День Небесної Сотні (Частина 1)

Уперше опубліковано: 20.02.2021

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні – День пам’яті Небесної Сотні, і, напевно, цього разу він сприймається дещо незвично, а саме – ширше та глибше. Цього дня є можливість зупинитися і замислитися над поняттями, якими ми часто оперуємо, але рідко замислюємося саме про сенс, який вони містять. Наприклад – свобода і смерть. Насправді вони йдуть пліч-о-пліч, і тут усе дуже просто, якщо дивитися на ці поняття разом, як у цей день, коли вони поєдналися.

У тому-то й річ, що ця простота виникає в такий день, і її, цю простоту, демонструє хтось, віддаючи своє життя. Полягає вона в елементарній послідовності цих понять. Якщо першою стоїть свобода, то це означає, що ти готовий заплатити за неї своїм життям, що означатиме смерть. І навпаки, якщо першим стоїть життя, то в такому разі свобода легко і непомітно йде, а часто – ти її сам виганяєш, щоб вона тобі не заважала жити.

Здавалося б, усе просто і лінійно, тільки в цій формулі міститься важливий парадокс. Щойно ти ставиш своє життя вище за свободу, ти готовий втратити і часто – справді втрачаєш всю свободу. Зокрема, свободу розпоряджатися своїм життям та смертю. Підсумком може стати кат, якого ти побачиш останнім у своєму житті. Тобто ти пожертвував свободою на користь життя, а втратив і те, й інше. Цей парадокс проілюстрували мільйони наших співвітчизників, які відмовилися від боротьби за свободу хоча б якоюсь мірою та формою.

Якщо виходити з цієї точки зору, смерть у боротьбі за свободу – далеко не найгірше, що може статися з людиною. І якщо вже міркувати про смерть, то смерть у бою, тому самому, річницю якого ми сьогодні переживаємо, або в тих боях, які пішли за цим боєм, напевно, має більший сенс, ніж смерть на лікарняному ліжку від КОВІД. У бою за порогом життя герой залишає по собі простір свободи для тих, хто виживе, а померлий на ковідному ліжку залишає його для наступного, кого скосив смертельний вірус.

Ми неодноразово звертаємося до теми фінальної фази Майдану, і щоб не повторюватися, пропонуємо дещо інший аспект цього явища. Сьогодні вже було і буде багато промов і текстів, присвячених цій героїчній сторінці нашої історії. Частина з них – від душі, а частина – вимушені та лицемірні. Загалом нічого нового, так було завжди, але ми наведемо лише слова Пороха, а поміркуємо про інші слова, які тут наводити не станемо через максимальне презирство до тих, хто їх говорить або пише. Отже – Порох:

«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні — тих, для кого Україна, Свобода і Гідність були понад усе. Тих, хто мав вогонь у серці. Тих, хто під захистом дерев’яних щитів і озброєний лише бруківкою вийшов проти снайперських куль. Тих, хто загинув, щоб ми могли самі вирішувати, як жити на власній вільній землі. Зараз, коли ворожа п’ята колона всередині України знову штовхає нас в обійми одвічного ворога, особливо важливо не забувати ціну Свободи і Гідності!

Слава Україні і Слава її Героям! Ми пам’ятаємо…»

При цьому ми чудово пам’ятаємо, що на сцені Майдану політичні величини з’являлися в ті епізоди, коли там було відносно тихо і багатолюдно, коли була аудиторія. Ну, а сам Майдан жив, діяв та вмирав – без них. Це не добре і не погано, просто так було, і, напевно, інакше не могло бути з різних причин. А ось поміркувати варто дещо про інші слова та вчинки, співвідносячи те, що робили ті, хто їх говорить, у цей самий день 2014 року.

(Далі буде)