Справжній кінець війни
«Спочатку ми покуримо твої цигарки, а потім – кожен свої».
Сунь Цзи
Наведені вище слова я почув дуже давно, коли служив у Радянській армії. Тоді ж я почув, як наш замкомроти з ПДС (повітряно-десантної служби) пояснив, що це слова великого китайського полководця Сунь Цзи. Пам’ятаю, як замполіт і ротний роззявили роти від такої ерудиції товариша по службі. Зараз можна було б зробити те саме, але вже з іншого боку. У будь-якому випадку, епіграф якнайкраще підходить до фінального фінта СРСР у Другій світовій війні.
Передісторія питання така. У 1939 році між СРСР і Японією стався несподіваний і небажаний конфлікт. Хто правий і хто винен у ньому, не має значення. У великому масштабі це виглядало так. Японська армія своїми сухопутними силами цілком успішно захоплювала території країн Східної Азії. Зокрема, японці розпилювали Китай. Причому за рік до того японці мали пару інцидентів саме з радянською територією і радянськими військами в районі озера Хасан. Там японці отримали достатнє уявлення про те, що методика «Кримнаш» не працює і радянські війська воюватимуть.
За рік історія повторилася. Причому це не було великомасштабним чи взагалі скільки-небудь масштабним наступом. Спочатку йшлося про встановлення прикордонних стовпів. Хтось когось не зрозумів, і виник справжній конфлікт. Японці мали свої погляди на конфігурацію кордону окупованого ними Китаю, а радянські військові мали свої погляди на конфігурацію цього ж кордону, але з боку окупованої ними Монголії. Слово за слово, стрельнули раз, стрельнули два, самураї взагалі народ легкий на образи, і стався справжній заміс. У підсумку радянські війська наполягли на своєму в питанні про конфігурацію кордону.
Наслідком цього заходу стало затвердження стратегічного курсу експансії японської армії. Тверезо вирішивши, що краще воювати з арміями невеликих держав за теплі та родючі землі, ніж влаштовувати побоїще з величезним СРСР через пустельні та холодні землі, японці рушили на південь. Як нам відомо, буквально в ці самі дні Німеччина вторглася в Польщу, і протистояння між СРСР і Японією стало сходити нанівець, а 15 вересня 1939 було укладено перемир’я. Відтоді в СРСР з’явилася можливість спокійно взятися за Польщу, не озираючись на схід. Буквально за два дні радянські війська вторглися у східні області Польщі. Ходять уперті чутки про те, що велика бійка в Монголії не відбулася ще й тому, що Німеччина доклала до цього масу зусиль. Була надія створити союз із Німеччини, СРСР, Італії та Японії, але це вже інша історія.
Однак Сталін мав власні плани в Європі, і жодні союзи з Німеччиною йому не були потрібні, зате навесні 1941 року між СРСР і Японією було укладено Пакт про нейтралітет. Згідно з цим документом, сторони взяли на себе зобов’язання дотримуватися дружніх відносин і поважати територіальну цілісність одна одної. Крім того, у пункті 2 договору сторони вирішили: «Якщо одна з Договірних сторін стане об’єктом воєнних дій з боку однієї або кількох третіх сил, інша Сторона буде дотримуватися нейтралітету впродовж усього конфлікту». Це найцінніший пункт для Сталіна, який розв’язав йому руки для «визвольного походу в Європу». Договір підписувався строком на п’ять років, до 13 квітня 1946 року. До згаданого вище Пакту було додано Декларацію, за якою Японія визнавала за СРСР територію Монголії, а той, у свою чергу, визнав за Японією територію Китаю. Тобто вкотре СРСР виявився продавцем минулих, нинішніх або майбутніх «братів». Тож Сі Цзіньпіну є що згадати і головне – за що поквитатися.
За два місяці після підписання Пакту Німеччина розпочала своє вторгнення до СРСР. Жахлива катастрофа, що розігралася біля західних кордонів, давала Японії чудовий шанс отримати реванш за Халхін-Гол і забрати собі все, що тільки можна було побажати. Далекий Схід з’єднувався з рештою території СРСР лише однією гілкою залізниці. Просто перерізавши цю артерію, Японія могла спокійно чекати на капітуляцію далекосхідного угруповання РСЧА. Хоча навіть це не мало великого сенсу. Перекинути на Далекий Схід хоч десяток дивізій СРСР вже було не під силу.
Пізніше, наприкінці 1941 – у 1942 роках, Німеччина намагалася змусити Японію відкрити другий фронт для СРСР, але безуспішно. Японія мала свої власні цілі у війні, але й тримала свою обіцянку. Тим часом минуло чотири роки. Німецький Рейх упав, а саму Німеччину було поділено на частини, як торт чи апельсин. Навіть після Першої світової материнську Німеччину залишили у спокої, а тут усе поділили на зони окупації. Але й війна вийшла жорсткішою, ніж Перша світова, тож нарікати тут нема на кого.
Поки СРСР влаштовував парад на Червоній площі, союзники добивали Японію. Саме тоді американці зазнавали втрат від камікадзе і рубалися за Окінаву. Однак СРСР тоді не вступав у цей захід. Справді, СРСР – серйозна держава, яка взяла участь у розгромі Німеччини, тому її слово тверде, а Японії обіцяли, що воювати проти неї не стануть за жодних обставин. Навіть якби дуже хотілося, то до середини квітня наступного 1946 року – не можна, бо конфуз і ганьба. Японці теж вважали, що російське слово – тверде. Так усе тихо і йшло. Сталін вичікував цілих три місяці після капітуляції Німеччини.
Історики замовчують, чому такі незіставні розриви сталися в діях Сталіна. У 1939 році йому знадобилося всього два дні після закриття можливості другого фронту з Японією на рішення про введення військ до Польщі. А тут знадобилося аж три місяці. Що вичікував старий Коба, знає лише він. Проте концепція змінилася. У Потсдамі Трумен особисто сказав Сталіну про те, що США мають нову, дуже потужну зброю. Сталін і сам знав, що Штати ведуть таємні роботи, та й свої шараги працювали в поті чола, але, мабуть, Віссаріонович не був упевнений, що американці так швидко впораються.
Коротше кажучи, війська вже давно було перекинуто на Далекий Схід. Показовою є історія призначень маршала Мерецкова Кирила Афанасійовича. У квітні 1945 року його перекинули на Далекий Схід для створення ударного угруповання військ, яке він і очолив. Уже на початку липня все було повністю готове, і його було призначено командувачем 1-го Далекосхідного фронту. Ще й війни немає, а фронт є! Причому не один фронт, а цілі три! Можна припустити, що миролюбний Радянський Союз доручив Мерецкову відважити земний уклін японцям за те, що не піддалися вмовлянням Гітлера і не напали на СРСР у найважчі моменти, а війська потрібні виключно для військового параду.
Але ось три фронти вишикувалися вздовж кордону і стоять понад місяць. Чекають. І тут Хіросіма перетворюється на попіл. Поки ця новина доходить до Сталіна, поки дипломатичними каналами уточнюють, що це було, а розвідка повідомляє про масштаби втрат і руйнувань, минає два дні, і Сталін розуміє, що все скінчиться за кілька днів і три фронти марно протирають штани біля кордону!
8 серпня послу Японії вручили папір, у якому написано, що СРСР, будучи вірним союзницькому обов’язку (але не вірним договору з Японією), як подяку за незламний нейтралітет і тільки тому, що хоче найшвидшого настання миру (миру – мир), оголошує війну із завтрашнього числа, тобто з 9 серпня. Ось така закарлюка! Щоправда, саме 9 серпня впала друга бомба – на Нагасакі.
Ще після Хіросіми Японія отримала ультиматум про капітуляцію, проте військові були категорично проти і пропонували боротися до останнього. Розвідка донесла, що воїни переконують імператора в тому, що американці мали лише одну атомну бомбу і погроза бомбардувати інші міста – блеф. Після Нагасакі суперечка стала марною, а капітуляція – неминучою. Штати отримали сигнал, що Японія здається, тільки треба почекати кілька днів, щоб донести це до свідомості найвідчайдушніших вояків.
Саме в цей час Радянська армія починає свій «бліцкриг». Власне, абсурд стратегічного задуму лежить на поверхні. Розстрілювати труп або вішати небіжчика так само дивно, як і тричі приймати капітуляцію Німеччини. Але цю безглуздість совки ніколи не помічали, як і не рахували марних втрат. На щастя, Квантунська армія практично не чинила опору, і все одно 12 тисяч солдатів, які загинули взагалі незрозуміло за що, – не повернути.
А потім була капітуляція Японії. Це сталося 15 серпня. Цього дня, а не 9 травня, де-факто закінчилася Друга світова війна. А де-юре цей стан справ було відображено в акті про капітуляцію, підписаному на борту лінкора «Міссурі», що стояв на рейді в Токійській затоці. За десятиліття розгромлені Німеччина і Японія стали квітучими, багатими і передовими країнами, а совок як був кривавими задвірками людства, так і залишився, а тепер росія вирішила копнути глибше і знайти для себе дно ще нижче за совкове.
Як видно з усіх епізодів статті, причиною цього стала величезна і всеосяжна брехня. Совок тільки один раз заїкнувся про своє криваве минуле, але швидко кинув це заняття, і слова покаяння застряли в нього у горлянці. Він так і не зізнався в кошмарі громадянської війни, жахах голодомору, конвеєрі ГУЛАГівської м’ясорубки, глобальних планах побудови концтабору, бездарній людожерській війні та суцільній божевільні повоєнного періоду. Ні, не зізнався. Навіть Катинь спробував відіграти назад.
Ця брехня знищила самі основи того, що колись було імперією, країною. Брехня й ненависть за те, що інші знають про цю брехню, про те, що росіянам забракло духу на тлі німців чи японців. Не змогли вони всередині себе зібрати цю труйку і вивергнути її геть, покаятися за всі ці роки лихоліття і будувати нове життя, без страху і шансу знову опинитися в цій клоаці! І ось знову ллється кров. Знову росіяни борються за мир, вбиваючи і вбиваючи. Знову приховуються втрати і знову свої злочинці, грабіжники і ґвалтівники виставляються героями. Але світ змінився, і та отрута, яку росіяни приготували для інших, тепер погубить їх, і вже – остаточно.