Отже, на одному кінці цього логічного ланцюжка – жіночий відповідник (фемінітив) до слова «буржуй», тобто позначення жінки певного соціального класу. У словнику це значення має позначку «розмовне», а цитата передає емоційний компонент, який виражено словом «лють» – класова ненависть у всій красі (і знову прикметним є рік цитованого твору – 1956): БУРЖУЙКА, розм. 1. Жін. до буржуй. – Буржуйка! – сказав з люттю в голосі столяр. – Хіба в неї совість чиста? Невинних людей посадила до в’язниці… (Шиян, Гроза.., 1956, 213).
Невеликий відступ про автора та його твір без моїх коментарів: «Народився Анатолій Іванович Шиян 5 квітня 1906 р. в українській слободі Борисівці на Білгородщині у родині селянина-маляра… У 1936 р. вийшов роман «Гроза», число видань якого перевершило два з половиною десятки. Готуючи роман до одного з численних перевидань, письменник у 1954 році здійснює нову редакцію його тексту, зробивши суттєві виправлення та уточнення». Втім, таки додам коментар: у шкільній програмі я не пам’ятаю цього твору. Але зараз я б з більшою цікавістю прочитала не стільки сам твір, як його обидві редакції, щоб зрозуміти напрям внесених змін. Та повернімося до буржуйки.
На іншому кінці нашого мовного ланцюжка – опалювальний пристрій, який у словнику співвіднесено зі словом «грубка» і до якого вказано інші ознаки, що відрізняють його від грубки в частині (1) розміру і (2) матеріалу. Цікаве те, що в цитаті з твору Андрія Малишка слово взято в лапки (про це – далі): 2. Невелика залізна грубка. І згадаєм не ліжко, не хату, не сад, А старі бліндажі.., І обтесаний стіл.., І залізну «буржуйку» (Мал., II, 1956, 142). Що спільного між жінкою та опалювальним пристроєм? Чому саме це слово вжито саме для цього предмета?
Пошук відповідей на ці запитання почнемо з ваших коментарів. Вони цінні тим, що спираються на життєвий досвід, мовне чуття і, можливо, профільні знання з відповідних галузей.
Отже, перша версія походження назви «буржуйка», наведена в коментарях: «Вперше почув слово «буржуйка» років 25 тому, коли зіткнувся з цим технічним чудом. З тих пір не полишає думка про те, якими злиденними кацапами потрібно бути, щоб звичайну металеву грубку асоціювати із заможним життям ненависних буржуїв. Або якими незатишними повинні бути їх оселі, щоб простий пересувний пристрій для обігріву викликав у голові думки про буржуйський рівень комфорту. Не дарма, коли у своєї бабусі спитав, хто революцію зробив, то отримав відповідь – люмпени. Так як до школи тоді ще не доріс і знать не знав, що воно таке і з чим його їдять, то отримав від неї просте пояснення. Люмпени – це нероби й п’яниці, які прийшли з петербургу».
Ще один відступ – про Петербург. У російській Вікіпедії в описі голландської печі було побіжно згадано це місто, що будувалося з нуля як столиця імперії, і родзинкою цитати є слово «даже»: «С 1718 года в Петербурге даже запретили строительство курных изб (без дымохода) в целях пожарной безопасности». Тут цікаво перевірити, коли ж в Україні перестали ставити курні хати. Втім, у ваших коментарях є цікаві спостереження і щодо димаря, і щодо часу його встановлення:
«В моєму розумінні, піч – це коли в ній можливо пекти хліб. У хаті моєї прапрабабусі була така, ще й з лежанкою зверху, якщо мені пам’ять не зраджує».
«В Красногорівці, під Донецьком, мої бабуся й дідусь грубою, грубкою називали змієвиковий димохід, який й нагрівав хату. Дим в грубу йшов з печі, на якій готувалася їжа».
«Наскільки я пам’ятаю, вся груба складається з викладеного «змійкою» димоходу, зі щілинами між цеглинами без розчину, щоби задавати тягу».
«У моїх дідусів і бабусь і у хрещеної були груби».
Тож перша версія походження назви «буржуйка» будується на ознаці «комфорт», яке стосовно грубки стикується з «теплом» (комфортно, бо тепло), а стосовно заможної жінки – з «багатством» (комфортно, як у багатих). Але автор коментаря цілком логічно відчув невідповідність між «буржуазним комфортом» і залізною грубкою. І у відповідь надано ось такий, теж розлогий коментар:
«Як пояснювали нам у школі, термін буржуйка виник на зорі совєцької власті, і ось чому. Пролєтарії, здобувши перемогу опинилися перед ситуацією, коли треба було чим обігрівати у величезних палацах, які вони перетворили у суцільні комуналки.
Попри комуністичні заклики, що все тепер «общеє», люди не поспішали віддавати на общу найцінніше – дрова. Їх берегли, вони деколи ставали грошима, або цінніше за гроші. Тому замість того щоб топити великі груби для всіх, кожен старався зробити опалення для своєї каморки. Тут і технічний прогрес надійшов – відрізок труби, заварений з двох боків, – технологічна конструкція, дешева і малогабаритна. Але з одним фундаментальним недоліком. Вона гріла, поки горіла, бо мала невелику масу і не могла акумулювати тепло. Саме через ненажерливість пічки щодо дров і низьку ефективність, тобто паразитизм, її і назвали буржуйкою.
А буржуї буржуйками не топили. Вже були великі котельні при палацах. Але швондєри розкуркулили ці котельні, а пролетаріат став виживати по-своєму».
Як бачимо, основа для зіставлення «грубки» та «людини» тут дещо інша – ненажерливість, яка щодо грубки виливається у велику витрату палива, а щодо людини – в її багатства, які видаються надмірними (бо ніяк нажертися не може). І в цьому «спільному знаменнику» вже відчутна негативна емоція – злість на неекономну грубку і на багатого буржуя, якому все мало (тут часом нема заздрощів?).
(Далі буде)
“Ще один відступ – про Петербург. У російській Вікіпедії в описі голландської печі було побіжно згадано це місто, що будувалося з нуля як столиця імперії,”-не з нуля! На місці сучасного Санкт-Лєнінбурга було шведське місто Нюєншац. Москалі його повністю розібрали і за 300 метрів далі з тих будівельних матеріалів почали будувати нове місто.
“Тут цікаво перевірити, коли ж в Україні перестали ставити курні хати.”-а їх ніколи і не ставили, навіть коли в критичні часи жили в землянках, все одно був якийсь димар. Трохи інша справа була на Західній Україні. Там збирали “подимне”, тобто податок на кожен “дим”, тобто хату. Щоб його не платити, димохід робили на горіще, що додатково прокопчувало дах.