Автор перекладу: Світлана
Дві вчорашні топтеми в нашому сегменті інформаційного простору так чи інакше були пов’язані з Китаєм. Одна з них була топновиною не лише у нас, а й у всьому світі. Причому вона виявилася настільки актуальною, що біржові індекси, які почали були підніматися, знову перейшли до падіння. Але все-таки, почнемо з тієї з них, яка прямо стосується України.
ПОЛОНЕНІ
Як стало відомо, вчора офіційно було оголошено про те, що на лінії фронту в Донецькій області було взято в полон двох громадян Китаю, які воювали на боці федерації. Напевно, кожен бачив кілька варіантів подання цієї новини, а ми вирішили утриматися від коментарів, щоб усі могли висловитися з цього приводу. В цьому випадку таке рішення було продиктовано тим, що якщо ми це побачили на публіці, то вся ситуація йде в режимі скидання карт і з цієї ситуації нічого корисного витягти не зуміли.
Безумовно, мінус дві одиниці живої сили противника – це завжди позитивно, і тут неважливо, це китайці, індуси чи мембарці. Тож наші військові відпрацювали на п’ятірку. Інша справа, що цю карту можна було якось розіграти в політичній площині. Але така гра завжди йде за лаштунками, а публіці стає відомою лише після того, як партію зіграно і максимум вигоди вже здобуто.
Якщо ж вигоди немає і ця інформація відразу пішла на публіку, то це можна оцінювати як відмову від гри або те саме скидання карт. Адже після того як це стало загальновідомо, жодної політичної чи дипломатичної гри вже не вийде. Простіше кажучи, саме політико-дипломатичну гру вести нема кому, оскільки єдина гра, доступна для зеленої публіки, пов’язана з роялем, і то – не в зовсім традиційний спосіб.
Справді, поки ця тема була під килимом, її можна було так чи інакше обіграти або в партії з Китаєм, або зі Штатами, які зараз увійшли в жорсткі контри з Пекіном. Простіше кажучи, цю ситуацію можна було як мінімум вигідно продати одній з цих двох сторін, а якщо дивитися в перспективу, то, можливо, треба було підключити партнерів з ЄС і тим самим зіграти в командну гру, де європейці явно відіграли б набагато вміліше і отримали б значно більший профіт, а ми мали б свій дебет у відносинах із ними.
Фактично ж, досить перспективну тему було просто злито в унітаз через невігластво і бездарність зелені. І якщо комусь здається, що ми тут у черговий раз згущуємо барви, то нехай згадає про те, як бездарно було злито ситуацію зі збитим іранцями літаком, і тепер ми щоночі збиваємо клони іранських Шахедів. Якщо цього мало, можна згадати ще один епізод, а саме зрив гри наших розвідників щодо захоплення вагнерівців ще до широкомасштабного вторгнення. Їх просто віддали прутіну, щоб що?
Тут сталося точнісінько те саме. Невігластво рівня власників кіосків і паяців навіть не дало уявлення про те, що цю карту можна розіграти якщо не самостійно, то з допомогою набагато професійніших партнерів, які змогли б розпорядитися ситуацією набагато продуктивніше. І от тепер уже публічно злита інформація миттєво знецінилася і замість карти козирної масті перетворилася на гарбуз.
ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП
Знову-таки, хтось може заперечити в тому плані, що вся ця хитромудра візантійщина – не для цього уряду, бо він прихильник простих і швидких рішень. Гаразд, якщо це так, то чому немає простого рішення щодо тієї перманентної ганьби, на яку перетворилися ТЦК? Воно настільки просте, що навіть говорити про це незручно. Скажімо так, будь-який службовець у ТЦК зобов’язаний після трьох-чотирьох-п’яти або шести місяців без варіантів піти на фронт, причому в ті підрозділи, в які з цього ТЦК мобілізували військовозобов’язаних.
Як показує практика, зі здоров’ям у них – порядок, бо бігають добре і полонених зможуть брати як треба. Плюс до того, в них чудові навички сидіння в засідках, і так далі. Дані про ТЦК недоступні, але якщо там є діячі, які «воюють» під цим дахом рік і більше, то просте рішення просто лежить під носом, але воно не приймається. Але як ефективно і в межах закону працювала б ця публіка, якби знала, що за три місяці вона піде на ротацію до підрозділів, де у них – купа знайомих? Упевнений, якби сьогодні було ухвалено це просте рішення, завтра ганьба ТЦК закінчилася б остаточно.
І якщо вже мова зайшла про прості рішення, то ще одне не просто назріло, але перезріло. Так, усі ми чуємо і бачимо циклічні потуги депутатської публіки про мобілізацію жінок. При цьому вони на повному серйозі висловлюють необхідність такого рішення, виходячи з нестачі особового складу в лавах Збройних Сил. І з цим аргументом справді не посперечаєшся. Ну а як контрольний постріл діячі наводять приклад армії Ізраїлю, в якій служить безліч жінок, що теж правда. Зовні все виглядає начебто пристойно, але це нагадує посилання на ціни в Європі та зіставлення їх із нашими. При цьому ніхто навіть не торкається співвідношення рівня мінімальної зарплати, але просте рішення тут в іншому.
Якщо вже мова зайшла про мобілізацію жінок, як в Ізраїлі, то, напевно, треба починати з чогось базового, як в Ізраїлі. А там діти всіх державних службовців мають зобов’язання служити в ЦАХАЛ, як і всі інші. Тобто аж до дітей прем’єр-міністра всі проходять службу. Сини цих чиновників обов’язково служать просто зараз або відслужили і перебувають у резерві, і якщо дочки потрапляють під категорію військовозобов’язаних, то й вони теж. То чому б не прийняти просте рішення і не запровадити те ж саме в нас, як і в Ізраїлі? Мало того, там це існує вже давно, а в нас уряд є повною синекурою, і щоб навести в цьому лад, можна легко пробити сімейний стан депутатів, міністрів, ОПи та решти публіки, щоб побачити, що там з дітьми мобілізаційного віку і як у них зі службою.
А вони ж пропонували партнерам депортувати всіх українців відповідного віку з Європи, то хай почнуть зі своїх дітей і серед іншого – витягнуть з-під дивної «броні», яку вони витворили, після чого – за руку і до ТЦК. Адже Збройні Сили мають дефіцит особового складу, чи не так? А якщо ні – це має стати причиною негайного та безумовного звільнення з посади. Це просте рішення, навіть дуже просте. То чому такі прості рішення не ухвалюються, а злив тих же вагнерівців чи скидання теми китайців пішли у графі «Прості рішення»?
Зрозуміло, що з простими рішеннями там усе дуже своєрідно, і в цьому випадку все передбачувано. Там немає нікого, хто здатний на якісну і тим більше – довгу гру. «Дипломатія володаря кіосків» нафарширувала цей напрям таким спецвідловом, що краще навіть не братися за ці ігри. Достатньо згадати, як завгосп напхав послицями з розряду «корабельних сосен» наші дипломатичні представництва у всьому світі. І між іншим, продовжує накачувати шлаком цей напрям діяльності:
Мабуть, цей дядько знайшов вагомі аргументи для того, щоб правильно прилаштуватися за кордоном, бо без прокурорської ксиви та довідки про інвалідність він міг опинитися під Покровськом. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Тут головне – правильно підібрати аргументи і, звісно ж, – їхню кількість.
ЗНОВУ ДО ПОЛОНЕНИХ
А тепер подивімося на те, як це коментує масовка, що називає себе пресою або журналістами. Чого тільки вчора не зустрілося з цього приводу. Найсоковитішою назвою сну сивої кобили виявилася «Це змінить усе!» А що ж це змінює насправді? Це має сильно зачепити американців? А чого б це? Регулярні війська КНДР воюють у складі армії агресора, і які наслідки мав цей факт? Підказую: жодних. Повний та абсолютний нуль. То це – офіційно відправлені військові підрозділи, а тут ідеться про добровольців, які пішли воювати як найманці. Тобто це – не організоване перекидання військ, а особистий вибір окремих китайців.
За це Штати не зможуть зачепитися, бо громадяни США є у складі окупаційних військ із самого початку широкомасштабного вторгнення. У полон вони не потрапляли, наскільки про це відомо, але гучні інциденти з ними були, і, зокрема, одного з них убили самі ж лапті в окупованій частині Донецької області. Та що там, широко відомий у вузьких колах кіноактор Стівен Сігал публічно заявляв про бажання вирушити воювати як найманець. Мені достовірно невідомо, чим закінчилася ця епопея, але з усього цього випливає, що саме так не спрацює нічого.
А сам Китай просто відповість у тому плані, що в них вільна країна і що громадяни Китаю можуть подорожувати по всьому світу і, зокрема, на свій страх і ризик брати участь у різних авантюрах і навіть воювати за одну зі сторін бойових дій у третій країні. Стаття 109 Кримінального кодексу Китаю передбачає покарання за такі дії – позбавлення волі на строк до десяти років, але в диспозиції статті однією з кваліфікаційних ознак є шкода інтересам Китаю. Поняття це не лише розпливчасте, а й мінливе в часі, тому його взагалі складно коментувати.
Інша справа, якщо громадянин Китаю воює на боці армії, з якою НВАК веде бойові дії, але в такому випадку застосовується ще й стаття 102 КК, в якій передбачено покарання за державну зраду, і там санкція вже варіюється від десяти років до довічного позбавлення волі. Плюс до того, на це вказує і стаття 23 Основного закону Китаю. І, між іншим, представник МЗС КНР Лінь Цзянь уже зробив першу заяву з цього приводу саме в такому ключі.
У цьому ж випадку навряд чи можна стверджувати, що полонені громадяни КНР своїми діями могли завдати шкоди своїй країні, і це означає, що формально вони навіть не порушили китайського законодавства, а якщо так, то саме для Пекіна немає взагалі жодних проблем. А те, що вони приватним чином найнялися на участь у бойових діях десь далеко від Китаю, то й американців-найманців по світу воює не одна тисяча, і з цим теж немає жодних проблем. Інша справа, що саме зараз вкидання такої інформації могло б стати небажаним, і, між іншим, не тільки для Китаю, а й для США, і тому на цьому можна було якось зіграти, але не в нас і не зараз, бо єдина комбінація хитрої гри, а саме – рояль у кущах, тут не вписується жодним чином.
КИТАЙ – ГЛОБАЛЬНО
Перш ніж перейти до другої теми, пов’язаної з Китаєм, коротко опишу випадок із життя, що стався 40 років тому. Після закінчення служби в армії мені довелося залягти в лікарню з чимось дивним на зразок корони. Принаймні, симптоми були дуже схожими, а причину всього цього так і не вдалося встановити навіть на момент виписки з лікарні. Але вже коли йшлося до виписки, повернувся інтерес до навколишнього світу, і з того, що відбувається, запам’ятався ранковий обхід завідувачки відділення. Він виглядав просто: панночка відчинила двері в палату на шість осіб, і зупинившись в отворі дверей, провела швидке опитування пацієнтів.
Запитання були стандартні, але в одному випадку вона вирішила зробити ще й експрес-огляд одного з пацієнтів і наказала йому відкрити рота і сказати «А», що той і зробив. Завідувачку побачене задовольнило, і вона рушила далі коридором. І все б нічого, але той, хто відкривав рота, був від неї метрів за шість. Що вона змогла роздивитися з такої відстані, сказати складно. З іншого боку, на носі в неї були якісь хитромудрі окуляри, і тому не виключено, що вона могла чітко бачити все на відстані до кілометра і навіть наводитися на ціль.
Приблизно те саме відбувається зараз у пресі, де підраховують втрати тих чи інших знакових діячів від «стрибків Трумпа». При цьому наводяться біржові зведення про курс акцій або синтетичних індексів, які справді падають після п’єси Чубчика «Слон у посудній крамниці». Але біржові індекси то падають, то піднімаються, і те, що було втрачено в одній фазі, може бути відіграно у протилежній, і якими насправді виявилися втрати, можуть сказати лише люди, які професійно займаються цими питаннями, причому не мають політичного ангажементу. Решта нагадує ранковий обхід завідувачки відділення, яка заглядає в рота з відстані шести метрів.
Отже, всі ці викладки про те, що навіть сам Трумп втратив пів мільярда доларів від своїх же тарифів, поки що – розмова ні про що. Інша справа, що деякі компанії, акції яких виставлено на біржі, у фазі падіння можуть перестати існувати взагалі або як окремий бізнес. Якщо вони збанкрутують або їхні акції за безцінь скупить хтось сторонній, то тут справді можна говорити про крах, а в решті випадків кожен, хто стежить за розвитком цих подій, може звернути увагу на те, що за графіки зараз публікуються в Мережі, а точніше, на ціну поділки горизонтальної осі координат.
Якщо брати останній місяць або кілька місяців – це одне, а якщо взяти період рік або п’ять років, картина виглядатиме зовсім інакше. Виявиться, що біржові показники були набагато нижчі за ті, що зараз, під час падіння, і жодної паніки тоді не було. Тобто зараз навряд чи варто впиратися в абсолютні цифри, але тенденції, звісно, треба враховувати.
Щодо тенденцій, то їх уже можна легко відстежувати. Щойно Трумп робить свої жорсткі заяви про тарифи, світові індекси йдуть у червону зону. Але потім Трумп виходить і починає розповідати про те, що з ним усі йдуть домовлятися і він готовий щось обговорювати чи навіть коригувати. Так, ми описували ситуацію з тим, що президент Мексики нагадала Додіку, що він сам підписав угоду про безмитний рух товарів між США, Мексикою та Канадою і що спочатку йому треба відмовитися від свого підпису та пояснити своїм виборцям, навіщо він його ставив у 2020 році.
В результаті, тарифи призупинено, але це може тривати доти, доки він знову не зробить передоз зі своїм крЕмом від засмаги. Втім, більш миролюбна риторика відразу стимулює зростання світових індексів. Але в цей момент Додік завдає додаткового удару, і все йде в червону зону, як це сталося вчора. І оце вже – тенденція. Складається враження, що він спеціально валить ринки та купірує навіть найменші ознаки відновлення. Як відомо, вчора сталося саме це. Біржі відкрилися оптимістичним зростанням, але потім Трумп оголосив про додаткові тарифи для Китаю, які він запроваджує слідом за дзеркальними тарифами Пекіна.
Стисло нагадаємо про те, як діяли тарифи Трумпа. Найперші тарифи проти Китаю Трумп запровадив ще за часів першої каденції, і це були 10% мита на обрані групи товарів. У лютому цього року він підняв планку тарифів до 20%, пославшись на боротьбу з постачанням у США фентанілу. До речі, під цим же приводом він запровадив тарифи і проти Мексики з Канадою, але, як було сказано вище, на якийсь час ці дві країни чи то перестали становити фентанілову загрозу, чи то дідуганчик вигадав цей привід просто під час гри в гольф. При цьому новий тариф охопив уже значну частину китайського експорту.
Весь цей час Китай протестував, але не робив дій у відповідь. І ось 2 квітня Трумп оголосив, що знову підвищує тариф для Китаю до 34%, а винятки з тарифів стали мізерними. Цього разу тарифи торкнулися всього світу і тих самих пінгвінів на безлюдних островах. Виняток склали росія, Білорусь та КНДР. Тобто диктатури, яким він намагається уподібнюватися щодо правління країною. І цього разу Китай виставив дзеркальні тарифи на весь експорт із США за ставкою 34%. І тут у Трумпа закипів чуб, і вчора він оголосив про запровадження тарифу 104% та ліквідацію будь-яких винятків.
Відповіді Китаю на цей крок поки немає, але вже відомо про те, що Пекін уже запровадив повну заборону на експорт із США окремих товарних позицій, включаючи ЗПГ та рідкісноземельні метали. З Китаю чути заяви про те, що цього разу там готові йти до кінця, і якщо Трумп хоче отримати торговельну війну, то Сі приймає цей виклик. І справді, Китай зараз набагато підготовленіший до такого протистояння, але наскільки ця готовність достатня, щоб його витримати, – покаже найближчий час.
За логікою речей, Китай теж має запровадити вже відверто загороджувальні тарифи на американські товари або ж запровадити саме такі тарифи на те, що є для Штатів найважливішим у плані експорту для Китаю. І як уже зараз з’ясовується, що найбільш критичними експортними позиціями у торгівлі з Китаєм виявилися ті, які є важливими для південних, явно протрампівських штатів. Простіше кажучи, китайський фідбек насамперед відбивається на тих, хто так випихав Донні в Білий дім.
Словом, ситуація зараз така, що весь світ стежить за цим лобовим протистоянням, щоб побачити, хто моргне першим. Трумп сам почав цю бійку, і якщо він її не витримає, Штати втратять свій статус світового лідера. Простіше кажучи, Додік поставив на банк авторитет США, чого до нього ніхто навіть не думав робити. Чим це закінчиться і які матиме наслідки, незабаром стане зрозуміло, а зараз можна лише нагадати про те, що гра в тарифи – національна американська розвага. Інша річ, що саме такого масштабу це явище ще ніколи не набувало.
А на заголовній картинці зображено наслідки республіканської гри в тарифи сто років тому. Це карта голосування одразу після того, як усім став зрозумілим «благодійний» вплив цієї ініціативи. Синій колір – демократи, червоний – республіканці. Можна тільки здогадуватися, у що все виллється цього разу. Але й на кін тепер поставлено набагато більше. Хід за Пекіном.