Конрад Аденауаер

Уперше опубліковано: 28.01.2018

Авторка перекладу: Світлана

ПРОЛОГ

Для того щоб залишити в минулому суперечності та образи, насамперед треба максимально чесно подивитися не лише на дії опонента, а й на свої власні. Щойно в це буде внесено ясність, то багато чого стане на місце, а суперечності знімуться майже всі. Хто зараз може серйозно тримати зло за події Першої світової війни? Хоча горя вона принесла пропорційно з Другою світовою, та й кількість жертв обчислювалася мільйонами. Проте ту ситуацію розібрано по кісточках, і всім давно зрозуміло, що факт початку тієї війни зумовлений колективними діями всіх її учасників. Кожен штовхав світ до межі війни, і якби хтось із них був розсудливішим, історія склалася б інакше. Але кожен відіграв свою роль, і сталося те, що сталося. З Другою світовою війною такого розбору польотів не відбулося й досі, тому всі сторони так чи інакше залишилися зі своєю правдою щодо неї.

Вважається, що німці зразково усвідомили те, що вони зробили під керівництвом Гітлера. Зрештою, це так, але усвідомлення було аж ніяк не добровільним. Те, що доводиться приймати під тиском, має друге дно, і коли воно вийде назовні – ніхто не знає.

У нинішній Німеччині не заведено згадувати те, як американська окупаційна влада в шию заштовхувала мирних громадян ФРН на територію концтаборів, щоб ті не робили широких здивованих очей і не говорили, як це вони постійно робили: «Ми нічого цього не знали». А ще їх залучали на роботи з перепоховання десятків тисяч трупів у таборах, залишених владою, якою вони захоплювалися та билися в екстазі від одного вигляду фюрера.

Якщо хтось думає, що ці сеанси, проведені одразу після закінчення війни, зламали в німцях те, що привело до влади фюрера, – той жорстоко помиляється. Як нинішня Чехія після 30 років виходу з лещат совка обирає просовкового пройдисвіта – президента Земана, так і німці робили точнісінько те саме.

Свідченням цього є давня історія, коли канцлером ФРН став екснацист Курт Георг Кізінгер. Він вірою і правдою служив у відомстві доктора Геббельса і зробив на цьому карколомну кар’єру. Тобто він міг вийти з нацистської партії, але нацистська суть ніколи не могла вийти з нього. І німці його обрали в канцлери. А відомий він ляпасом, який виписала йому молода журналістка Беате Августа Кларсфельд. Ляпас був саме за його нацистське минуле. Але тут важливий ще один момент.

Цей знаменитий ляпас було виписано не через рік, два чи п’ять після закінчення війни, а через повноцінні 23 роки! Це сталося в далекому від Другої світової війни 1968 році. Бог з ним, з Кізінгером, але німці спокійно обирали нациста через стільки часу після війни. Хтось зможе всерйоз сказати, що на той час вони виплюнули нацизм? Очевидно, більшість населення Західної Німеччини дала відповідь це запитання своїм голосуванням.

Це при тому, що з 1949 по 1963 роки канцлером Німеччини був бездоганний антифашист, який зі зброєю в руках боровся проти Гітлера! Зрештою, саме імпульс, наданий Німеччині Аденауером, і привів до того, що німці таки змогли вичавити з себе цю заразу. Принаймні, треба на це дуже сподіватися.

Загалом з Німеччиною все більш-менш зрозуміло, і зрозуміла її роль у розв’язанні Другої світової війни. Хоча справжній винуватець і архітектор війни зміг уникнути не просто відповідальності, а й навіть викриття в цьому. В одному з останніх інтерв’ю історик і публіцист Євгеній Понасенков, представляючи свою нову книгу «Перша наукова історія війни 1812 року», заявив про те, що один розділ присвячено Другій світовій війні як певній історичній послідовності. Так от, за його словами, це найстрашніший розділ книги. На відміну від Віктора Суворова і Марка Солоніна, які методом логічних міркувань вийшли на план совка із захоплення Європи влітку 1941 року, він уперше надає документальні докази цієї теорії.

Наразі ми ще не дісталися до цієї книги, просто повіримо на слово історику, що майстерно розкрив нарив міфу про війну 1812 року. А в нашому разі важливо те, що підсумки Другої світової війни стали надто неоднозначними, а призвідників війни не було названо в повному обсязі. Через те що з відкритого обговорення було вирвано позицію совка, весь хід війни та її підсумки стали якщо не суперечливими, то не повністю логічними. З цієї причини зараз відбуваються речі, яких не мало відбуватися в принципі.

У зв’язку з цим ми пропонуємо певне незвичне мірило для цієї грандіозної та моторошної події, що покликане розкрити деякі дивні речі, які генерують не менш дивні події. Про роль совка у цій війні ми писали багато разів, тому цього разу оберемо інший камертон.

(Далі буде)

Один коментар до “Пам’ятник Степану Бандері (Частина 1)”
  1. Понасенков – абсолютний українофоб. Далі пояснювати сенсу немає.

Коментарі закриті.