Втретє на ті самі граблі (Частина 4)

Ще раз підкреслимо: основним чинником усієї цієї великої операції була швидкість її проведення. Саме вона повинна була забезпечити успіх, бо Захід не вміє швидко активізуватися і реагувати. А крім того, путіну були добре відомі настрої в Парижі та Берліні – столицях країн – основних гравців на континенті. Тому та знаменита телефонна розмова путіна з Макроном, коли фюрер говорив Макрону: «Слухай сюди!» – була тим, що можна назвати прямою або діаметральною протилежністю переговорам. Це був відвертий та безапеляційний диктат.

Імовірно, швидке захоплення України мало показати не лише своїм холуям його велич, а й європейці повинні були побачити власну безпорадність саме за такого формулювання питання. Тому сумнівів у тому, що Україну вдасться захопити саме в ті строки, про які тоді говорили всі, не було абсолютно ні в кого, і це було цікаво путіну не лише як нове захоплення, а й як тест Європі на імпотенцію. Напевно, він пам’ятав, як Гітлер влаштував такий самий тест Європі в Рейнській демілітаризованій зоні. Стрімке її захоплення й наступна імпотенція Франції дали потрібний ефект. Через два роки і французи, і англійці виявилися поступливими і зговірливими у Мюнхені 1938 року.

І ось він почав показувати Європі майстер-клас на прикладі захоплення України, і при цьому кілька разів поспіль путін сам хамовито заявляв про те, що жодні переговори йому не потрібні в принципі, бо всіх своїх цілей він досягне військовим шляхом. Що було далі – всі чудово бачили на власні очі, і ось тепер уже повністю втрачено сенс усього заходу, а саме – змусити Європу тремтіти, а Штати – відступити. Мало того що Україна просто знищила все те, що він кинув на її захоплення, то ще й Європа прийшла до тями і почала не тільки нарощувати допомогу Україні, а й сама переглянула свої програми фінансування збройних сил.

Уже виділено безпрецедентні, гігантські кошти на приведення армій у належний стан. Лише Німеччина виділила на відновлення зруйнованої Меркель армії 100 мільярдів доларів. Ну, а Штати не просто не відступили, а й багаторазово посилили свої позиції у Європі. Тобто наслідки широкомасштабного вторгнення в Україну виявилися протилежними як у військовому плані саме на українському фронті, так і на політичному. Путіну не вдалося поставити себе в позицію сили, і замість страху він викликав до себе зневагу, а свою країну вкинув в ізоляцію і санкції.

Так, кілька днів тому видання Time опублікувало великий аналітичний матеріал, що стосується наслідків війни, розв’язаної путіним, і там ідеться про те, що станом на зараз він відкинув свою країну як мінімум на 30 років назад і продовжує відкидати далі і глибше. Але й без таких оцінок у москві розуміють, що основний стратегічний план уже провалено, і наслідком цього вже стала втрата найжирніших і найстабільніших ринків небагатої (у плані номенклатури) експортної продукції федерації. А це означає, що насос війни буде стрімко виснажувати економіку, а вливання в неї нових коштів з 5 грудня стало стрімко скорочуватися, що загрожує катастрофою в дуже близькій перспективі.

І ось на цьому тлі пацієнт сховав подалі свій хамовитий тон і почав співати пісні про переговори. Зрозуміло, що жодних ілюзій щодо того, що йому хтось подарує хоча б частину українських земель, уже немає, бо вже йдеться про притягнення особисто його до кримінальної відповідальності за воєнні злочини. І тому його промови про «компроміси» можуть стосуватися тільки меню тюремного харчоблоку, і не більше. Тож ці переговори тепер потрібні тому, що часу не вистачає вже йому і час працює проти нього. До речі, і пропаганда зараз заходиться у промовах про переговори. А все це означає, що Україна б’є їх сильно і правильно, а тому все це треба лише збільшувати в обсязі. Те, що пишуть колеги з Бахмута, говорить про рух саме в тому напрямку. Ну, а формула переговорів для них проста: «Виходимо без зброї та з піднятими руками!». Інших уже немає і не буде.

І можна лише уявити настрій путіна, який, напевно, хотів сфотографувати себе як переможця в тій самій точці Трокадеро, де був фюрер, а хребет його армії зламала Україна, через яку він просто хотів переступити. Але тепер уже зворотного шляху немає, а якщо він готовий до переговорів із «будь-якими учасниками», то йому треба розуміти, що для нього такими будуть слідчі, адвокати, судді і, звісно ж – наглядачі. Ось із ними тепер у нього і будуть переговори, якщо доживе.