Автор перекладу: Світлана
Учора на очі потрапило повідомлення про те, що уряд України звернувся до ООН з вимогою зібрати термінове засідання щодо вбивства російською балістикою дітей у Кривому Розі. І у зв’язку з цим виникло кілька дуже різнопланових міркувань, які можуть дозволити подивитися на розвиток ситуації під незвичним кутом зору. А це завжди корисно для того, щоб не дати себе обдурити навіть нашій пресі, яка в цьому досягла успіху. Якщо в когось є сумніви в цьому плані, просто наведу простий приклад.
Усі ж пам’ятають епопею з «Ліпецькою фабрикою»? Ну, а кому цікаво, що за бізнес був і, напевно, зараз є у найвеличнішого в росії? Хтось бачив журналістські розслідування, таблички, фотографії та інше? Ну, і ще один момент із тієї ж опери. Усі пам’ятають епопею з «панамським аПшором»? А чи всі пам’ятають, як обидві ці теми доводили величезну частину публіки практично до релігійного екстазу? А ось колеги нагадали про те, як відомий помічник колишнього депутата – російського шпигуна пояснив те саме, але вже з приводу носія зелених треніків:
І – тиша! Тільки мертві з косами… Виявляється, немає в цьому нічого вартого осуду. Скажу більше, саме поняття «офшор» дає відповідь на питання про те, що підприємство перебуває поза національною юрисдикцією України чи будь-якої іншої країни. Там просто немає податків, і компанії, зареєстровані там, не платять податків саме в офшорній юрисдикції, а жодна інша на прибуток цих компаній не поширюється. Тому діяч нічого не пересмикнув, сказавши, що до найвеличнішого «жодних питань», а раз так, то вся преса, яка розганяла тему панамських аПшорів, лила ла*но у вуха публіці, і та аж фиркала від обурення.
А якщо окремий пацієнт або група осіб мають прямо протилежну реакцію на одну й ту саму подію або явище і при цьому не бачать у цьому нічого дивного, то це означає, що процес обдурювання пройшов успішно і можна ні про що не хвилюватися. Біполярний розлад став нормою життя. На жаль, такий стан речей не тільки у нас, просто в Україні він набув особливо розлогих форм. Але повернімося власне до міркувань, через які все й було розпочато.
Перше – суто технічне. Ми ж усі вже чудово знаємо, що таке ООН, як вона працює і навіть які там склалися вподобання? А якщо так, то текст звернення туди повинен мати певний формат, щоб посилити вплив змістової частини тексту. В такому випадку закінчення має виглядати приблизно так:
«С уваженьем… Дата. Подпись.
Отвечайте нам, а то,
Если вы не отзовётесь,
Мы напишем… в “Спортлото”!»
Без цього – не виникне потрібного ефекту. Хоча фактичний керівник нашої дипломатії міг би посилити ще й фразою про пивні кіоски, які він може прибрати у разі ігнорування листа, але наведений вище текст – обов’язковий. Хоча можна було одразу писати до вказаної там організації, тому що ефект буде аналогічним.
Можна очікувати, що хтось обов’язково заперечить у такому плані: що ж тоді робити, якщо не писати чолобитну в ООН? На це я не можу дати прямої відповіді, бо для того, щоб прийняти правильні рішення і врешті-решт адекватно виконати цю саму відповідь, є спеціальні люди, які обіймають відповідні пости, мають необхідні повноваження і між іншим – немаленькі зарплати, які й зобов’язані відпрацьовувати саме формуванням заходів у відповідь та дій. Якщо хтось не в курсі, як воно виглядає хоча б у плані зарплат, то буквально щойно з’явилася цікава табличка, яку можна подивитися на заголовному фото.
Я ж можу користуватися лише свіжими аналогіями, що вказують на те, як діють інші країни приблизно в таких самих ситуаціях. Звідси – другий погляд. Кілька місяців тому Хезболла зробила так само, як і лапті в Кривому Розі, – вдарила по дитячому майданчику в населеному пункті на півночі Ізраїлю. Загинуло 12 дітей. Ізраїль плюнув на пристойності, на ООН і навіть на американських партнерів, якими тоді були люди адміністрації Джо Байдена, і зарядив масовані авіаудари по території Лівану, на якій були активи Хезболли. Але в цьому випадку важливе інше.
Перше, що пішло під знесення, – цілий житловий квартал на півдні Бейрута, де жили високопоставлені діячі Хезболли. Причому нікого не цікавило, хто опиниться в тому кварталі, – бомби і ракети валили басейни, павичів, мармурові колони та інше. Хто там перебував – взагалі нікого не цікавило. Але зроблено це було швидко і рішуче, щоб ні в кого не з’явилося приводу оскаржити причинно-наслідковий зв’язок цих подій. Так, життя дітей цим не повернеш, але, як казала Голда Меїр: «Вір тим, хто обіцяє тебе вбити», – а ми додамо: і дій відповідним чином. Особисто в мене з цього приводу до Ізраїлю нема жодного запитання, а от до наших діячів запитання є.
Наприклад, що нам завадило зробити щось подібне? Так, у нас немає такої авіації, як у Ізраїлю, і напевно, Бейрут не має таких засобів ППО, як москва, але я глибоко сумніваюся, що у наших військових немає планів нанесення ударів по об’єктах у москві та підмосков’ї. Така впевненість є хоча б тому, що практично всі ракети, особливо крилаті, якими він лупить по нашій території, виробляються саме на підмосковних підприємствах.
Але за аналогією з тим, що зробив Ізраїль, а саме – болісно вдарив по лігвищах тих, хто приймав рішення про удари, напевно, можна було ввалити по такому або таких «кварталах бідних» під москвою. Впевнений, що точні координати вілл цих діячів добре відомі. Тим більше що їхні садиби розташовано в кількох компактних локаціях просто тому, що все це обнесено парканом та охороняється як особливо важливий об’єкт. Між іншим, усе це чудово видно з космосу, і загалом з технічної точки зору це не виглядає як щось зовсім неможливе. Зрозуміло, що бункер нашими засобами ураження не візьмеш, але все, що вони набудували на поверхні, цілком можна дістати.
Але тут кожен може згадати постійні зведення повітряних атак противника по Києву та передмістях і знайти пафосну назву селищ, у яких збудували собі версалі нинішні правителі, і… я не можу такого пригадати. Можливо, я щось проґавив і щось прилетіло в елітний палац або на нього впали уламки чогось збитого, але от саме зараз – нічого такого пригадати не можу. При цьому маю великі сумніви в тому, що вони собі щось збудували у Броварах, наприклад.
Якщо зібрати докупи аргументи, то ми маємо дрони і ракети, які легко долають відстань до москви. Власне, всі повітряні засоби ураження, призначені для цілей не на лінії фронту, вже давно мають здатність долітати до вказаних локацій. Необхідність таких ударів уже всім очевидна, ба більше, на прикладі того ж Ізраїлю можна побачити, що це правильна і дієва тактика, спрямована на збиття пихи ворога. А з урахуванням того що практично всі власники дорогих халабуд, на наш погляд, – воєнні злочинці, то такі дії у відповідь виглядають як єдино правильні та своєчасні.
Тоді що ж завадило зробити це у відповідь на удар по дитячому майданчику у Кривому Розі? Можна було б розглянути кілька варіантів, але їх немає. Єдине, що можна припустити, – негласний договорняк із тими, з ким обіймалися та цілувалися зелені в Мінську та Стамбулі. Суть його зводиться до того, що мовляв, ми не б’ємо по ваших палацах, а ви – по наших, а лохам розповідатимемо про те, як жували «Мівіну». Це – версія, але якби було хоч одне повідомлення про те, що прилетіло в Конча-Заспу чи деякі інші передмістя, де слуги, що лисніють жиром, вибудували собі версалі, вона б не мала сенсу, а так…
І ще один погляд на цю подію, але вже зовсім з іншого боку. Всі ми розуміємо, що путінський режим скоїв ще один відвертий воєнний злочин. Зрозуміло, що зараз у США такий уряд, що йому взагалі начхати на будь-які гуманітарні аспекти об’єктивної реальності, бо він живе за її межами, але те, що коїть путінський режим і власне росія, не уникне наслідків. Причому тільки на прутіна все це не вдасться списати, бо віддавав наказ на удар не особисто прутін і завдавав його теж не прутін, а «прості росіяни». Так що вся ця кров – на росії та на кожному її жителі.
І ось у цьому випадку персонажі, які працюють на посадах суворої опозиції режиму і перебувають за кордоном, мали проявити себе, розуміючи саме цей аспект ситуації. Тобто вони повинні були виступити з засудженням режиму, закликати росіян боротися з кривавим режимом, який усіх їх робить співучасниками злочинів проти людяності… але ні. Нічого такого не відбувається. Але це зовсім не означає, що вони взагалі нічого не говорять і не роблять гучних заяв.
Нещодавно з гучною заявою виступила вдова покійного імперця Навального. Щоправда, її не цікавлять питання кривавих злочинів, які коїть її країна, а натомість вона рішуче зажадала такого:
Не здивуюся, якщо під час наступного підходу до преси вона вимагатиме називати себе «ваше преосвященство» або хоча б «ваше сіятельство». Воно й зрозуміло, частити немає сенсу і «вашу величність» слід залишити для особливого випадку. До речі, тоді можна зажадати називати себе вже не президенткою, а імператрицею, наприклад. У них там своя атмосфера, і чому б не вийти на нові оберти нещадної реальності?
А тим часом у цій шоблі є ще один бородатий опозиціонер, який заявив про те, що він особисто гарантує виплату десяти мільярдів доларів тому, хто для нього скине прутіна. Тут цікаво те, що термін «гарантія» передбачає забезпечення цього режиму. Простіше кажучи, якщо ти обіцяєш нагороду в 10 млрд доларів, вони мають у тебе не просто бути, а лежати без руху в очікуванні, якщо доведеться цю гарантію здійснити. Відповідно, в тебе повинні бути саме такі суми, якщо ти гарантуєш десять тисяч, десять мільйонів чи десять мільярдів доларів.
Але судячи з усього, там справді – своя атмосфера, і буття цієї публіки сформувало таку дивну свідомість. Тому вони ліплять відверту нісенітницю, яка взагалі не має жодного стосунку до реальності. І як видно з відсутності їхньої реакції на обстріл Кривого Рогу, реальність їх просто не цікавить.