Брест
Переходимо до вивчення вмісту упаковки і одразу натрапляємо на знайомий рецепт виготовлення, беремо відірвані від контексту факти та натираємо їх до блиску. Міркування в контексті не допускаються, уточнення подій, що лежать трохи глибше, – теж. Коротше кажучи, слухаємо, дивимося і читаємо лише те, що дадуть, і жодних вольностей.
Що нам зазвичай розповідають про початок вторгнення? На світанку 22 червня 1941 року, після масованої артилерійської підготовки та повітряного бомбардування німці перейшли кордон СРСР і рушили вглиб території. Перший удар прийняло на себе білоруське місто Брест. Далі зазвичай розповідають про те, що військовослужбовці сховалися за стінами старої фортеці і чинили завзятий опір загарбникові. Тижнями тривали бої вже у глибокому тилу німецьких військ. Захисники фортеці показали чудеса героїзму та самовідданості. Ось таке нам згодовували всі ці роки.
Заслужений фокусник творить свої ілюзії у вас на очах. Майстерними рухами він переконує вас у тому, що тут відбувається магія, і вам здається, що сталося диво чи щось нереальне, але справжні маніпуляції відбуваються в іншому місці. Дещо грубіше, але з більшою для себе віддачею працює кишеньковий злодій. У громадському транспорті його спільники створять гучну подію, куди буде утилізовано увагу потенційних потерпілих. Тиснява біля дверей не завжди для того, щоб люди стояли щільно і не відчули процесу звільнення сумок чи кишень. Ті, хто стоїть поодаль, уважно стежитимуть за бійкою біля дверей, і ніхто не зверне уваги на непримітного чоловіка, який акуратно виймає у них гаманці і все цінне, а тим більше не побачать, як він миттєво передає це своїй спільниці.
Те саме роблять і совки. З облоги Брестської фортеці створено фетиш для відвернення уваги від того, що і як відбувалося насправді! А відбувалося те, що залишає зовсім небагато місця для героїзму.
Адже нам ніхто не розповів, що сама фортеця була забита військами під зав’язку. Цієї ночі там було близько восьми тисяч військовослужбовців. Але ще більшою таємницею виявляється те, що стояло в місті й навколо нього! Слід зауважити: приховувати було що. У цей час Брест уявляв собою суцільну військову базу. У місті розташовувалися штаби:
- 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії;
- 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій цього корпусу;
- 22-ї танкової дивізії 14-го механізованого корпусу.
Тут є сенс нагадати, що ховається за цією термінологією. Зрозуміло, що зараз ми змушені розуміти такі речі, але сучасні ЗСУ мають бригадну структуру, та й на той момент, наприклад, дивізія Вермахту і дивізія Червоної армії дещо відрізнялися як за структурою, так і за кількістю особового складу, а на пізніших етапах – тим більше. Отже, згідно зі штатом 04/403 від 5 квітня 1941 року, стрілецька дивізія мала 10 859 осіб особового складу. Легка танкова дивізія мала 10 940 особового складу і 275 легких танків, середня – 11 430 особового складу і 237 середніх та важких танків. Стрілецький корпус міг складатися з двох або трьох дивізій. У першому випадку це 21 718 осіб плюс «обвіс» із різноманітних невеликих підрозділів, які могли відрізнятися за кількістю. У другому – 32 577 осіб. До початку війни з Німеччиною Червона армія мала механізовані корпуси з чисельністю особового складу 36–40 тисяч осіб і близько тисячі танків різних типів. Ми ж знаємо, що таке тисяча танків та 40 тисяч багнетів? Тепер – знаємо. Так от, тоді це був мехкорпус. І далі просто дивимося на назви частин та з’єднань, які дислокувалися поруч.
Навколо міста і в самому місті стояли війська цих самих з’єднань. Лише артилерії тут було понад сім полків. Трохи на північ від Бреста стояла 49-а стрілецька дивізія. На південь – 75-а дивізія. І, звичайно ж, у Бресті розташовувався штаб Брестського укріпрайону № 62. Разом зі своїм особовим складом. Тобто в самому Бресті і зовсім поряд із ним було кілька десятків тисяч (понад 50 тисяч) особового складу з танками, артилерією та іншими речами! Грубо кажучи, вся ця сила могла тримати оборону проти 150 тисяч угруповання противника, яке наступало (пам’ятаємо співвідношення 3/1 сторін наступу та оборони), і вести свою власну війну. Як повідомляють численні джерела, боєприпасів та іншого довольства було з надлишком настільки, що доводилося організовувати тимчасові ґрунтові склади.
Отже, ми з’ясували, приблизно які сили мала РСЧА в районі Бреста, і знаємо, що в самій фортеці було до восьми тисяч осіб, включаючи гарнізон укріпрайону, прикордонний загін та кілька інших частин, а також артилерію.
Далі я викладатиму лінійно, а будь-хто може зайнятися зворотним перерахунком. Тобто взяти офіційну байку про Брестську фортецю і подивитися, скільки бійців залишилося її захищати і скільки загинуло, а потім порівняти з тією чисельністю військ, яка була у фортеці й навколо неї у суботу, 21 червня 1941 року, за кілька годин до наступу Вермахту.
Фактично виявилося так: для організації оборони з міста і передмість у фортецю ніхто не рухався. Все виглядало дещо інакше. В перші кілька годин вторгнення з міста драпонули штаби наведених вище з’єднань. Разом зі штабами драпало все управління військами Брестського гарнізону. Наввипередки мчали автомобілі аж шести генералів. Слідом за ними драпали начальники трохи нижчого рівня, а далі котилася хвиля загального драпу. Масу техніки та боєприпасів було кинуто просто на полях. Під цей шум із Брестської фортеці встигли драпонути до половини її гарнізону – близько чотирьох тисяч осіб (є думка, що пішло менше, але вона нічим не підтверджується). Вже один цей драп руйнує казку про фортецю-герой до основи. До речі, тепер зрозуміло, чому не місто-герой. Місто взагалі ніхто й не збирався захищати. Отже, у фортеці залишилося близько чотирьох тисяч осіб. Відходити їм було вже пізно, тому що за три години від початку вторгнення (до сьомої години ранку) Брест було повністю захоплено, а фортецю – оточено. Далі слід чітко уявляти, що саме відбувалося.
Оточили і штурмували фортецю не німці. Це були частини 45-ї дивізії. Раніше вона називалася 4-а дивізія австрійської армії, от вона і штурмувала фортецю. Перед штурмом було оголошено пропозицію про капітуляцію-здачу. Здалося близько половини гарнізону, за різними даними – 1900–2100 осіб. Більшу частину тих, хто здався, відпустили. Частина, яка залишилася, вирішила битися. Таких нараховувалося приблизно дві тисячі осіб, включаючи госпіталь і вже загиблих унаслідок артобстрілу. Тих, хто залишився, надихали кілька офіцерів, які не встигли драпонути. Вони говорили про те, що оборона довго не триватиме і от-от у бій вступлять основні сили РСЧА, після чого ворога буде відкинуто з території СРСР і розгромлено вже на його власній землі.
Напевно, для таких припущень були серйозні підстави, і очікування були цілком резонні (подібні плани складалися і відпрацьовувалися на навчаннях). У ході проведення штурму австрійцями захисники фортеці виконали раптову атаку і завдали втрат противнику вбитими і пораненими, а ще захопили полонених. Противник перегрупувався і зробив нові спроби штурму. В результаті було захоплено частину фортеці і взято в полон близько 1 300 червоноармійців. У підвалі було виявлено трупи розстріляних полонених австрійських солдатів. На цьому м’яке ставлення до полонених закінчилося. Тепер їх передавали окупаційним структурам Німеччини. Тим 400–450 особам, які залишилися, вже не доводилося розраховувати на безболісну здачу в полон. Чим довше тривала оборона, тим відчайдушнішою вона ставала. Уже стало зрозуміло, що РСЧА відступила дуже далеко і на допомогу ніхто не прийде, а противник вів операцію на тотальне знищення захисників. Жодного вибору в них не залишилося, тільки померти.
Ось така виявилася битва. Якщо її розглядати від самого початку і трохи ширше, то виходить зовсім інша картина! Із 50 тисяч особового складу, сотень артилерійських гармат і танків стійку оборону залишилося тримати лише 500 осіб, і не заради Сталіна чи Батьківщини, а від абсолютної безвиході. Цього ніхто ніколи не розповідав і розповідати не збирається, але математика – сувора штука. Будь-хто може взяти першоджерела, калькулятор і все порахувати. Після цього ніякі байки вже не допоможуть.