Незвичний погляд. Післямова про «щирого українця» (Частина 1)

Авторка: Світлана

Шановні читачі, ваші коментарі до нещодавньої статті про заяву Василя Небензі, в якій він повідомив про своє українське походження, підтвердили мої підозри про те, що, по-перше, він сказав явну дурницю, по-друге, зробив це з певною метою. Залишилося тільки одне запитання – про походження цього прізвища. Нагадаю, що Небензя про нього сказав: «у меня такая странная фамилия. Славяне знают, ее трудно найти, даже на Украине. Она из запорожских казаков». Тож спробуємо прояснити ситуацію.

Почнемо своє дослідження з коментаря читача, який запитав про це у ШІ, і той одразу співвідніс це слово з нашим об’єктом, а потім явно заплутався і сказав: «Ну не знаю я»: Штучний розум: «Небензя» – це не загальна назва чи термін, а прізвище. Найчастіше воно асоціюється з Василем Небензею, який є постійним представником РФ при ООН Вікіпедія: Небензя Василь Олексійович. Етимологія прізвища має декілька версій: Слов’янське походження: Ймовірно, походить від давнього імені або прізвиська з префіксом «не-». Спорідненість: Деякі дослідники пов’язують його з коренем, що означає «недолугий» або «неспокійний», але точного єдиного значення в сучасній мові слово не має. Так що – недолугий. Згоден».

Спробуймо увімкнути мовне чуття і розглянути наведені версії. Базові позиції, від яких можна відштовхуватись, є такими.

1. Прізвище – це важлива складова іменування людини, і в ньому зазвичай відображено ознаку, за якою людину можна ідентифікувати: місцевість проживання або походження, зовнішні або внутрішні риси, рід занять, місце в сім’ї тощо.
2. Ця ознака може бути зрозуміла в сучасній мові (бо таке слово збереглося) або не зрозуміла.
3. Якщо промовець виводить своє прізвище від запорозьких козаків, то воно повинно мати українське звучання (навіть якщо зміст не зрозумілий).
4. Структура слова, яке стає прізвищем, має значення, бо, наприклад, Шевченко, Шевчук і Шевцов – це про різні ознаки людей. 

Тож, спираючись на ці засади, ми розглядаємо слово «небензя» (або «бензя») і приходимо до висновку, що його значення не зрозуміле, а звучання – дивне для української мови. Ви знаєте багато слів української мови, де Н і З стояли б поруч і були в кінці слова? Я знаю тільки «ценз». І, зрештою, що означає кінцеве -Я? Це або слово (1) жіночого роду (як «бабуся»), або (2) середнього на позначення дитинчати («маля») або (3) чогось збірного («узлісся»). Останню версію перевірити не можемо, бо незрозуміле значення кореня, а якщо запорозький козак мав прізвище з «жіночою» або «дитячою» структурою, то, можливо, не варто було б цим пишатися.

Такі висновки підказує мовне чуття. Тепер спробуймо перевірити їх за даними словників.

Почнімо з кінця, тобто з Інверсійного словника української мови, який ми вже розглядали і в якому слова стоять за абеткою останньої літери слова, а не першої. Так от, слова з кінцевим -НЗЯ, -НДЗЯ в ньому відсутні, з кінцевим -НЗ є тільки «ценз», з кінцевим -ЗЯ є такі: базя, стезя, хмиззя, пониззя, риззя, заліззя, полоззя, передгроззя, хабуззя, галуззя, мотуззя, бозя. Ці слова є у Словнику української мови, де наведено їхні значення, рід, наголос тощо. На вашу думку, щось підходить із цього? Мені здається, що ні. Тобто в сучасній українській мові слова «небензя» нема. 

Тож час перевірити інші словники. Шукаємо з початковим НЕБЕ-, бо якщо буде слово без частки НЕ, у словнику це може бути вказано. Отже, Етимологічний словник дає такі слова: небеди – див. біда; не-без-діб – див. бездобний; [не-без-май] «на жаль, та ба»; небеса – «небеса»; [небесна] – «жебрацька торба». Словник староукраїнської мови XIV–XV століть містить тільки одне слово з початковим НЕБЕ-: НЕБЕСНЬІІ. 

Для чистоти експерименту я зазирнула до діалектологічних словників, бо іноді в діалектах зберігаються слова, які в сучасній літературній мові відсутні. Так от, інтерактивна карта діалектів на запит «небензя» дала найближчі варіанти: нензяти (плакати); небесна (жебрацька торба); небеські (блакитний) і небо (піднебіння). Із чотирьох варіантів перший – нензяти – найцікавіший, бо в ньому є -НЗ- і теоретично можна утворити іменник на -ЗЯ. У моєму дитинстві, якщо дитина мляво, неохоче їла, то це називалося «лемзяти» («Що ти ту картоплю другу годину лемзяєш?»), а саму дитину, відповідно, називали «лемзя». Якщо взяти цю аналогію, то можна припустити аналогічне творення і слова «небензя», от тільки прикрість: локалізація слова «нензяти» – місто Городок Львівської області. Це трохи не відповідає версії про запорозьке походження прізвища нашого об’єкта, чи не так?

(Далі буде)