку випилювати зі Світової війни свої національні шматки. Україна теж могла спорудити свою Вітчизняну війну! Чому ні? Легко! Однак це зробив саме совок, і переслідував він при цьому дві мети: обрізати початок та кінець війни, які були відверто ганебними для СРСР, а крім того, вбити у спинний мозок своїх громадян міф про те, що совок сам розгромив поганих агресорів і цим треба пишатися.
Слід зауважити, що совки не придумали нічого нового. Росія вже мала одну вітчизняну війну – 1812 року. При цьому все повторили до останньої літери. Сховали той факт, що війна почалася задовго до 1812 року і закінчилася набагато пізніше. Рабам згодовували історію вторгнення та відступу Наполеона. Від початку й до кінця цієї байки брехню було використано в таких дозах, що абсурд перестали впізнавати. Навіть зараз нинішньому росіянину скажи, що росія кілька разів нападала на наполеонівську Францію, завжди зазнавала поразки, а вторгнення Наполеона було вимушеним, – не повірить. Жодних ресурсів, а тим більше – територій Франції не було потрібно. Просто була потреба змусити росію відмовитися від постійних нападів.
А чому росія нападала на Францію? Тут усе дуже просто. Росія завжди була гулящою, дикою та продажною дівкою. У ті часи стався справжній конфлікт англійських і французьких інтересів за колонії та морські комунікації. Англія заплатила цареві-батюшці хороші гроші за участь російської армії у війні проти Наполеона. Російський солдат завжди був найдешевшим у Європі, а цареві конче потрібні були гроші. От і вся історія. Тому було важливо надійно обрізати те, з чого почався похід Наполеона в росію і як закінчилася вся ця епопея. Якщо докладно писати про Тільзіт або Ватерлоо, то стане зрозуміло, що разом із росією воювало ще багато країн, і тоді перемога виглядатиме інакше.
Точнісінько те саме зобразили і совки. Початок війни треба було приховати за всяку ціну. Адже якщо розпочати відлік війни з дати, прийнятої у всьому світі, то виявиться, що війну розпочали дві країни: Німеччина та СРСР. А за всю війну лише одна країна показала вищий пілотаж проституції: почала в союзі з Німеччиною, а закінчила в іншому союзі – проти Німеччини. Звідси випливає, що називати Перемогою закінчення війни для СРСР – абсурд! На початку війни совок ставив зовсім не ті цілі, до яких прийшов наприкінці війни, а це не перемога. Кінець війни теж треба було сховати, бо СРСР вчинив з Японією так, як Німеччина вчинила з совком, – віроломно напав всупереч підписаному договору. Таким чином, шмат великої війни не може бути приватизованим одним з її паліїв, і тим більше війна не може бути Вітчизняною! На боці Німеччини воювало від 600 до 800 тисяч лише етнічних росіян. З комуністами воювали Балтія та Україна. Хай не у повному складі, але й за совок воювали не всі. Жодної вітчизняної війни і близько не було! Радянські громадяни на окупованих територіях бажали смерті комуністам не менше, а, може, й більше, ніж фашистам!
Ну, і останнє слово в назві – «Велика». Це справді було великим дійством. Ніколи ні до, ні після цього шматка війни жодна країна, жодна армія світу не зазнавали таких жахливих втрат. Стільки вбитих, поранених військовослужбовців, які здалися в полон, не було ніколи в історії війн. Найганебніші втрати буде навіки закріплено за СРСР.
Закінчуючи вивчення упаковки, зауважимо, що, окрім написів, вона має ще й деякі портрети, наприклад, Сталіна та Жукова, нібито найбільших полководців. Бездарність і тупість цих м’ясників буде розглянуто в наступних статтях циклу, під час аналізу вмісту упаковки.
Раптовість та неготовність
Початок німецького вторгнення до СРСР було ознаменовано катастрофічним розгромом Червоної армії біля західних рубежів країни. Розмах катастрофи був настільки величезним та епічним, що в нормальній країні довелося б пояснювати його лише з позиції об’єктивних даних та чесного розслідування. У Радянському Союзі вчинили як завжди – вигадали власну казку й під неї почали підганяти всі більш-менш відповідні факти. Біда була в тому, що таких фактів майже не виявилося, і тоді велику частину початкового етапу вторгнення просто вкрили мовчанням. Увагу зосередили на невеликих фактах осередкової оборони, які при ближчому розгляді руйнували всю вигадану історію. І ось уже понад 70 років совкова пропаганда працює в тому ключі, в якому її запустили з самого початку. Основними причинами цих поразок було названо раптовість вторгнення і неготовність Червоної армії до війни.
Ці базові тези руйнуються миттєво, просто від найменшої спроби співвіднести очевидні та схвалені самою пропагандою факти. Теза «раптовості» руйнується сама собою, навіть без якихось досліджень. Совок сам наполегливо виношував ідею про чисельну перевагу противника. Хоча це й відверта брехня, проте біля кордонів СРСР зосередилася армія чисельністю понад три мільйони осіб. Цей визнаний совком факт відразу створює два наслідки: або керівництво армії і країни проґавило це гігантське зосередження сил противника, або злочинно не реагувало на нього. В будь-якому разі, під трибунал повинні були піти відповідальні за це громадяни: голова уряду, міністр оборони і начальник генерального штабу. Тобто громадяни Джугашвілі, Тимошенко й Жуков. Нічого подібного не сталося! Значить, не в раптовості справа. Крім того, маса документальних свідчень говорить про те, що від простих громадян до художників і поетів – усім було відомо про майбутню війну. Усім, окрім найвищих посадових осіб.
Друга теза – «неготовність армії». Ця казка закінчується, не почавшись. Червона армія суттєво переважала Вермахт як за чисельністю, так і за озброєнням. Навіть зведені воєдино офіційні дані, які не все й не завжди враховують, показують суттєву перевагу Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) над німцями абсолютно за всіма пунктами статистики. З цих даних випливає, що Німеччина не була готова до наступу! Мало того, з урахуванням класичної формули 1:3 для сил і засобів, необхідних для початку наступу, вимальовується взагалі жахлива картина. Тримільйонній армії вторгнення повинна була протистояти мільйонна армія в обороні. Насправді ж, найскромніші офіційні підрахунки дають чисельність РСЧА – понад чотири мільйони, і це тільки біля кордону. Тобто цих військ для оборони було не просто достатньо, а з чотирикратним перекриттям. З технікою була ще яскравіша картина.
Ще один аспект. Деякі спостерігачі кидають на шальки терезів ще один аргумент – бойовий досвід німецької армії, який нібито мав вирішальне значення. На це варто зауважити таке. Понад чверть армії вторгнення становили союзники Німеччини: австрійці, румуни, італійці та інші. Мало того, що в них жодного досвіду не було, вони взагалі ніякі вояки! Та й самі німецькі війська лише частково брали участь у бойових діях. Слід зазначити, що справді воювали та здобували бойовий досвід лише війська, які захопили Францію та Польщу, та й там війни було на кілька тижнів. Решту було захоплено без особливих боїв.
Між іншим, РСЧА з 1939 року теж не сиділа, склавши руки. За цей час бійці та командири встигли повоювати у Монголії, Фінляндії та Польщі, а крім того, війська набули досвіду окупації великих територій Балтії, Польщі, Румунії та Фінляндії. Тож бойовий досвід був цілком зіставним з німецьким! І що ще важливо, з того-таки 1939 року було припинено демобілізацію з армії, а призов лише посилювався.
Крім таких очевидних фактів (я навмисно не згадую про кількісне та якісне співвідношення техніки), були й не настільки очевидні, але фундаментальні аспекти, які прямо впливали на співвідношення сил. Ідеться про ресурси, які мали противники. Попри те що Німеччина захопила майже всю Європу, вона була скута обмеженнями сировинних ресурсів. Дуже багато стратегічних ресурсів Німеччина отримувала від СРСР або через нього. Найбільш критичним ресурсом була нафта. Єдине родовище – в Румунії – не могло забезпечити потреби всієї техніки і було досить вразливим для авіації. Крім того, оборонка потребувала й іншої сировини, зокрема металів. Ці потреби покривалися дуже важко і з використанням довгих і ненадійних схем. І звісно ж, мобілізаційний ресурс. СРСР міг ставити людей до зброї стільки, скільки було потрібно. У Німеччині з цим було складніше, а якість союзних військ була вкрай низькою, що неодноразово підтверджувалося в ході війни. Найбільш боєздатними та відчайдушними були з’єднання союзників, набрані з росіян. Особливо сильно показали себе казаки (називати їх козаками не хочеться. – Прим. перекл.). Але загалом мобілізаційні ресурси СРСР перевищували німецькі за всіма параметрами.
І останній аргумент на розвінчання цієї тези. Совки зараз знову починають бити чолом біля портретів Сталіна, Жукова та інших. Отже, думка і слова того ж Сталіна для них – вагомий аргумент? Так от, за півтора місяця до німецького вторгнення Сталін сам описав стан РСЧА та її найближчі перспективи, включаючи найближчого противника. Це сталося 5 травня 1941 року на прийомі випускників військових академій. Не буду наводити текст промови (охочі знайдуть уривки з неї тут: Не та победа), просто зауважу, що Віссаріонович дуже чітко сказав про достатню чисельність РСЧА, про її високе технічне оснащення, про зміну воєнної доктрини з оборонної на наступальну та про нікчемність найближчого противника – Німеччини. Це сказав сам Сталін, і якщо вже його вважати брехуном, то вже не зрозуміло, у що вірять нинішні рускомирські кримнашисти.
Далі перейдемо до детального розгляду найбільших шматків міфу про війну, а саме – про що промовчали або збрехали «історики», описуючи найгучніші битви.