Незвичний погляд. Про Ставра (Частина 2)

КРОК 2. СУМНІВИ

Звідси виникло логічне запитання: а чи існував той Ставр узагалі? І ось що підігрівало мої сумніви. По-перше, у билині Ставра названо то чернігівським, то новгородським боярином (про це – далі). По-друге, назву міста Ставрополь виводять чітко від грецького слова – загальної назви «хрест», а не від імені людини. Ось що пише їхня Вікіпедія: «Это название отражает распространённую в российской империи в конце XVIII века практику присвоения новым населённым пунктам псевдогреческих названий с формантом -поль, обозначающим «город», а начальная часть слова также взята из греческого языка и означает «крест» (греч. Σταύρος, Ставрос). Таким образом, название города Ставрополь в переводе на русский язык означает «город креста». Щодо «нових» населених пунктів, які набули грецьких назв за Катерини, то напевно, Ставрополем цей перелік і обмежиться, бо інші міста, яким Катерина ІІ дала грецькі назви, мають довгу і зовсім не російську історію: Сімферополь, Мелітополь, Одеса, Феодосія, Євпаторія, Севастополь, Нікополь, Херсон і так далі.

І ще одна передумова сумнівів. За часів Катерини почали писати «историю государства российского», і за дивним (а, можливо, випадковим) збігом обставин, саме в цей час знайшлися билини. Українська Вікіпедія: «Більшість билин була записана наприкінці 18–19 ст. на півночі Російської імперії». І тут цікавий не тільки час їх віднайдення, а й географія (з російської Вікіпедії): «Чтобы дать понятие о количестве былин, отметим их статистику, приведённую в «Истории Русской Словесности» Галахова. Одних былин киевского цикла собрано: в Московской губернии – 3, в Нижегородской – 6, в Саратовской – 10, в Симбирской – 22, в Сибири – 29, в Архангельской – 34, в Олонецкой – до 300. Всех вместе около 400, не считая былин новгородского цикла и позднейших (московских и других)».

Що робили оповіді про Володимира Красне Сонечко в Олонецькій губернії (Олонець – це сучасний Петрозаводськ) або в Сибіру? Обидві вікіпедії пояснюють, як вони потрапили туди: «Внаслідок монгольської навали в XIII–XIV ст. билини були занесені скоморохами в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру. В Україні на зміну цьому старовинному епосу прийшли козацькі думи, пісні, легенди про боротьбу з турками, татарами та польськими загарбниками в XVI–XVII ст.». Російська Вікіпедія: «самая распространённая теория предполагает, что былины – южнорусского происхождения, что их первоначальная основа южнорусская. Только со временем, вследствие массового переселения народа из Южной Руси на Русский Север, перенесены туда былины, а затем на первоначальной своей родине они были забыты, вследствие влияния других обстоятельств, вызвавших казацкие думы».

Цю гіпотезу – про практично українське походження билин та їх подальше поширення – заперечували інші дослідники, які вважали, що «былины в основном созданы в Московском государстве. Все знали о Владимире, как о реформаторе всей древнерусской жизни, и все пели о нём, причём происходил обмен поэтическим материалом между отдельными племенами. В XIV и XV веках Москва стала собирательницей русского эпоса, который в это же время всё более и более сосредоточивался в киевский цикл… Потом из Московского царства распространились былины во все стороны России путём обыкновенной передачи, а не эмиграции на север, которой не было».

Щодо місця створення билин, то дослідники вважають що вони «виникли в середовищі, близькому до київських князів; виконувалися спершу княжими та дружинними співцями. Київ, Новгород, Чернігів і Переяслав до їх розорення половцями могли бути центрами билинної творчості». Версія про створення билин у московській державі розбивається ще й часом їх створення – не пізніше другої половини ХІІІ століття: «На це вказує роль Києва як політичного центру Русі та згадки нових методів боїв, які застосовувалися проти кочівників. А саме такі деталі, що руські герої спершу вдаряють ворожих вершників палицею (булавою), а потім добивають списом».

Проте якими б не були шляхи поширення билин, кілька фактів усе-таки є незаперечними: (1) вони описують події та персонажів (князів, богатирів і так далі) часів Русі (звідси назва «київський цикл» билин, і билина про Ставра належить саме до цього циклу); (2) ці билини записали у віддалених куточках росії; (3) час віднайдення цих билин збігається з формуванням «правильної» історії російської імперії та її прагненнями вивести свої витоки від Русі.

І, чесно кажучи, в мене закрадалося дедалі більше сумнівів щодо автентичності цих билин узагалі, а тим більше – билини про Ставра Годиновича. Адже деякі дослідники вважали підробкою Слово о полку Ігоревім, бо оригіналу ж нема. То хіба важко було у XVIII столітті назвати героя грецьким словом, яке не співвідноситься зі святим, але було використано для іменування міста Ставрополя? І текст уже подано російською мовою, наближеною до тогочасної, а не до початкової. І яким чином, а головне – навіщо було зберігати впродовж кількох століть в усній формі немаленькі тексти про чужу історію? Невже на тих землях не було своїх власних цікавих легенд або пісень?

Ці сумніви вдалося трохи розвіяти двома фактами, які наведено у російській Вікіпедії у статті про все того ж Ставра Годиновича, і про них – у наступній частині цього квесту.

(Далі буде)