Автор: anti-colorados
Про те, що майбутній фюрер саме так ставився до власної безпеки і власного життя, свідчать багато епізодів його біографії, коли він опинявся в гущі подій, що потенційно несли смертельну небезпеку. Причому ці події не були для нього несподіваними і за бажання він міг би залишитися в тихому й безпечному місці, але він послідовно приймав рішення, пов’язані з ризиком для власного життя.
Декілька годин документальної хроніки другої половини 30-х років, яку кожен може знайти самостійно і там, де йому зручно, звернули увагу на дещо, що повторюється практично постійно. Гітлер не боявся опинитися всередині величезної юрби. Ба більше, переважну частину своїх публічних поїздок він здійснював у відкритому автомобілі, являючи собою зручну мішень для снайпера чи терориста. Адже він точно знав про долю ерцгерцога Фердинанда, російського царя та цілого ряду великих політичних діячів, яких було вбито саме у відкритих екіпажах. Проте є маса відео, де він пересувається по вулицях, заповнених людьми, саме у відкритій машині.
Те саме можна сказати і про публічні виступи. Їх у нього була безліч, і в аспекті особистої безпеки їхня більша частина була вкрай ризикованою. Однак це був його стиль, і таким він залишився практично до самого кінця. І можна не сумніватися в тому, що його особиста охорона не раз і не два порушувала питання про те, що з міркувань безпеки такі заходи треба або звести до мінімуму, або взагалі скасувати, а якщо від них не можна відмовитися, то слід вжити якихось максимальних заходів безпеки, які явно впадали б у вічі. Очевидно, що Гітлер відмовився від усього цього.
А тепер – погляньмо на путінський стіл, що швидше нагадує майданчик для посадки вертольотів, де на протилежному краю сидять його відвідувачі. Згадаймо ще й те, що кожен його вихід з бункера супроводжується відволікальним маневром десятка урядових літаків, які заплутують сліди по всій країні, щоб ніхто не здогадався про те, звідки чи куди воно летить. Хоча американці чітко сказали, що знають його координати GPS у режимі реального часу. Або пригадаймо ще один ганебний момент, коли він ще регулярно залишав бункер і возив із собою одну й ту саму масовку, яку перевдягали то в робітників, то в рибалок, то у дроворубів. А тепер – до того самого протоколу допиту.
Нам невідомо, що саме хотіла сказати контора, публікуючи цей документ, але ми звернули увагу на те, що навряд чи там мали на увазі. Згадаймо, як совкова пропаганда зображувала останні дні життя Гітлера і в якому жаху він був до своїх останніх хвилин. І навіть про те, як помер (і чи помер взагалі) Гітлер, було розказано купи небилиць, щоб посмертно принизити опонента. То він отруївся, то застрелився, а то й не зміг цього зробити, тому його застрелили. Але виявляється, що вже у 1945 році було достатньо фактів для того, щоб не нести відверту нісенітницю.
(Далі буде)