Сталінград
Продовжуючи дослідження продукції совково-російської пропаганди, пропонуємо звернути увагу на ще одну найважливішу складову «Дня перемоги» і, відповідно, один зі стовпів побєдобєсія – Сталінградську битву. Тут ми спробуємо зробити так, щоб цю увагу звернути з тих точок зору, з яких це майже ніхто не дивився, а тому сприймає картинку агітпропу за істину.
Про Сталінградську битву чули практично всі, і ці самі «всі» вважають, що вони в курсі того, що сталося. Якщо кому випаде нагода спілкуватися на цю тему з близькими чи знайомими, акуратно запитайте або навіть видайте щось у формі твердження про особистий внесок Жукова у розгром фашистів під Сталінградом. Закиньте вудочку і чекайте. Найчастіше вам розкажуть, що Жуков був видатним полководцем і його геніальні здібності були запорукою успіху Сталінградської битви. Якщо у вас буде бажання продовжити розмову, відійдіть від співрозмовника на безпечну відстань, щоб він не вчепився вам у горлянку. Ну, а на просторах федерації це взагалі робити не можна, бо таке може вилізти боком і десятьма роками відсидки.
Геніальність цього полководця якщо й існує, то дещо в іншому плані, і зовсім не в тому, як про це прийнято міркувати. Наприклад, Жуков був автором жаху, який розгорнувся влітку 1941 року біля кордонів СРСР, він же був автором протидрапових заходів, що вилилися в наказ № 227 від 28 липня 1942 року «Ні кроку назад». Точніше, цей наказ був пом’якшеною версією жуковського твору, написаного для підбадьорення захисників Ленінграда в перші тижні війни з Німеччиною. Там він запропонував дуже прості заходи для стимулювання червоних армійців. Окрім банальних розстрілів «дезертирів» перед строєм, він запропонував брати в заручники сім’ї захисників міста, і якщо хтось потрапить у полон чи побіжить – спочатку розстрілювати сім’ї, а потім пустити і самих винуватців у розхід. Він був причетний до багатьох подібних справ, але до розробки та реалізації операції «Уран» він не мав жодного відношення. Це не тому, що він не хотів чи йому не дали можливості махнути шашкою під Сталінградом! Все пояснюється простіше: він був зайнятий іншими справами.
Спочатку планувалася більш масштабна і стратегічно обґрунтована операція, яка мала завдати рішучої поразки Німеччини на власній території з можливістю наступного виходу на територію противника. Про те, що Сталін схилявся саме до такого варіанта розвитку подій, свідчить підготовка та проведення Харківської операції 1942 року. Про це не прийнято розповідати, та аж до розвалу совка Харківська операція була ледь не закритою темою. Тільки останні два десятиліття став зрозумілий як масштаб задуму, і масштаб подальшої катастрофи.
Отже, наприкінці весни 1942 року силами одразу трьох фронтів планувалося завдання потужних ударів у напрямку Харків – Сталіно – Азовське море з метою оточення та знищення більшої частини угруповання «Південь».
У цьому випадку противник втрачав би найбільш мобільну та боєздатну частину сухопутних військ і оголював весь свій південний фланг, на якому вже можна було розвивати наступ у західному напрямку. Проте реалізувати задум не вдалося. Попри колосальні сили та засоби, задіяні в операції, контрудар противника виявився грамотнішим та успішнішим. У результаті було отримано діаметрально протилежний результат проти того, який планувала РСЧА. Південне крило фронту було знекровлено. Лише офіційно визнані втрати Червоної армії становили близько 300 тисяч осіб. Совкові та німецькі дані суттєво відрізняються: німці стверджували, що тільки полоненими вони взяли близько 250 тисяч осіб. Що характерно, командував операцією той самий Тимошенко, якого треба було заарештувати ще за катастрофу біля кордонів, але тут він отримав другий шанс і знову провалив його!
Тобто завдяки такому завершенню Харківської операції за кілька тижнів німці опинилися на Кавказі та у степах під Сталінградом. Проте сам стратегічний задум продовжував вимагати втілення в життя.
Очевидно, що здобувши оперативний простір на півдні, противник намагався просуватися вглиб території СРСР настільки, наскільки йому буде дозволено стороною, що обороняється. При цьому комунікації було розтягнуто так, що їхня ефективність почала стрімко падати тільки через гігантські відстані. Між іншим, спочатку планувалося запустити хоча б частину індустрії на окупованих територіях, щоб скоротити плече логістики, але для цього потрібен був час, а логістика була потрібна тут і зараз. У цьому світлі стратегічний удар у напрямку з півночі на південь набував ще більшої переваги і привабливості, бо рубання розтягнутих комунікацій – це класика жанру.
Саме в цей час і знадобився «талант» Жукова, бо Тимошенко щойно показав себе у всій красі. І от після довгих обговорень та переконувань 1 жовтня 1942 року було ухвалено рішення про проведення операції «Марс» у районі Ржева і Вязьми. Задум операції полягав у тому, щоб прорвати ешелоновану оборону противника в районі Ржевсько-Вяземського виступу і, вийшовши на оперативний простір, оформити оточення 9-ї армії Вермахту і створити передумови для розвитку наступу.
Далі передбачалося перегрупування зусиль і засобів для проведення наступної операції «Юпітер», метою якої був повний розгром угруповання військ на цьому напрямку, у взаємодії з військами Калінінського фронту. Після цього мала виникнути сприятлива ситуація для початку наступу на південь з метою припинити тилове постачання групи армій «Південь», які вже вийшли до Сталінграда і Кавказу. Тобто цілі, не досягнуті маршалом Тимошенком під час Харківської операції, мали досягатися Жуковим і його стартовою операцією «Марс». У разі успіху цього задуму всі ці війська, що перебували за тисячу кілометрів від цієї ділянки фронту, могли опинитися в гігантському котлі або були б змушені швидко відступати, кидаючи важку техніку. Таким чином, Жуков до Сталінграда не має жодного відношення, бо він був на вістрі потенційно більш значущого удару.
Що стосується операції «Уран» під Сталінградом, то вона мала допоміжний характер, бо спиралася на меншу чисельність сил і засобів, а також не мала підготовлених планів подальших дій у разі успіху. Саме тому не було реалізовано очевидний удар у напрямку Ростова після оточення 6-ї армії Паулюса, який не дав б можливості німецькому командуванню відвести основну частину групи армій «Південь». Як відомо, утримати в котлі вдалося лише війська Паулюса, які здійснили подвиг і затримали Червону армію для того, щоб та не закрила кришку котла кавказького угруповання військ.
Таким чином, «Уран» не виконав і не міг виконати стратегічних завдань, поставлених Сталіним на 1942 рік ,– оточення або вигнання групи армій «Південь» з території совка, бо він мав допоміжний характер. Основна ж операція «Марс», якою керував Жуков, зазнала поразки. Не досягнувши хоча б якихось відчутних результатів, Жуков бездарно занапастив масу людей та ресурсів. Втрати вбитими і пораненими склали від 215 до 335 тисяч осіб. Безповоротними: від 70 340 до понад 100 тисяч осіб. Санітарними: від 145 до 235 тисяч осіб. Єдиний незапланований ефект, який вдалося отримати, – сковування резервів, які ворог міг перекинути під Сталінград. Ба більше, вже після того, як стало зрозуміло, що під Ржевом успіху немає, резерви Червоної армії, які спочатку мали нарощувати успіх прориву саме під Ржевом, було перекинуто під Сталінград.
І ось совкова пропаганда робить перекид і розповідає про те, що «Уран» була основною операцією, а «Марс» – відволікаючою. Безглуздість цих тверджень було спростовано наведеними вище міркуваннями. Крім того, Жуков – пихатий і кривавий тип, який ліг би кістьми, але отримав би керівництво основною операцією. Принаймні, не став би «великий полководець» грати другим номером на великий успіх Василевського.
У такому вигляді Сталінградська битва виглядає зовсім інакше, якщо уважно придивитися до неї або просто уважно розглянути карту осені 1942 року. Там усе видно неозброєним оком! Якби Жуков був талановитим полководцем, то російські історики сьогодні б не плуталися у своїх твердженнях про те, де ж відбувся перелом у радянсько-німецькому протистоянні, – під Сталінградом чи на Курській дузі, якої просто не було б!