Бажання, які здійснюються неминуче (Частина 4)

Автор: anti-colorados

Санта зручніше вклав ноги на столі, а потім недобре подивився на путіна і очима ще раз запропонував йому сісти в крісло. Той сів. У двері хтось голосно грюкнув, і путін навіть підвівся, чекаючи на свою охорону, але це був олень. Він підморгнув Санті, а той – йому, і олень зник за дверима.

– Ну, Вово, я тебе слухаю.

– То ти не вбивати мене прийшов?

– Ну, що за дурницю ти несеш? Санта виконує бажання, і я не Боширов і Петров, я – виконую бажання, і все.

– А як же ті, за дверима?

– Ну, бажання різні бувають.

Тут на великому моніторі з’явилося зображення самого путіна та його охоронців. Путін репетував на них: «Повбивав би вас!», – а потім – наступний сюжет і лише охоронці. Один каже іншому: «Я хотів би померти за путіна!», а другий йому відповів: «І я теж!». Екран мигнув і погас.

– Бачиш? Я ж не винен у тому, що у вас такі бажання дивні. Тож не тягни гуму і давай, що ти там хотів побажати. Часу залишилося зовсім небагато, а на відміну від тебе, я працюю за правилами.

– То ти справді виконуєш бажання?

– Дивак ти, Володю. Я ж – не ти. Звісно, виконую.

– Точно виконаєш?

– А тобі треба, щоб із гарантією?

Путін уже відійшов від жаху і потихеньку входив у образ. У його голосі з’явилася впевненість, і він підтвердив.

– Звісно ж, з гарантією, інакше навіщо все це було починати? До речі, хто спрацював, Шойгу? Його шамани?

– Так, Шойгу. Його олені. За принципом шести рукостискань. Але я тебе маю попередити ось про що. Якщо ти вимагаєш гарантії, то ти не зможеш відмовитись від бажання. Це зрозуміло?

– Не відмовлюся. Навіть не сподівайся. Отже, я можу побажати будь-що, і ти це виконаєш?

– Саме так, за винятком питань, які поза моєю компетенцією. Ти ж розумієш, що й наді мною є начальство. Тому сформулюю так: «Все, що завгодно, але в рамках розумного». Ну, а власну розумність можеш оцінити лише ти. І ще одне. Бажання формулюй чітко, бо в тій сфері, з якої буде твоє бажання, ти виходиш на нуль і втрачаєш усе, щоб отримати бажане. І пам’ятай: щойно ти почнеш формулювати своє бажання, шляху назад уже не буде. В тебе не дуже багато часу, щоб подумати.

– Мені взагалі не потрібно часу. Я це знаю просто зараз.

– Тоді вперед!

Путін, зобразивши урочисту гримасу, підвівся з-за столу, прийняв позу Наполеона, як він її собі уявляв, після чого урочисто оголосив:

– Влада! Хочу правити світом і жити вічно!

І в цей момент земля під його ногами хитнулася і світло повністю згасло, залишивши після себе повну і непроглядну темінь. Путін навпомацки звалився у своє мокре крісло, але через певний час чиркнув сірник, і він побачив Санту, який запалював одну, другу і так – сім свічок, які він поставив на стіл. Коли свічки повернули хоч якесь світло, путін несміливо запитав:

– Що це було?

– Це було твоє бажання, Володю.

– Але я такого точно не бажав.

– Я тобі дещо поясню. Пам’ятаєш, я тобі щойно казав, що повинні бути рамки розумного? У тебе з цим проблема. Ти ж розумієш, що цим світом хтось повеліває? Здогадуєшся, хто це? Так от, щоб віддати світ у твоє повеління, у Нього його треба забрати. Ти ж здогадуєшся, що це – не в моїх силах і навіть не в моїх думках? Простіше кажучи, ти щойно захотів відібрати світ у Нього, і він це почув. Тому світла тут більше не буде. Ніколи. За великим рахунком, це могила. Але я не виконав твого бажання і взагалі-то ще можу тебе звідси визволити, якщо ти висловиш розумне бажання з цієї ж сфери. Інші сфери вже тобі не доступні.

– Тоді хочу повелівати Європою…

Тут бетон перекриттів став розходитися флористичними візерунками тріщин, і з них посипався дрібний пил.

– Володю, мені все одно, і моїм оленям – теж. Ми звідси вийдемо, а ти так і залишишся зі своїми фантазіями. Причому якщо ти ще раз висловиш щось із того, що входить до кола Його компетенцій, то боюся, що третій раз буде останнім.

Путін перейшов на шепіт, але Санта мотав головою, показуючи ще одну невдалу спробу. У якийсь момент йому ввірвався терпець, і він оголосив.

– Послухай, до світанку залишилося п’ять хвилин. Або ти реалістичне скажеш, або в мене закінчиться час і я зможу тут з’явитися тільки через рік.

Путін трясся великими дрижаками, на його очі навернулися сльози, але нічого, крім «Повелівати», в нього не виходило, і тоді він не витримав.

– Та підкажи мені хоч щось! Бачиш, я вже зовсім заплутався. Я хочу вижити.

Час майже вийшов, і Санта встав. Він надягнув окуляри і сказав.

– Особисто я, від себе, можу запропонувати лише один варіант. Інших немає.

– Я згоден на все!

– Швабра і параша. Згоден?

– Так!

– Ну, хай щастить! [В оригіналі цю репліку подано українською мовою. – Прим. перекл.]

Останні слова пролунали в замкнутому, але яскраво освітленому приміщенні, в ньому було багато народу. Путін побачив себе за шторкою, з держаком у руці. І тут почув знайомий голос:

– Повелитель швабри! Бігом сюди!

Він зрозумів, що звертаються до нього.