Автор перекладу: Світлана
Неважко помітити, що світило науки, військового мистецтва, філософії, а також вівчарства, в академічних колах федерації відомий під сценічним псевдонімом «Дон-Дон», практично зник із інформаційного простору. Деякі аналітики стверджували, що стан його здоров’я погіршився, у зв’язку з чим у нього випала шерсть на бороді, та, швидше за все, це не більше ніж пусті здогадки і з шерстю в академіка все гаразд. Але як не крути, вони помітили, що він якось перестав виступати зі своїми довгими філософськими промовами, в яких до 90% лексикону складається зі слова «дон», дуже схожого на інше слово з трьох літер, яке багато хто використовує з тією ж частотою і метою.
Якщо напружити пам’ять на максимальні оберти, то з останнього можна згадати лише інформацію про те, що він вів підкилимні переговори з Катаром та Еміратами, щоб виїхати туди назовсім і так, щоб місцева влада його нікому не видала. Ну, а найсвіжіше з філософії вівчаря – то це його одкровення про те, що у 18 років він виконав свою «першу кровну помсту». З того, як сформульовано цю новину, зрозуміло, що цей акт був першим, але аж ніяк не останнім.
Як виявилося, кровною помстою він зайнявся за два роки після того, як убив свого першого росіянина, за що й отримав звання героя росії. До речі, коли він розповідав про те, що відкрив рахунок росіянам у 16 років, він також не уточнив, що це був перший і останній. А це означає, що потенційно він міг би отримати і додаткові звання героя, як це було з Леонідом Іллічем. Принаймні, його син Адам має вже стільки орденів і медалей, що якби він усе начепив, то навряд чи зрушив би з місця під їх вагою. А як відомо, яблуко від яблуні далеко не падає.
Але сталася неприємність, яка вилізла йому боком, і саме суть цієї неприємності сьогодні становить підвищений інтерес. Свого часу новини на расеї рясніли повідомленнями про те, що вівчар вписався за сторону майнового конфлікту з прайсом майже 10 мільярдів доларів з приводу відтиснення компанії «Вайлдберіз». Тоді все відбулося зі стріляниною, вибухами, оголошеннями кровної помсти та іншими середньовічними чудесами, але академік встряв у бійку, або не розуміючи того, на кого він «кришить батон», або вирішив зробити хід, який на майбутньому святі життя повинен був надати йому особливого статусу, мовляв, «я от бабушки ушел и от дедушки ушел».
Дагестанський опонент мав фетву на кришування цього бізнесу від самого царя, і, по суті, Кадиров оскаржив якраз майнове повеління прутина. Як потім стало зрозуміло, підстав для такої відчайдушної поведінки в нього було явно недостатньо, і він потрапив в опалу й тепер сидить дуже тихо і, кажуть, навіть боїться кашлянути, бо стан його здоров’я після вживання різних препаратів справді не дуже міцний. Як там щодо загрози життю – невідомо, а от спорадично кашлянути він не ризикує. Мало що.
Але історія з «Вайлдберіз» важлива не стільки тому, як вівчар встромив у неї роги, а зовсім з іншого приводу. Скажімо так, протистояння щодо «Вайлдберіз» просто продемонструвало, що процес переділу майна, причому великого майна, в росії набирає обертів. Тобто саме те, що прутін ставив собі в основну заслугу, почало тріщати по швах. І справді, прийшовши у владу чверть століття тому, прутин підвів риску під перманентним переділом великого майна, який тривав майже всі 90-ті.
Але найбільш незвичне в цьому сюжеті те, що переділ майна почав сам прутін, який свого часу припинив його і тим самим утвердив свою владу. Очевидно, що є кілька причин цього, але найочевидніші з них – скорочення «кормової бази» за рахунок падіння доходів бюджету та гігантських витрат на війну, а другою причиною стало те, що прутін узяв на себе роль розподілювача активів, що належать західним компаніям, які пішли з росії. Він почав роздавати жирні шматки своїм опричникам, але активів було не так уже й багато, а тому роздавати стало нічого, і опричники, що не отримали своїх часток, стали висловлювати невдоволення. Ось тоді й почався переділ майна, що належить законним власникам у самій федерації.
Звісно, цей процес має корінні відмінності від того, як усе відбувалося в 90-х, і якщо раніше відтиснення майна міг здійснювати кожен, у кого на це вистачить сил і здоров’я, то тепер прутін взяв на себе роль цього самого «ділителя» добра. Історія з «Вайлдберіз» спалахнула скандалом і стала публічно помітною, але крім усього іншого, стало помітно й те, що процес триває вже певний час і особисто прутін затверджує тих, хто отримує його добро на відтиснення майна. А Кадиров попер проти тренду, спробувавши оскаржити примат царя в цьому питанні.
За великим рахунком, прутін узяв на себе цю роль самозвано і поза межами того самого негласного договору еліт із владою, який сам собою склався в перші кілька років його правління. Тепер прутін вважає, що може сам собі вибирати як рольові ігри, так і власну роль у цих іграх. І таке вже створює ризики, причому ризики непередбачувані. Очевидно, що держателі великих активів уже змушені готуватися до того, що по їхнє добро можуть прийти цареві люди, і з цим треба щось робити. Ну а просто зараз ця історія отримала нові, досить гострі спеції. Буквально сьогодні з’явилася така інформація:
«Мало хто звернув увагу на рішення Арбітражного суду Санкт-Петербурга, який вилучив на користь держави 55% акцій АТ «Петербурзький нафтовий термінал» (ПНТ). Суд підтримав позицію Генпрокуратури, яка наполягала, що перехід терміналу під контроль іноземців порушує закон про іноземні інвестиції в компанії, які мають стратегічне значення для Росії… »
Начебто все це виглядає не таким уже й пограбуванням, адже майно повернулося у державну власність, щоб не було під управлінням іноземців. Таке рішення можна було б зрозуміти хоча б тому, що Газпром через свої європейські дочки отримав у Європі власність на основні газосховища і як ними скористався – добре відомо. З цієї точки зору дії путінської влади виглядають логічно. Але тут виникає запитання про те, які такі іноземці отримали доступ до стратегічного активу, якщо практично весь іноземний бізнес пішов із росії. А все дуже просто:
«Зокрема, відомо, що раніше термінал перейшов під контроль трьох кіпрських офшорних компаній: «Новомор Лімітед», «Алмонт Холдінгс Лімітед» і «Туджунга Ентерпрайзіз Лімітед». Їхніми власниками є діти покійного засновника ПНТ Дмітрія Скігіна…»
Фактично, майно належить громадянам федерації, а тому навряд чи можна було очікувати, що вони влаштують якийсь саботаж. І знову ж, майно начебто повернулося у власність держави і переділом це навряд чи можна назвати. Але це ще не вся історія.
«Джерела в бізнес-колах подейкують, що вже найближчим часом контроль над ПНТ може отримати Віктор Медведчук. Раніше ми розповідали, що після переїзду до Росії Медведчук став дуже швидко обзаводитися активами, прикриваючись близькими відносинами з президентом. Великі бізнесмени між собою і не під запис у розмові з нами скаржилися, що Владімір Владімірович, по суті, мовчки дозволив своєму куму масштабувати заробітки в Росії за рахунок контролю над чужими промисловими активами. Але конфліктувати відкрито в АП ніхто не захотів…»
З цього моменту історія перестає бути томливою, бо відомо, що на дружину Медведчука оформлено жирні нафтовидобувні активи в Західному Сибіру, і, як видно, Вітя може підім’яти й інші ласі шматки бізнесу. І тут постає запитання про те, чи дасть прутін своєму куму «віджертися» на місцевих харчах, чи Медведчук тепер стає таким собі колектором і номінальним держателем путінських активів? Якщо так, то цар цей переділ почав не просто так, а з потужним шкурним інтересом. Незабаром це питання проясниться, і якщо виявиться, що цар почав зловживати становищем пахана в законі, то хтозна як воно все обернеться.