Автор перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
РИБИ
Для початку вважаю за необхідне вписатися за риб, а точніше – за гупі, бо ми їх марно ображаємо і незрозуміло що з чим порівнюємо. Багато хто чув про те, що гупі або не мають пам’яті зовсім, або вона в них настільки коротка, що говорити про це немає жодного сенсу. Виявляється, що це не просто хибна думка, а відверта образа шляхетних риб. Загалом треба розуміти, що пам’ять тварин і риб організована трохи інакше, ніж у нас, і її влаштування прямо залежить від речей, життєво необхідних, наприклад, небезпеки або навпаки – їжі. Зрозуміло, що в нас пам’ять організована набагато складніше і враховує безліч контекстів, шарів та іншого.
Наведу простий приклад. В умовній країні умовні виборці умовно зробили дурницю і умовно вибрали двічі сиділого (не умовно) урку. Виборці дізналися багато нового про себе, владу, Сашу Стоматолога, хонку, пеньки та інше, включаючи бійню в центрі умовної столиці. Зрозуміло, що все це у них відклалося в пам’яті, і тому суто з приколу вони обрали більш іншого діяча, який не мав двох ходок на зону. Або взяти іншу країну, з іншим, чубатим обранцем… хоча ні, проти ночі таке не будемо згадувати, та й усім зрозуміло, як у вищого примата організовано механізм пам’яті і як вона безвідмовно працює.
Ну, а гупі нікого не обирають і не знають, що таке хонка. Проте вони добре запам’ятовують місця, де є їжа, і вибудовують маршрут до цього місця без особливих проблем. Також вони пам’ятають хижаків, які становлять для них небезпеку, а тому вони одразу вмикають відповідні поведінкові набори. Ба більше, з цими рибками було проведено експерименти, в результаті яких ті показали складні поведінкові варіанти, коли рибка запам’ятовувала і повторювала певний набір дій для того, щоб у результаті отримати корм. І ці навички рибки не втрачали з часом. Запам’ятаймо це й ходімо далі.
НЕ РИБИ
Сьогодні увесь день стоїть якесь нестерпне виття щодо того, що американські війська виводяться з польської локації, яка була хабом для постачання в Україну американської допомоги. Крім того, йдуть повідомлення про те, що почалося виведення американських військ із Європи. Поки що – не повне, але ніхто не може сказати, скільки військ і звідки Трумп зібрався виводити, а сам він нічого про це не каже.
У зв’язку з цим слід ще раз звернутися до гупі і до того, що вони все-таки мають пам’ять, але про те, що важливо для них. Та при погляді на ці коментарі виникає відчуття, що автори новин мають пам’ять, але не про те, що справді важливо. Так, наприклад, вони забули, що у свою першу каденцію Трумп робив точнісінько те саме. Це Байден, на якого багато хто плювався, потім повернув війська і надіслав додатковий контингент, а Трумп – виводив. Що ж, хтось думав, що цього разу він робитиме щось інше? Якщо в когось виникали такі думки, то мені було б дуже цікаво простежити за перебігом цих думок, щоб зрозуміти, звідки вони взагалі беруться?
Знову-таки, в першу свою каденцію він усіляко намагався скоротити чисельність Пентагону, але тоді республіканці змусили його погодитися з призначенням на цю посаду заслужених генералів, і ті посилали його якнайдалі, і тому масштабних скорочень дивом вдалося уникнути. А тепер він розсадив на всіх ключові місця власну овочеву грядку, і процес піде веселіше. Невже про це забули?
А щодо виведення військ із польського хабу, то тут треба просто порадіти, і ось чому. Якщо скористатися власною пам’яттю і згадати все те, що Трумп говорив про війну в Україні, то він жодного разу не заїкнувся про те, що надаватиме допомогу. А якщо так, то ми отримували залишки тієї допомоги, яку для нас пробив ще дідусь Джо, за що йому – величезна вдячність. І якщо війська відводяться, то це означає одне: вся вона вже в Україні, і робити там американським військовим просто нічого.
Але ж ми знаємо, що Трумп міг зупинити «хвіст» допомоги, що він уже намагався робити в лютому. З цього можна зробити висновок, що ми вибрали все, саме з допомоги, і тепер буде заходити лише те, що було законтрактовано в США і що продовжує випускатися та постачатись. Тільки це вже – інші обсяги та зовсім інша логістика, для якої вже хаб не потрібен. Як кажуть, слава богу, що все дійшло.
ПРО ЗБРОЮ
Ну, а з цього всього можна і потрібно робити висновки. Ізраїль теж опинявся в такій ситуації, як ми. Так, противник у нас набагато потужніший, але Ізраїль суттєво менший за Україну, і відповідно до його габаритів загрози у нього були без жартів. Тим більше що в нього не було і немає досі повністю дружнього сухопутного кордону. Йорданія та Єгипет тримають вимушений, хоч і стабільний нейтралітет, але його вдалося досягти у відчайдушній бійці. А до цього – весь сухопутний кордон палав пожежею.
Будучи в цьому становищі і маючи дуже обмежені ресурси, бо Штати конкретно вписалися за Ізраїль тільки у 1973 році, і то через погрозу бабусі Голди вдарити ядеркою, яку вони вже створили, він почав посилено працювати над виробництвом власних озброєнь, від стрілецьких до ядерних, від танків «Меркава», які довелося робити замість британців, які Лондон відмовився постачати останньої миті, до літаків «Кфір» – трохи переробленої репліки французького «Міражу», які Франція теж відмовилася постачати останньої миті.
І між іншим, Ізраїль теж мав «зоопарк» з авіацією – літаки різних моделей та різних виробників. Це було не від хорошого життя, а тому, що вдавалося урвати аероплани невеликими партіями і посилено їх модернізувати в галузі авіоніки та озброєнь, щоб вичавити з них максимум. В результаті саме вимушено і в умовах, коли постачання будь-яких озброєнь могли зупинитися раптово й остаточно, Ізраїль доклав максимум зусиль для того, щоб забезпечити себе тим, чим у принципі можна було зробити в їхніх умовах.
В результаті ізраїльтяни мають виробництво зброї світового рівня, причому за низкою позицій вони вийшли у фактичний авангард оборонки, і просто нагадаємо про те, що ізраїльські системи ППО/ПРО починає закуповувати Німеччина. І взагалі, ізраїльська зброя стала синонімом ефективності, якості та високої адаптивності до різних систем і платформ. Знову-таки, все це сталося тому, що рух у цьому напрямі постійно здійснювався під сильним військовим тиском. Ми для цього маємо набагато більше можливостей, ніж Ізраїль. Тож пам’ятатимемо хоча б про це. Пам’ятати і знати: так – можна!