Росія як хвороба (Частина 4)

За останнє століття імперія пройшла три історичні точки, які могли надати їй реального імпульсу на розрив ординської серцевини. Першою точкою були ті кілька місяців, поки вона балансувала між зреченням царя Миколи № 2 від престолу і захопленням влади більшовиками. Паростки нового світогляду було вбито начисто, бо хаос, який виник після падіння самодержавства, став ідеальним середовищем для захоплення влади силами, які сповідують комунізм. Тож цей момент було втрачено, і частина імперії, що залишилася, знову пішла в людожерський спосіб існування, знищуючи мільйони власних громадян.

Друга точка, що давала можливість вибудовувати цілком адекватну країну, виникла після закінчення Другої світової війни. Сам гігантський масштаб катастрофи мав вказати на те, що попередній шлях був хибним і треба щось міняти. Мало того, вийшовши з війни такою кров’ю, совок отримав відпущення багатьох гріхів, які ще ніхто нікому й ніколи не прощав. Захід чітко та однозначно заплющив очі на всі довоєнні «подвиги» більшовиків, сподіваючись на те, що вже тепер вони напевне переситилися кров’ю і намагатимуться будувати щось, відмінне від більшовицького концтабору. Але нічого не сталося. Люди вмилися кров’ю і звично стали в стійло. Вікно можливостей закрилося на довгі 55 років.

Третя, і остання точка, відпущена долею для того, щоб зробити з величезного, кривавого і смердючого монстра щось людське і притомне, виникла після загибелі совка. У цей момент з’явилася можливість порівняти, як пройшли цю часову дистанцію зруйновані війною країни, які успішно попрощалися зі своїми кровожерливими планами. Країни Осі – ФРН, Італія та Японія – на той час стали успішними, процвітаючими країнами і не тільки відновили все, що було зруйновано, а й перетворилися на нові, зручні для життя країни. Здавалося б, бери приклад з нормальних людей і просто повторюй, що вони робили. Тим більше що Захід був готовий допомагати на цьому шляху, що спочатку й робив.

Ця точка тривала з 1991 по 1999 роки, доки у верхні ешелони влади не проник вірус руйнування на ім’я путін. Але тут треба розуміти, що в більш-менш здоровому організмі держави ця погань просто не змогла б прижитися. Як виявилося, цей організм дуже погано почувається без вірусу, нехай і руйнування.

Уже на той час без участі путіна було створено міфологему, що стала пружиною для нового і фатального витка неоімперіалізму. Те, що зараз озвучують російські, та й наші ЗМІ, було вдало препаровано російськими військовими та цивільними «істориками», що прагнули «твердої руки», імперії та іншої гидоти. Цю гримучу суміш влили в голови публіки, яка прагне саме цього, бо нічого іншого вона не сприймає. Століття рабства зробили свою справу: публіка чекала на фюрера, і вона його отримала. Але методички для фюрера було заготовлено ще до його сходження у владу.

Ми не раз писали про такого собі Сашка Дугіна, який здер ідеї євразійства у теоретиків націонал-соціалізму. Але Дугін оперує солодкою демагогією, тоді як псевдооснову нинішньої ідеології робили професіонали. Над нею працював цілий інститут воєнної історії, яким керував цілий генерал армії Гарєєв. Саме він і його підручні випиляли основу гасла «дидываивале». Під його чуйним керівництвом було створено фальсифікат історії подібно до того, як колись писалася історія про арійців та нібелунгів.

Що характерно, ще в 1999 році, при розборі причин Другої світової, було передбачено війну в Україні. Тоді на це ніхто не звернув уваги, але тепер слова Гарєєва виглядають як прокляття, висловлене з люка пекла. Дозволимо собі невелику цитату з Гарєєва, коли він відповідав на запитання, що робила червона армія в Польщі:

– Як міг тоді радянський союз покинути, це справді – брати, українці та білоруси…

– Хіба радянський союз перейшов кордон 17 вересня не відповідно до рішень, ухвалених спільно з Німеччиною? – перебив ведучий.

– Він ухвалив це рішення, виходячи зі своїх національних інтересів та з інтересів братніх народів, яких не можна було кинути напризволяще, а треба було взяти під захист, під свій. Це – елементарне право. Ми сьогодні говоримо про те, що не залишимо в біді так зване «російськомовне населення», як же так можна?

– Але з цього не випливає, що ми маємо в Україні воювати?

– Це не випливає. Але ми ні з ким не воювали. Ми просто прийшли…

Охочі можуть особисто послухати промови генерала Гарєєва з 1:10 по 2:20 хронометражу відео. Ще раз: путіна ще ніхто не знав, а «захист російськомовного населення» вже розроблено. Путіна ще не назвали автором «гібридної війни», а теза «ми там не воювали» вже була. Все вже було розроблено та підготовлено. Тут ми побачили лише невиразні контури того, що зараз коїть росія.

З усього цього випливає досить проста, але жахлива річ. Росію та її населення перманентно тягне до війни та руху на Захід. Це тому, що свою територію вони вже запаскудили і почуваються там некомфортно. Їх тягне туди, де хтось створив комфорт і нормальне життя. Їм хочеться прийти на готове місце, а якщо не вдасться там влаштуватися – вивезти все, що так чи інакше повинно дати цей комфорт. Після Другої світової війни з Німеччини було вивезено майже всю промисловість і взагалі – все цінне. Тепер росіяни грабують Крим і Донбас, бо не вірять, що вдасться там закріпитися. Але там, де їм вдається вигнати місцеве населення й заселити колись затишні місця, вони дуже швидко перетворюють квітуче місце на клоаку, якою є сама росія. Калінінград – приклад. Те саме було б і з Балтією, якби їм вдалося звідти зігнати місцеве населення. Шматок Фінляндії, який перейшов до совка за підсумками війни, перетворено на гадючник, який разюче контрастує з тим, що можна побачити лише за кілька кілометрів звідти, на боці Суомі. Совок забрав у Японії половину Сахаліну і влаштував там гібрид звалища і сортиру, а за якихось десять кілометрів звідти, на острові Хоккайдо, вже 22 століття, бо там немає росіян, а є японці. У Східній Пруссії немає німців, а є росіяни, і тому де німці – порядок  і комфорт, а де росіяни – Калінінград.

Тобто за століття змінювалися державні структури, ідеології тощо, але сутність росії залишилася незмінною. Вона прагне захопити не просто землі, а землі затишні та облаштовані. Вони хочуть жити в чужих будинках, спати на чужих постелях та їсти з чужого посуду. От тільки нові місця не змінюють їхньої сутності, і вони звично паскудять собі під ноги, перетворюючи колись квітучу землю на помийку, і тоді їм потрібне нове, чисте місце.

Це нічим не змінити. Це доведено експериментально. Просто це потрібно зрозуміти і зробити з цього висновки. Це потрібно відрізати та викинути. Ніякого прощення чи нормалізації, жодного «спільного коріння». На жаль, все, що там згенеровано, несе в собі патогени руйнування та здичавілості. Все, від Пушкіна до путіна, має бути викреслено з нашого життя повністю та безповоротно. А до тих, хто намагається пропагувати щось подібне, слід ставитися як до поширювачів смертельної хвороби.

Сама ж росія прямує туди, куди потрапили всі імперії, – на звалище історії. Наше головне завдання – не розкиснути і не потягнути з цього звалища щось із жалю чи за старою пам’яттю. Це смертельна інфекція, яка вбиває за першої ж нагоди чи помилки. Іншого способу боротьби з цією гидотою просто немає.