Як ми з’ясували в минулій серії статей, три з чотирьох пунктів ультиматуму, висунутого Сталіним Гітлеру в листопаді 1940 року, які призвели до війни між уже совковою імперією та Німеччиною, стосувалися тієї самої сакральної теми. Сталін вимагав від Німеччини включити до зони власних інтересів ті самі протоки і сухопутний прохід до них шляхом контролю над Румунією та Болгарією. Щоправда, до містичних і сакральних аргументів оволодіння Стамбулом-Константинополем було примішано резони, яких не могло бути перед Першою світовою війною.
Як відомо, вся концепція ведення наступальної війни, сповідувана як Німеччиною, так і совком, будувалася на маневрених діях механізованих з’єднань, насамперед танкових. Крім того, вже прийшло розуміння необхідності прикриття військ із повітря, що призвело до вибухового зростання чисельності авіації. Вся ця техніка вимагала дедалі більшої кількості пального. На кінець 1940 року Німеччина мала під контролем єдине велике родовища нафти – Плоєшті, Румунія, а у планах було захоплення нафтопромислів Затоки. Через те що Крігсмаріне щільно душилися королівським флотом Великої Британії, основні комунікації мали проходити суходолом. Саме з цієї причини Німеччині було важливо тримати відкритими чорноморські протоки, а на південь треба було забезпечити прохід до Затоки з боку Єгипту. Саме це завдання стояло перед Африканським корпусом Роммеля. Очевидно, що Гітлер не міг віддати нафтопромисли і посадити свою техніку на сухий пайок, і це спричинило подальшу катастрофу. Крім того, це суперечило досягнутим домовленостям між Німеччиною та совком про розподіл сфер впливу.
Але імперія знову показала свій звичний вектор – на Захід. Це попри те, що численні совково-німецькі переговори проходили під знаком формування руху військ імперії Схід, зокрема – в Індію. Між іншим, такий рух уже був позначено. Охочі можуть самостійно вивчити питання про те, яким чином опинилися совкові війська в Тегерані, де відбувалася зустріч глав країн антигітлерівської коаліції у 1943 році.
Проте саме входження в Європу було і є основною глобальною ідеєю імперії. Але за аналогією з «вікном у Європу», виникає все те саме запитання: навіщо? Там немає природних ресурсів, які є дефіцитом у росії, немає перешкод у комунікаціях. Цей дивний та стійкий феномен не можна пояснити комуністичними прожектами захоплення всього світу, бо щось подібне проглядалося ще до приходу більшовиків до влади. Останні події знову виявили спроби рушити на Захід. Причому нинішня ситуація оголює всю суть цього процесу, бо путіна і Ко ніяк не можна назвати комуністами. Вони мають суто капіталістичний підхід до приватної власності, точніше – до власної приватної власності. Її вони посилено примножують та оберігають. Заради неї, за визначенням капіталіста Маркса, вони готові піти на будь-які злочини. Отже, сталінські ідеї захоплення світу тут ніяк не приклеїти. Коба був сволотою та кровожерним маніяком, але десятки мільярдів доларів на рахунках, палаци та замки не колекціонував.
Те ж саме можна сказати про спонукальні мотиви російських вінценосних осіб, які зі шкіри пнулися, щоб легітимізувати свій імперський статус через володіння Константинополем. Навіть якщо путіна і назвуть царем, то правонаступність від імператорів Східної Римської імперії та Візантії втрачено безповоротно, і намагатися вибудовувати теорію про те, що дідусь Вова – спадкоємець імператора Костянтина у тридцятому коліні, – не просто безглуздо, але вже психіатрія.
Проте імперію знову потягло в Європу. Причому тепер посилено експлуатується дика теорія панслов’янізму, яка вже призвела до однієї світової війни у 1914 році. Найсмішніше, що серцевина імперії, якою є московія, жодного стосунку до слов’ян не має взагалі. Слов’яни по крові й за менталітетом жили і живуть у західній парадигмі, і їх насильницьке «осхіднення» ніколи й нічого доброго не давало. Просто зараз більшість слов’янських народів пішла до Заходу, бо там і є їхнє місце, але Орда знову проступає через невеликий наліт західної цивілізації, бо західні цінності там так і не змогли прижитися.
(Далі буде)