Це означає, що після смерті Сталіна та початку демонтажу табірно-рабовласницької структури почався й демонтаж самого совка. Що характерно, період воєнного комунізму з початку тридцятих і до середини п’ятдесятих років 20-го століття породив покоління людей, які нічого, крім совка, не бачили і уявляли цю систему як природну та безумовно – життєздатну. Їх не дивувало те, що багато речей, які роблять особисто вони, або не мали жодного сенсу, або мали вкрай низьку ефективність, але вони не бачили залежності між своєю працею та її результатами. Звідси ситуації «колесы-насосы» або «копай от забора до обеда», які нікого не насторожували і не шепотіли на вушко, що з такою роботою і такими працівниками все вилетить у трубу. Проте цей самий чинник грав роль сповільнювача, бо населення не уявляло й того, який низький рівень його життя.

Однак був шар суспільства, який усе це розумів та здійснював загороджувальні заходи. Так, совків намагалися не випускати за кордон, а якщо таке траплялося, до них приставляли конторського, який стежив за ними і не давав занурюватися в подробиці зарубіжного життя. Формули «2+1» або «5+1», залежно від складу публіки, працювали безвідмовно. А все тому, що поїздка до Парижа чи, не дай боже, до Нью-Йорка відразу викликала безліч запитань, бо найкраще людина пізнає світ у порівнянні.

Ті, хто запроваджував ці обмежувальні заходи, вже жили в комунізмі і мали доступ до західних ніштяків, а тому тверезо дивилися на те, що відбувається в совку, і уявляли, чим це закінчиться. Саме тому вони й обмежували, а точніше – забороняли виїзд за кордон, прослуховування іноземних радіостанцій і боже борони – читання іноземної преси. За кольоровий журнал можна було собі заробити років із п’ять лісоповалу.

Але ще гірша справа була з працівниками «органів», які працюють за кордоном. Туди добирали людей з високим інтелектом і здатністю до аналізу, а тому ті дуже швидко розуміли, що майже всі вони працюють на добуванні військових та інших технологій. Тобто сама така робота вказувала на технологічну відсталість совка, і це прямо суперечило теоріям про стадію «загнивання» Заходу. Зіставляючи факти, вони легко обчислювали відрив Заходу від совка на 20–30–50 років або назавжди, і розуміли, що рано чи пізно для совка це закінчиться смертю.

Але ситуація трохи покращилася у 70-і, коли в епоху нафтової кризи совок відчув перший шалений потік нафтодоларів. Тоді з’явилися шанси якось налагодити економіку, використовуючи нафтодоларову подушку, але цього зроблено не було. Ці кошти було пущено на підготовку до війни, але сенс її ведення, який заповів ще товариш Сталін, – зник повністю. Видаляти конкурента ядерною зброєю, отримуючи удари у відповідь, – це вже зовсім інша історія, яка не має стосунку ні до комунізму, ні до здорового глузду.

На наш погляд, самі ж вищі партійні чини і найвище керівництво спецслужб поставили смертельний діагноз совку в проміжку між 1978 та 1982 роками. Справа в тому, що перша дата була пов’язана з тим, що ортодоксальний комуністичний режим Китаю, погравшись у ще чистіший комунізм у Камбоджі, ухвалив рішення про те, що ні військовий комунізм, ні соціалізм совкового типу не дає можливості вижити, а тому там було обрано програму реформ, за своєю вагою – серйознішу, ніж ленінський НЕП. У Китаї пішла лібералізація навіть щодо приватної власності.

Що характерно, в Китаї є культура праці, яка не потребує запровадження заходів воєнного комунізму. Там люди вміють дисципліновано і багато трудитися, не вимагаючи надто великої оплати, і реформи дали різке зростання економіки. У совку це було в принципі неможливо, бо десятиліття рабства виховали працівників нового типу: ледачих, злодійкуватих, неініціативних – і тому обтяжених пияцтвом та іншими соціальними недугами. Таку публіку можна змусити працювати тільки під дулом кулемета.

До цього висновку, безумовно, прийшло партійно-конторське керівництво, і врешті-решт було вирішено, що знову влаштовувати розстрільні ями немає сенсу не з альтруїзму, а просто тому, що 80-і роки повністю відрізнялися від 30-х років, і робити казарму для захоплення Європи стало вже пізно. Тому загибель країни стала просто очевидною, і питання постало лише з приводу того, як це відбуватиметься.

Гадаю, що зустрічі Горбачова з Рейганом на Мальті та в Рек’явіку відбувалися саме під знаком того, як верхівка совка має вкласти тушу, яка вмирає, а Захід, у свою чергу, видав усім учасникам заходу гарантії особистої безпеки та безпеки грошей, які ті зможуть вивести.

Далі – дрібні нюанси. Єльцин точно нічого не розвалював хоча б тому, що для цього потрібен лідер іншого калібру. Коли в серпні 1991 року відбулася невдала спроба перевороту особами, які залишилися поза великою грою, Єльцин сховався у посольстві США. Руйнівники так не роблять.

Підсумок. Прямо відповідаючи на головне запитання, можна сказати, що де-юре першу лопату в могилу совка кинула рф, тому що (крім Балтії) першою, ще 12 червня 1990 року, майже рік до загального параду, оголосила власний суверенітет. Інші колишні республіки просто пішли слідом за рф. Де-факто совок поховало партійно-конторське керівництво, яке просто вивело з совка більшу частину активів. До літа 1991 року совок уже був банкрутом, приреченим на смерть. Але за великим рахунком, смерть совка було закладено ще при його народженні, бо в 1917 році було народжено потвору, не пристосовану до життя, а швидше – пристосовану до смерті. Таким чином, імена могильників совка повністю збігаються з тими іменами, яким неосовки співають осанни, а назва їхньої країни стоїть першою серед колективних його могильників.

Словом, історія повторюється вже у вигляді фарсу.

9 коментар до “Хто розвалив совок? (Частина 3)”
  1. Нафтодолари грають завжди руйнівну роль в житті сировинних придатків, якими безумовно був як совок, так і Помийна Педерація. Замість інтенсифікації – прийшла халЯва, мені в кінці 80-тих мудАк, що читак історію КПSS,з піною з роту доказував, що дешевше купити зерно в Канади та США, ніж виростити його в Україні, інтенсифікувавши сільське господарство.
    АНАЛ логічно діє і Помийна Педерація: продати вуглеводні – всьо решта купити.
    Рабська праця – завжди невигідна власнику, якщо він таким Є, а не призначений. І якщо під час перебудови економіки ЦЕ допустимо, від 3 місяців до півтора року максимум, то довшому періоді часу це програшна стратегія. Це всерівно, що проводити “суботники” мінімум три рази на тиждень, якщо не всі п’ять. Безгрошів’я селян, які були більшістю при совку, розбестило як пролетаріат, так і обслуговуючий прошарок та верхівку. Звідси і ковбаса по 2-20, з целюлозою туалетного паперу, який ТЕЖ був у дефіциті, і НЕсмачний плЬомбір, де замість молока та вершків були кристалики льоду.
    Недостатній рівень монетизації економіки призводить до її хирлявої недорозвиненості, раз, і відсутності стимулів наповнювати ринок споживацькими товарами, це два.
    Яскравим прикладом цього стала так звана “бавовняна справа”, коли замість реальної бавовни були приписки, і замість сировини, бавовни, на ХБК, бавовняно-паперові комбінати, приходили просто гроші як порожні папірці, а на підприємства “лєгєнької” промисловості приходили ті Ж самі папараці замість тканини. От тільки з кольорових папірці не пошиєш ні трусів, ні сорочки, ні блузки зі штанами та спідницями…

  2. А стаття вікі “парад суверенітетів” стверждує, що першими були балтійці, азербайджанці і грузини. А вже потім РФ.
    https://uk.wikipedia.org/wiki/Парад_суверенітетів.
    Я навіть пам’ятаю, як балтійці назвали русскіх окупантами і сказали, що ненавидять їх за це, і як здивувалася цьому моя мама, дитина соціялізму, яка вважала, що РФ “несе всюди прогрес і процвітання” (с) ))) Це був злам шаблонів.

  3. “найкраще людина пізнає світ у порівнянні” – власне, як на мене, саме мислення і є порівняння. В усякому випадку на першому кроці.

  4. Треба додати що кдб прискорювало розпад совка з головню ціллю – взяти владу, скинувши комуністів. і це їм вдалося вже в рф

  5. Дякую за дуже гарну статтю!
    Першим зрозумів нежиттєздатність соціалізму і комунізму Карл Маркс, якій в підсумку обговорення цієї економічної формації з Фрідріхом Енгельсом написав: “Я не мраксист”. Про це ніспровергателі Маркса якось забувають. Також ці Ніспровергателі забувають (або не знають), що наприкінці 19 сторічча було декілька теорій розвідку суспільства і економікі, кожна з якіх не була абсолютом. Перераховувати їх не буду.
    Про нездатність “нової формації” конкурувати з капіталізмом писав ще Ленін, цією нездатністю він обгрунтовував необхідність світової революції.
    Далі все було приблизно так, як викладено в статті.
    З економічної точки зару економіку совка повністю вбив госпрозрахунок і можливість спроможних людей займатися підприємницькою діяльністю. Але госпрозрахунок був введений від нездатности правлячої верхівки зупинити розвал совкової економіки.
    Найбільший вклад в розвал СРСР вніс ненависний Кравчук Л.М.. Почали цей процес страни Балтії, Грузія і Азербайджан, потім додали перцю російські комуністи в боротьбі за владу. Але на Біловежській зустрічи тількі представник України Кравчук мав на руках козирь у вигляді волевиявлення українців.
    Цікаво, що сучасні неосовки в грудні 1991 року нічого реального не зробили задля збереження СРСР. Оце для мене головне.

  6. Дуже наївна трактовка операції КДБ СРСР “Пєрєстройка”. Дивно, як для ЛО.
    Прокиньтесь, ми досі живемо в УРСР. Мається на увазі державний устрій.
    Фрагмент “Пєрєстройкі” під назвою “Розвал СРСР” був необхідний для технологічної
    модернізації. Бо Імперія Зла дійсно відстала, а попереду була ВІЙНА (з великої букви),
    яку ми, українці зараз відчуваємо на собі.
    І не треба казочок про “ціни на нафту”. Той хто реально працював в промисловості,
    а не протирав штани в різних структурах, знає що було реально.
    “Пєрєстройка” відкрила двері до західних скарбниць. Буквально до всього.
    До фінансів, ринків, технологій (в першу чергу військових) і багато чого іншого …
    Те що ми зараз спостерігаємо, в чому ми зараз борсаємось – всього лише фрагмент
    Великої Війни за створення Імперії Зла поки що на землях Європи.

    1. Ну, жодна війна не йде за планом. І ця також. На Україні таки сталася осічка, принаймні поки що.

  7. > У совку це було в принципі неможливо, бо десятиліття рабства виховали працівників нового типу: ледачих, злодійкуватих, неініціативних
     
    Ну, назвати сучасних українців ледачими чи неініціативними було би дуже складно. А от щодо злодійкуватості… Таке враження, що неледачість та ініціативність ідуть саме в неї: 30—40 % економіки в тіні — це взагалі що? І то, це за обігом, а за прибутком (“Так навіщо прибуток показувати” © J&S) скільки в тіні, 80—90 %, чи скільки? Польща за приблизно такого же населення і САУ сама будує, і танки сучасні купує, і РСЗВ, і літаки (включно з F-35), та ще й нам дещо дарує, а ми — побираємося. В Польщі що, корисних копалин більше, ніж в Україні? Чи в чому справа?

Коментарі закриті.