– Гаразд, що ми з усім цим будемо робити?
– Із чим «з цим»? – уточнив візир.
– З цими санкціями, із цими списками, взагалі, з усім цим?
– Але, государю, – подав голос міністр, – ми є в цьому списку, а вас у ньому немає! Чого ж вам непокоїтися? – запитав міністр і стиснув табакерку аж до хрускоту в пальцях.
– А справді, – підтримав візир, – якось дивно виходить: всі наші є у списку, а вас там не виявилося. Тепер люди по-різному кажуть, ось Діма, наприклад. Вічно сплячий олух, але й той щось зрозумів і вже звільняє тих, кого немає у списку. А вас там немає…
– Був. Мені Патрушев доповідав. Був, але останньої миті список змінили і мене викреслили. Там вони неправильно написали моє прізвище.
– Як неправильно? – здивувався міністр.
– Ну, сам посуди, моє прізвище з «П» починається, а вони записали, що воно починається з «Х». Тому й викреслили. Але все одно справи кепські. Треба якось виходити із ситуації. Що скаже наш міністр оборони?
Фельдмаршал одразу підібрався та відкашлявся. Поки він кашляв, на його грудях подзенькував підвіскою нагрудний знак «Парашутист-інструктор». Це був іменний знак – підвіска із зазначенням кількості стрибків була не ромбиком, як завжди, а у вигляді оленя, бо стрибав він прямо з оленем. При цьому він співав пісню: «Самолет – хорошо, пароход – хорошо, а оленя – лучше».
Закінчивши прочищати горло, міністр почав:
– Мій фюрере, в таких випадках класик військового мистецтва Ктотто фон Насморк радив: «Маленька, переможна війна дасть вихід із будь-якої ситуації».
– Шойгу, ну, не морочте ви мені голову. З вашими маленькими та переможними війнами я вже не знаю, куди й подітися і як із них вилізти…
– Хвилиночку! – фельдмаршал знову стиснув табакерку – Я привіз найкращих стрільців із Бурятії, які зі ста метрів білку в око стріляють, а виявилося, що з того боку з кілометра прострілюють око білці та моєму мисливцю! Я ж казав – маленька! Хіба з Україною маленька вийде? Хтозна, може, вони й самі сюди прийдуть. Треба було Науру воювати або Берег Слонячих Бивнів.
– Це ти мені таке сказав? А хто про «рідну говєнь» мені тут арії співав?
– Згоден. Було. Був не правий. Тоді пропозиція зі старої роботи. Можна зробити катастрофу. Всі на це слабкі, почнуть співчувати, надсилати допомогу, а ми так, витираючи сльози: зніміть із нас санкції, самі ми не місцеві, збираємо на платну операцію, ось у нас і документи є, якщо не вірите…
– А це – гарна думка, – озвався візир Володін, – може спрацювати. Запросто! Згадайте, як із Чорнобилем було чи з Вірменією та її землетрусом. Та що там Вірменія, підводний човен «Курськ»…
– Так, все! Про «Курськ» – не будемо. Тоді ми всі вкурилися.
– Гаразд, але трагедія на них діє, як галоперидол. Тільки треба правильно продумати катастрофу. Що скаже наш міністр?
– А міністр скаже прямо та чітко: катастрофу беру на себе. Прорив греблі, і всі вниз за течією – жертви.
– Ні, – заперечив імператор – греблю не треба. Нам і так торгувати нема чим, а тут ще й електрики не буде на експорт. Треба якось так зробити, щоб енергетика не постраждала, хоча сам хід думки – гарний.
– Все, придумав, – заявив міністр, – бомбимо Вороніж. Кидаємо пару тактичних авіаційних ядерних зарядів. Один – на правий берег, другий – на лівий, і ось тобі – трагедія. Тим більше що ми зараз із космосом сильно просідаємо, а там – завод із виробництва ракетних двигунів. Скажемо, що засипалися через трагедію. А ще скажемо, що це Порошенко бомбардував із Турчиновим. Особисто.
– Ні, – зітхнув візир, – на хохлів не звалимо, не повірять. Це ж ми розповіли, що хімічну зброю із Сирії вивезли, а самі лише порожняк ганяли. А вони начисто всю ядерну зброю нам віддали. Не піде.
– Так, я знаю, що скажемо, – сяючи, сказав імператор, – ІДІЛ. Це вони викрали в Борисоглібську два заряди і жахнули ними по Воронежу. До речі, мерзенне містечко, воно мені ніколи не подобалося. Скажемо, що у вас вантажівками чавлять, а в нас – он яка атака. Поки вони там зі своїми дозиметрами носитимуться, доведеться знімати санкції. Подітися нікуди.
Усі троє світилися непідробним щастям. Також засвітилася різними кольорами і ядерна валізка імператора. Вже було за північ. Вороніж давно спав.