Курська дуга – найбільша танкова битва війни?
– Скажіть, скільки коштує ця куртка?
– 750 доларів, і тільки для вас.
– А можна купити за 50 доларів?
– Ну, можна й за 50.
Бородатий анекдот
З битвою під Прохорівкою справа склалася так, що зараз це стало взірцем повної відсутності здорового глузду у пропагандистів росії. Ще совок не те що грішив пропагандою, а просто на ній їздив, але нинішня путінська росія перевершила совкову і геббельсівську пропаганду, разом узяті. Якщо непідготовлений читач ринеться в пошуки з запитанням, винесеним у заголовок (про найбільшу танкову битву в історії), неодмінно потрапить на сторінку Вікі або чогось подібного, де пропагандисти відпрацювали на свої 146%. Кількість танків у цій битві вже переходить усі межі здорового глузду. Причому пропагандисти звично підмінили поняття. Замість танкового бою, де танки билися з танками, наводять кількість бронетехніки по всій окрузі. Щось просто прибрехали або не врахували того, що більшість танків займалася іншою роботою, а не танковими боями. У результаті – спритність рук, і є необхідний результат!
Насправді найбільша танкова битва відбулася набагато раніше, у червні 1941 року в районі нашого міста Дубно. Я навмисно не наводжу всіх відмінностей цих двох битв для того, щоб кожен сам зміг знайти ці всі обставини і зробити власні висновки. Крім того, я не хочу занурюватися в міркування, які завжди нав’язують історики з рф типу Гарєєва. Вони постійно і нахабно фальсифікують та перекручують факти. Початковий етап війни було програно (на їхню думку) тому, що в нас було мало танків і всі вони були старі, крім кількох Т-34. Але тут все-таки слід зробити деякі математичні зауваження. Танковий бій під Прохорівкою стався знову-таки при нищівній якісній перевазі німців у вигляді нових «Тигрів» та «Пантер». Ці анекдоти навіть не варто розглядати, зважаючи на тодішню екзотичність цих самих машин.
Проте найбільшою танковою битвою за кількістю бронетехніки, що зійшлася з двох сторін, була епопея під Дубно. Чому цей факт був прихованим, а замість нього підсунули Прохорівську історію? Все дуже просто. Якщо розповісти правду про битву в районі Броди – Дубно – Луцьк, то виявиться, що РСЧА мала тільки в цьому місці танків більше, ніж нам зазвичай розповідали про всю армію. Зокрема, дуже Червону армію було представлено 3 128 танками, а Вермахт виставив 800 танків, і загалом саме танкову битву вели близько чотирьох тисяч танків з обох сторін.
Причому більшість совкових танків справді були легкими – БТ і Т-26, але вони не були застарілими, а просто належали до категорії легких. А це спеціальний різновид машин, у яких вогнева міць і бронезахист були меншими за рахунок того, що вони мали вищу швидкість і маневреність. Тобто це були машини, які могли забезпечувати стрімкість наступу і загалом не призначалися для ведення боїв у режимі «танк проти танка». Ба більше, як стало зрозуміло пізніше, саме такі бої прописувалися для важких танків і САУ. Легким танкам просто було заборонено вступати в танкові баталії.
Тільки фокус у тому, що німецькі танки, які брали участь у цій самій бійці, були також легкими, здебільшого – Pz.III та Pz.IV. Тож основна маса танків були однокласниками і, за великим рахунком, могли з однаковим успіхом вести танковий бій, якщо його вже уникнути не вдалося. Але тут цікаве інше. У складі мехкорпусів, які взяли участь у цій бійці, було приблизно 800 танків Т-34 та КВ. А це вже середні й важкі танки, яких Вермахт іще не мав. А ми ж пам’ятаємо, які слізні казки розповідали про те, що «нових» танків було мало? Так от, у цій конкретній битві середніх і важких танків було стільки, скільки всієї бронетехніки Вермахту, що стояла перед ними. Рубка тривала не від світанку до заходу сонця, як під Курськом, а цілий тиждень. Таке теж не можна було розповідати, адже виявляється, що найбільшу танкову битву виграли німці. Ось тому битву просто викреслили з історії. Але святе місце не може пустувати, і тому його посіла Курська дуга з її «найбільшою у світі танковою битвою» під Прохорівкою.
Однак битва була справді грандіозною і не обмежувалася тільки зустрічним танковим боєм. Як видно з попередньої частини про Сталінград, Сталіна не залишала ідея стратегічного наступу на південь з відсіканням групи армій «Південь». Як ми пам’ятаємо, невдачі зазнали Харківська наступальна операція та операція «Уран» із можливим її продовженням операцією «Юпітер». Курська операція теж мала на увазі розгром німецького угруповання військ та вихід у тили всій групі армій «Південь». Після Сталінграда противник успішно відвів свої війська з Кавказу та ущільнив лінію оборони, яка скоротилася, а тому його треба було обійти і вийти до моря.
З огляду на це, чи можна однозначно назвати Курську битву перемогою та розгромом німців? Думаю, що навряд, і ось чому. Втрати радянських військ були настільки великі, що сил і засобів для виходу в глибокий тил не залишилося. Оточити й розгромити противника теж не вдалося. Він організовано та успішно відступив. Причому відступив не так під натиском радянських військ, як за наказом Гітлера. Російським історикам дуже не подобається, коли підраховуються втрати в цій битві, але ще більше вони виступають проти причин відходу німців. Для спростування пояснень Гудеріана і Манштейна створено цілі теорії про те, що операція «Цитадель», яка зайшла в глухий кут, змусила Гітлера зупинити наступ. Насправді вивести з-під Курська свої ударні танкові дивізії німців змусила висадка союзних військ на Сицилії. Так, дивізія «Лейбштандарт» одразу вирушила до Італії, а ще кілька дивізій було виведено в резерв. Це до розмов про «другий фронт» у вигляді тушкованки. Але це тема наступної частини, а поки що повернімося до подій під Курськом влітку 1943 року для відповіді на одне-єдине запитання.
Як не дивно, запитання звучить так: хто переміг у цій битві? Тут важливо розуміти, який критерій перемоги використовувати. Беззастережної перемоги «нокаутом» не здобув ніхто. Якщо присуджувати перемогу за очками, то які очки рахувати? Якщо рахувати абсолютні втрати, то німці мають набагато кращу статистику. Якщо рахувати відносні втрати (з урахуванням кількості військ на початку битви і наступних втрат), то й тут у німців статистика краща. Однак німці відступили, а це – ознака поразки. Тому просто наведемо порядок втрат сторін діапазонами від найбільш оптимістичних до найбільш песимістичних значень, і наведений вище висновок кожен зможе забезпечити власною мінорною або мажорною тональністю. Отже, ось ці дані про втрати.
Вермахт:
- Особовий склад за всіма видами втрат: убиті, поранені, полонені та зниклі безвісти: 400–500 тисяч осіб.
- Танки і штурмові гармати: 1000–1500 одиниць.
- Літаки: 1600–3700 одиниць.
- Артилерійські гармати: до 3 тисяч одиниць.
При цьому слід мати на увазі, що максимальне значення тут наводиться із совкових джерел, а ми ж пам’ятаємо, які нестерпні втрати танкам Вермахту завдали всього 28 панфіловців? У цьому випадку Вермахт також має приблизні дані, тому що поле бою залишилося за більшовиками. Ну, і власне, їхні втрати.
Червона армія:
- Особовий склад за всіма видами втрат: убиті, поранені, полонені та зниклі безвісти: 800–900 тисяч осіб.
- Танки і САУ: 5000–6000 одиниць.
- Літаки: 1600 одиниць.
- Артилерійські гармати: до 9 тисяч одиниць.
Проте все це вважається нестерпною перемогою, якою треба пишатися «з ранку і до паркану». Такий висновок лежить на поверхні, і його ось уже понад 70 років нещадно експлуатує кремлівська пропаганда. Але я скористаюся тими самими пропагандистськими критеріями, які використовує російська пропаганда, і легко поставлю під сумнів її твердження.
Отже, радянські війська провели операцію у два етапи. Кожен із них мав власну назву. Оборона – операція «Кутузов», контрнаступ – «Румянцев». Ось ми знову повернулися до відлуння війни з Наполеоном 1812 року. Про це було докладно написано у другій частині. Тоді вирішальна битва мала назву «Бородінська битва». Сподіваюся, всі це пам’ятають дуже добре. Тоді уточнимо: хто здобув перемогу під Бородіним? Російські історики та пропагандисти стверджують, що перемогли росіяни, а Кутузов переграв Наполеона. Однак, незважаючи на таку «блискучу перемогу», російська армія відступила і здала Москву! Як же так? Росіяни відступили, спалили першу столицю і пішли в ліси, але при цьому перемогли! Так, потім Наполеон пішов, але він не мав мети захоплювати всю російську імперію. Вона йому була просто ні до чого. Тим більше йому не потрібен був цей відсталий, рабський народ. Він чекав капітуляції від царя. Не дочекався й пішов. Сидіти в Москві йому не посміхалося. І ось при одній і тій самій диспозиції німці, що відступили, – програли, а росіяни, що відступили, – виграли! Може, когось ця конструкція і влаштовує, але з погляду елементарної логіки така побудова хибна, бо містить внутрішню суперечність.
Закінчуючи цю частину, сформулюю запитання, яке розглядатиму в наступній частині. Звучить воно так: як в умовах розгромленої промисловості і втраченої території, де розташовувалися основні індустріальні центри, СРСР зміг провести, хай і не всі з них вдало, кілька наступальних операцій уже в 1942 році і величезну операцію під Курськом? Звідки в нього взялося стільки танків, автомобілів і літаків, адже більшість техніки кадрової армії загинула в перші дні війни біля кордону? Невже за рік СРСР створив промисловість, аналогічну за розмахом тій, яку він будував десять мирних років, витягуючи з населення всі жили і встилаючи землю мільйонами тіл своїх же громадян, які померли голодною смертю?