Posted By: Gotelier Banderovec 25.02.2022
Автор перекладу: Світлана
Рівно місяць тому ми з Антиколорадосом думали над двома темами, які б непогано було розмістити на ЛО. Перша тема – виживання мирного населення в умовах війни. Друга тема – як звичайними засобами ефективно пакостити окупантам, аж до утилізації. Тоді, місяць тому, ми вважали, що не час. Ну, а зараз це якраз. Починаю з першої теми. Але якщо колег зацікавить друга тема, пишіть у коментарях.
Нижче наводиться інтерв’ю людини, яка пережила війну на території колишньої Югославії. Ці спогади цінні для виживання в умовах війни, яку почала Московія. Виживає підготовлений!
Інтерв’ю взяв такий собі Ренат Атаєв.
Мене звуть Селко, і я з Боснії. Ви знаєте, що там було пекло з 1992 по 1995 роки? Впродовж року я жив і виживав у місті з населенням 60 000 осіб без води, електрики, бензину, медичної допомоги, цивільної оборони, системи розподілу продовольства та інших муніципальних служб, без будь-якої форми централізованого управління.
Наше місто було блоковано армією впродовж цілого року, і життя в ньому було справжнім лайном. У нас не було ні поліції, ні армії, були озброєні групи, і ті, хто був озброєний, захищали свої будинки та сім’ї.
Коли все це почалося, деякі з нас були краще підготовлені, але у більшості сусідських сімей запасу продовольства було лише на кілька днів. У декого із нас були пістолети, і тільки в небагатьох були АК-47 і рушниці.
За місяць-два в місті почали орудувати банди, вони трощили все, наприклад, лікарні дуже скоро перетворилися на справжні бійні. Поліції більше не існувало, а лікарняний персонал на 80% не виходив на роботу.
Мені пощастило, що моя сім’я була на той час численною – п’ятнадцять осіб у великому будинку, шість пістолетів, три АК-47. Тому ми вижили, принаймні, більшість із нас.
Американці скидали нам сухі пайки кожні десять днів, щоб допомогти оточеному місту, але цього було недостатньо. При деяких, дуже небагатьох будинках були городи. Вже за три місяці поповзли перші чутки про смерть від голоду та холоду.
Ми зняли всі двері та віконні рами із закинутих будинків, розібрали наш паркет і спалили всі меблі для того, щоб зігріватися.
Багато хто помирав від хвороб, особливо через воду (з моєї родини – двоє), бо пили ми переважно дощову воду. Доводилося також їсти голубів і навіть щурів.
Валюта дуже швидко стала нічим, і ми повернулися до бартерного обміну. Жінки віддавалися за банку тушкованки. Важко про це говорити, але це правда: більшість жінок, які торгували собою, – це були матері у стані відчаю.
Вогнепальна зброя, боєприпаси, свічки, запальнички, антибіотики, бензин, акумулятори, їжа – це те, за що ми билися, як звірі. У такій ситуації все змінюється, більшість людей перетворюється на монстрів. Це було огидно. Сила була в кількості. Якщо ти живеш один у будинку, бути вбитим і пограбованим було лише питанням часу незалежно від того, наскільки добре ти був озброєний.
Сьогодні я і моя сім’я добре підготовлені: у нас є запаси, я добре озброєний і я маю досвід. Неважливо, що конкретно може статися, – землетрус, війна, цунамі, іншопланетяни, терористи, дефіцит, економічний колапс, масові безлади… Важливо те, що щось обов’язково рано чи пізно станеться.
Висновок із мого досвіду: ви не зможете вижити один, сила в кількості, у правильному виборі надійних друзів, у єдності сім’ї та її підготовці.
Чи безпечно ви пересувалися містом?
Місто було поділено на спільноти по вулицях. На нашій вулиці було 15–20 будинків, і ми організували патрулювання по п’ять озброєних людей щовечора, щоб стежити за бандами і нашими ворогами.
Усі обміни відбувалися лише на вулиці. За п’ять кілометрів від нас була ціла вулиця для обміну, все організовано, але через снайперів туди було надто небезпечно ходити.
До того ж по дорозі туди можна було нарватися на бандитів і бути пограбованим. Я сам ходив туди лише двічі, коли мені потрібно було щось справді особливе і важливе (ліки, здебільшого антибіотики).
Ніхто не користувався автомобілями: вулиці було заблоковано уламками, сміттям, покинутими машинами, та й бензин був за ціною золота.
Якщо треба було кудись іти, то це робилося тільки вночі. Не можна ходити одному, не можна ходити надто великою групою, тільки по двоє-троє. Усі мають бути добре озброєні, переміщуватися потрібно дуже швидко, в тіні, через руїни будинків, а не вулицями.
Було багато банд із 10–15 осіб, іноді їхня чисельність сягала 50. Але було багато й нормальних людей – таких, як ти і я, батьки, діди, які вбивали та грабували. Не було «героїв» та «лиходіїв». Більшість була десь посередині і була готова до всього.
Що стосовно дерев? Здається, навколо міста багато лісів, чому ж ви палили ваші меблі та двері?
Навколо мого міста не було великого лісу. Це було дуже гарне місто – з ресторанами, кінотеатрами, школами, аеропортом та культурними центрами. У нас у місті був парк, плодові дерева, але все це було спилено менше ніж за два місяці.
Коли немає електрики для того, щоб приготувати їжу та зігрітися, вам доведеться спалювати все, що потрапить під руку, – меблі, двері, паркет… А горить усе це дуже швидко.
У нас не було доступу до передмістя та приміських ферм: у передмісті був ворог, ми були оточені. А в місті ти ніколи не знаєш, хто твій ворог.
Які знання вам пригодилися в цей період?
Ви повинні собі уявити, що це фактично було повернення в кам’яний вік! Наприклад, у мене був газовий балон. Але для опалення та приготування їжі я його не використовував, це було надто дорого! Я пристосував його для заправки запальничок – запальнички були безцінними! Хтось приносив мені порожню запальничку, я її заряджав і брав за це банку консерв або свічки.
Сам я за професією фельдшер, і в цих умовах мої знання були моїм капіталом. У такий час знання й навички, наприклад, уміння лагодити речі, цінуються дорожче за золото. Речі та запаси закінчаться, це неминуче, а ваші знання й навички – це можливість заробити собі на їжу.
Я хочу сказати: вчися лагодити речі, взуття або людей. Мій сусід, наприклад, умів робити гас для ламп. Він ніколи не голодував.
Якби у вас сьогодні було три місяці на підготовку, що б ви зробили? Три місяці на підготовку?
Хм…. Утік би за кордон!
Сьогодні я знаю, що все може змінитися дуже швидко. У мене є запас продовольства, засоби гігієни, батарейки… Запас на пів року. Я живу в квартирі з гарним рівнем безпеки, у мене є будинок з укриттям у селі за п’ять кілометрів від моєї квартири, в будинку також є запас на кілька місяців. Це невелике село, більшість його мешканців добре підготувалися, вони навчені війною.
У мене чотири види вогнепальної зброї і є по 2 000 патронів до кожного.
У мене гарний будинок із садом, а садівництво я знаю.
Крім того, я більше не хочу почуватися лайном: коли всі довкола кажуть, що все буде добре, я вже знаю, що все обвалиться.
Тепер у мене є сили робити все для того, щоб вижити й захистити мою родину. Коли все руйнується, треба бути готовим робити неприємні речі заради порятунку своїх дітей. Я просто хочу, щоб моя сім’я вижила.
Вижити одному практично немає шансів (це моя думка), навіть якщо ти озброєний і підготовлений, врешті-решт, якщо ти один, ти помреш. Я бачив це багато разів. Добре підготовлені численні групи та сім’ї, з різноманітними навичками та знаннями, – це найкращий варіант.
Чим є сенс запасатися?
Це залежить від ваших намірів. Якщо ви хочете виживати за рахунок грабунку, тоді все, що вам необхідно, – це багато зброї та боєприпасів.
Окрім боєприпасів, продовольства, засобів гігієни, акумуляторів, батарейок, зверніть увагу на прості речі для обміну – ножі, запальнички, мило, кресала. І ще алкоголь. Він може зберігатися довго. Віскі (марка не має значення), нехай найдешевший, – це дуже добрий товар для обміну.
Багато хто помер через антисанітарію. Вам будуть потрібні дуже прості речі, але в дуже великій кількості, наприклад, дуже багато мішків для сміття. І клейкої стрічки. Одноразові тарілки і стакани, пластикові чи картонні, їх знадобиться дуже багато. Я це знаю, бо ми цим не запаслися. Моя думка – що запас засобів гігієни важливіший, ніж запас продовольства.
Можна легко підстрілити голуба, знайти їстівні рослини, але неможливо знайти або підстрелити дезінфекційний засіб, наприклад. Необхідно мати багато мийних засобів, дезінфекційні засоби, мило, рукавички, маски… все одноразове.
Крім того, потрібні навички надання першої допомоги, необхідно знати, як промивати рани, опіки чи навіть вогнепальне поранення, бо жодної лікарні немає. І якщо ти навіть знайдеш лікаря, у нього може не бути знеболювального або тобі не буде чим йому заплатити. Навчіться використовувати антибіотики і запасіться ними.
Зброя має бути простою. Зараз я ношу Глок 45, тому що він мені подобається, але цей калібр тут не поширений, тому в мене є ще два 7,62-мм російські пістолети ТТ. Тут багато такої зброї та боєприпасів. Я не люблю автомат Калашникова, але він є у всіх, тож…
Потрібні невеликі та непримітні речі, наприклад, добре мати генератор, але краще мати тисячу запальничок BIC. Генератор при експлуатації шумить і привертає увагу, а запальнички недорогі, займають мало місця, і їх завжди можна обміняти на щось цінне.
Воду ми використовували переважно дощову – збирали в чотири великі бочки, а потім кип’ятили. Поруч була річка, але вода в ній дуже скоро стала брудною. Ємності для води також дуже важливі. У вас повинні бути бочки, відра та контейнери для зберігання і транспортування води.
Золото чи срібло якось допомогли вам?
Так. Особисто я все золото поміняв на боєприпаси. Іноді ми могли використовувати гроші (марки та долари), щоб купити деякі речі, але ці випадки були рідкісні, а ціни непомірні. Наприклад, банка квасолі коштувала $30–40. Місцева валюта обвалилася швидко, простіше кажучи, ми постійно обмінювалися.
Чи дорого коштувала сіль?
Дорого, але дешевше, ніж кава та цигарки. Я мав багато алкоголю, і я його обмінював без проблем. Споживання алкоголю зросло більш як у десять разів, ніж зазвичай.
Тепер, напевно, для бартеру краще запасатися цигарками, запальничками та батарейками, бо вони займають менше місця.
Я не був тоді готовий, у мене не було часу підготуватися. За кілька днів до того, як «лайно потрапило у вентилятор», політики по телевізору продовжували повторювати, що все гаразд.
А коли небо впало нам на голови, ми просто взяли те, що могли.
Чи важко було роздобути вогнепальну зброю, що можна було виміняти на зброю та боєприпаси?
Після війни зброя була в кожному будинку. Поліція конфіскувала багато зброї на початку війни, але більшість людей зброю сховали. У мене є легальна зброя (з ліцензіями), за законом це називається «Тимчасова колекція». У разі заворушень уряд має право тимчасово конфіскувати всю зброю… тож майте це на увазі. Знаєте, є люди, які мають легальну зброю, але ще мають і нелегальну, на випадок можливої конфіскації.
Якщо у вас є хороші речі для обміну, знайти зброю нескладно. Але ви повинні пам’ятати, що перші дні будуть найнебезпечнішими через хаос і паніку. Цілком можливо, що у вас не буде часу знайти зброю, щоб захистити свою сім’ю. Бути беззбройним під час хаосу, паніки і заворушень – це дуже погано.
У моєму випадку знайшлася людина, якій був потрібен автомобільний акумулятор для її радіо, а в неї була зброя, і я поміняв акумулятор на дві рушниці.
Боєприпаси я іноді вимінював на їжу, а за кілька тижнів міняв їжу на боєприпаси. Я ніколи нічого не обмінював у себе вдома і ніколи – у великій кількості. Тільки дуже мало людей (мої сусіди) знали про те, як багато в мене зберігалося вдома.
Хитрість полягає в тому, щоб зберігати максимум можливого відносно займаної площі та грошей. Потім ви розберетеся, що найбільш потрібне.
Уточню: боєприпаси та зброя, як і раніше, для мене головна позиція, але хто знає, може на друге місце я поставлю протигази та фільтри.
Що у вас було в частині безпеки?
Захист був дуже примітивним. Повторюю: ми не були готові, і ми використовували те, що могли.
Вікна було вибито, покрівля в жахливому стані через бомбардування. Усі вікна було заблоковано мішками з піском, камінням. Я підпер ворота в садок сміттям і використовував алюмінієву драбину, щоб перелазити через паркан. Коли я повертався додому, я просив, щоб мені її передали.
На нашій вулиці жив хлопець, який повністю забарикадував свій будинок. Він зробив дірку у стіні сусідського зруйнованого будинку – свій таємний вхід.
Це здасться дивним, але всі будинки, які були найбезпечнішими, було пограбовано та зруйновано найпершими.
У моєму районі були гарні будинки з парканами, собаками, сигналізаціями й залізними ґратами на вікнах. Натовп напав саме на них. Дехто зміг відбитися та встояти, інші – ні. Все залежало від того, скільки було людей та зброї всередині. Безумовно, безпека важлива, але й поводитися потрібно стримано. Якщо ви живете в місті і стається таке лайно, вам знадобиться просте скромне житло з великою кількістю зброї та боєприпасів. Скільки боєприпасів? Та скільки можливо!
Наскільки це можливо, потрібно зробити свій будинок непривабливим.
Сьогодні в мене сталеві двері з міркувань безпеки, але це тільки для того, щоб урятувати мене від першої хвилі хаосу. Після цього я піду, щоб приєднатися до великої групи друзів чи сім’ї в сільській місцевості.
Під час війни в нас були ситуації, не хочу вдаватися в подробиці. Але на нашому боці завжди була переважна вогнева міць та паркан. Завжди хтось спостерігав за вулицею – гарна організація в разі набігу банд має першорядне значення.
У місті стріляли завжди.
Знову-таки, наша кругова оборона була примітивною: всі виходи забарикадовано, залишено лише невеликі отвори для стволів. Завжди щонайменше п’ять членів сім’ї всередині будинку були готові до бою, а одна людина на вулиці сиділа в укритті.
Щоб не бути вбитим снайпером, доводилося залишатися вдома цілий день.
Слабкі гинуть у найперші дні, інші борються життя.
Упродовж дня майже ніхто не з’являвся на вулиці через снайперів — лінія оборони була дуже близько.
Багато хто загинув, бо хотів розвідати ситуацію, наприклад, адже це дуже важливо. Хочу нагадати, що ми не мали інформації, ні радіо, ні телевізора, – нічого, крім чуток.
Не було організованої армії, але ми були солдатами. Ми були змушені. Кожен носив зброю та намагався захищатися.
Я вам так скажу: якщо завтра це повториться, я буду як усі, – скромним, зневіреним, можливо, я навіть покричу або заплачу.
Жодного модного одягу. Я не збираюся надягати суперформу і кричати: «Вам усім… негідники!»
Я буду непримітним, добре озброєним та підготовленим, уважно оцінюючи ситуацію разом зі своїм найкращим другом чи братом.
Зрозумійте: не мають значення ваша супероборона, суперзброя; якщо люди побачать, що тебе слід пограбувати, бо ти заможний, – тебе пограбують. Це лише питання часу та кількості стволів.
Як були справи з туалетом?
Ми використовували лопати та будь-яку ділянку землі, ближче до будинку… це виглядає брудно, але це так і було.
Ми милися дощовою водою, іноді в річці, але це було надто небезпечно.
Туалетного паперу не було, а навіть якби він був, я б його на щось обміняв. Усе це було тяжко.
Я можу дати вам кілька порад: по-перше, ви повинні мати зброю та боєприпаси, а вже після цього – все інше, я маю на увазі все!
Звісно, багато залежить від ваших площ і вашого бюджету.
Якщо ви щось забули або проґавили, це не страшно: завжди знайдеться хтось, з ким ви можете обмінятися. Але якщо ви проґавите зброю та боєприпаси, доступу до обміну у вас не буде. І ще: я не бачу проблем у великих сім’ях і кількості ротів. Більша сім’я – більше зброї та більше сил, ну, а потім, як і закладено в людях природою, відбувається адаптація.
Як виглядав догляд за хворими та травмованими?
Травми переважно – це вогнепальні поранення.
Без фахівців та всього іншого, якщо потерпілому вдавалося знайти лікаря, він мав десь близько 30% шансів вижити.
Це не було як у кіно: люди помирали, і багато хто з них загинув від занесених у рани інфекцій. У мене був запас антибіотиків на три або чотири курси. Звісно ж, тільки для моєї сім’ї.
Дуже часто абсолютно дурні речі вбивали людей. За відсутності ліків та нестачі води, простої діареї буде достатньо, щоб убити вас, особливо дітей, впродовж кількох днів.
У нас було багато шкірних захворювань, харчових отруєнь, і ми нічого не могли з цим зробити.
Використовували багато лікарських рослин та алкоголь. На короткий строк це допомагало, але в довгостроковій перспективі це було жахливо.
Гігієна – це основне, ну, й треба мати максимальну кількість ліків, особливо антибіотиків.
Необов’язково ворогуючі армії стрілятимуть у вас. Швидше за все, небезпека виходитиме від банд, які полюватимуть на вас, щоб заволодіти вашими запасами.
Усе вже не буде так, як раніше. Коли ви захищаєте свій дім, ви повинні змінити спосіб свого мислення. Дім тепер не буде затишним та безпечним місцем. Тепер це місце, яке ви обрали для того, щоб захистити себе та своїх близьких. Тепер ви повинні інакше ставитися до того місця, яке обрали своєю фортецею.
Щоб почуватися в безпеці та бути захищеним від обстрілів і бомбардувань, необхідні навички, знання та чимала частка везіння.
Слід сказати, що спочатку люди діяли дуже сміливо, але це не була мужність, це було скоріше незнання того, наскільки легко людину може бути вбито.
Люди виходили, як діти з водяними пістолетами, але тільки намокали вони не від води, а від власної крові та крові своїх друзів.
Мені доводилося кілька разів спостерігати, як один атакує іншого, що ховається в укритті. Атакувальник просто біжить на нього, а хлопець із укриття прицілюється і вбиває дурного атакувальника.
Якщо у цивільних осіб опиняється на руках зброя, відбуваються дивні речі. Пам’ятайте: я кажу про людей, більшість яких не занадто багато знали про війну, бойові дії, тактику та все інше.
Ми не розбиралися у філософії вуличного бою, особливо спочатку. Але згодом деякі очевидні для нас зараз речі стали зрозумілими, або вивченими, можна й так сказати.
Якщо хтось хотів напасти на того, хто перебуває всередині будинку, то найпоширенішим способом було використовувати для цього РПГ або ручну гранату. Це шокувало людей, які перебувають усередині, та й осколки робили свою справу.
В інших, дуже поширених ситуаціях, хлопці використовували «живі щити», щоб підібратися до будинку. Багато хто загинув, вважаючи неправильним убити заручника заради захисту свого будинку.
Уявіть собі ситуацію: три негідники наближаються до вас, штовхаючи перед собою двох жінок похилого віку. Жахлива ситуація… Через деякий час більшість стріляла у все, що виглядало підозріло. Не має значення у що.
Більшість бойових дій у місті були в русі – вистрілив і сховався. Це як бій із тінями, які всюди і кожна з них може вас вбити.
Часто вам доводиться стріляти в тих, кого ви навіть не бачите до ладу, тому безшумно пересуватися і бігати було основним умінням.
Найчастіше ви не бачите ворога, але стріляєте в будь-якому випадку. Це, звісно, звучить недобре, але в багатьох ситуаціях правильніше було стріляти у все, що навіть може здатися підозрілим. У більшості випадків не треба зупинятися, щоб перевірити.
Ти ніколи не знаєш, влучив ти чи ні, просто хапай свої речі та йди. Переміщуйся, рухайся. Це я добре засвоїв – усе на ходу.
Страх був одним із найбільших союзників у бою. Якщо одна група хотіла знищити або вигнати іншу групу з будь-яких вулиць, будівель чи позицій, звичайним методом було поговорити з ними через мегафон.
Може, сьогодні це й виглядає смішно, але якщо ви слухаєте впродовж кількох годин або навіть днів одну й ту саму історію про те, як добре з вами поводитимуться, якщо ви здастеся, то через деякий час у це почне вірити багато народу.
Або в іншому випадку ви можете годинами слухати про те, що збираються зробити ці хлопці з вами і вашою родиною, якщо ви не здаєтеся добровільно.
Важко навіть уявити, які жахливі речі можуть відбуватися.
Після перегляду мною відео з Сирії про людей у Хомсі до мене повернулися спогади. І хоча деякі з цих похмурих спогадів заховано десь дуже глибоко в мені і до них дуже нелегко дістатися, один із них виплив.
Мій друг зі своїм товаришем опинилися в тилу у ворога в підвалі зруйнованого будинку. Ворожа група зі 150–200 осіб прочісувала вулиці, грабуючи та вбиваючи цивільних осіб, які не встигли втекти.
Він розповів мені, що вони провели два дні у підвалі, зарившись у всіляке сміття, ведучи спостереження через невеликий отвір, а буквально за кілька метрів лежав труп дівчинки років десяти.
Для того, щоб бачити, чи не підходить хтось до їхнього підвалу, один із них повинен був постійно спостерігати за тим, що відбувається, через цей отвір. Він розповідав, що йому довелося спостерігати ті звірства, які коїли ті люди з цивільними, і що він намагався сховати побачене глибоко у своєму мозку, щоб потім вигнати це зі своєї пам’яті. Але постійно бачачи широко розплющені очі та світле волосся мертвої дитини, він мало не збожеволів.
В одного з них був пістолет і кілька патронів, а в іншого – рушниця, тридцять патронів і саморобна граната з протитанкової, яка не розірвалася. Вони домовилися, що якщо побачать, що вороги наближаються до підвалу, то стрілятимуть до останнього патрона і підірвуть себе гранатою.
Але спалені будинки не цікавили тих хлопців, і до підвалу ніхто так і не підійшов. А за два дні вороже угруповання просто відступило.
Вони пережили війну. Один із них став наркоманом – марнуючи своє життя, він прожив кілька років і помер від передозування.
З іншим з них я продовжую дружити. У свої сорок з лишком він підготовлений, сильний і досвідчений. У нього двоє дітей-підлітків – хлопчик та дівчинка. Вони обоє знають, як стріляти і захищати себе.
Я можу тут тільки писати, насправді ж усе зовсім по-іншому.
Коли відбуваються по-справжньому страшні речі, деякі з них можуть бути настільки жахливими, що просто не можуть бути усвідомлені нормальним розумом і вкластися в голові.
Насправді не існує ніякого способу, щоб справитися з цими спогадами. Іноді ми з друзями говоримо про це, іноді сміємося, а іноді хтось із друзів затихає на кілька днів, не знаю, – в мене самого бувають такі періоди.
Мені здається, що ніхто з нас не може добре впоратися з цим, може, хіба що відганяючи від себе ці спогади час від часу. У мене, наприклад, є періоди, коли я стаю надто агресивним, легко вибухаю, хоч і рідко, але таке буває.
Я, звісно ж, сподіваюся, що нам більше не доведеться проходити через такі випробування.
Але коли настане час, особисто я буду готовий. І ви теж повинні бути готові.
Кінець інтерв’ю.
Ваш Готельєр-бандерівець