Цей маленький і спрощений відступ був важливим для розуміння ситуації в ранньому совку. До початку 20-х він виявився не просто відкинутим від рівня провідних країн світу, а в нього не було жодних перспектив вижити. Класична теорія Маркса виявилася мертвою, і Ленін вирішив дати «задній хід у НЕП». Це пожвавило економіку, але на перспективу треба було вирішувати, що робити. Тотальне повернення до капіталізму могло обернутися ще однією громадянською війною, а крім того, відразу постало б питання про повернення власності для того, щоб мати можливість отримувати кредити. Промисловість імперії була переважно власністю іноземних інвесторів, і без вирішення цього питання совок не міг розраховувати ні на кредити, ні на отримання нових технологій.
Але, крім теорій Маркса, вже існували інші теорії, наприклад, воєнного комунізму. Їхнії положення виклали Яків Свердлов і Лев Троцький. Якщо відкинути класову боротьбу та світову революцію, то з економічної точки зору ці теорії ґрунтувалися на двох постулатах. Перший: щоб уникнути конкуренції із Заходом, його треба просто знищити або експортувати туди свою революцію. Або: якщо не вдається різко підвищити свій технологічний та економічний рівень, треба зменшити його у конкурентів.
Одночасно пропонувалося різко підвищити ефективність економіки шляхом тотальних скорочень витрат, а досягти цього – за допомогою дармової робочої сили. Не маючи можливості підвищувати ефективність виробництв шляхом впровадження нових методів роботи, нових технологій та іншого, що генерує конкуренція ринкової економки, було прийнято рішення економити на зарплатах і взагалі – соціалці, яка в демократичних країнах прямо впливала на стійкість уряду та його електоральний потенціал. Тому коли в Європі та Штатах випускали пилососи, холодильники та інші речі (у 20-і), совок ледве освоював виробництво паровозів.
Після узурпації влади Сталін мав два шляхи. Або плавно та акуратно повертатися в капіталізм, або спробувати впровадити на практиці екстремальні теорії колег. І він обрав друге. По суті, Сталін обрав повернення не в капіталізм, а зразу – в рабовласницький лад. Саме безплатною рабською працею повинно було компенсуватися відставання від Заходу в технологіях, кількості фінансових та матеріальних ресурсів.
Швидше за все, фундаментальний розрахунок був саме на таку асиметричність відповіді. Але з цього випливав інший постулат. Мобілізаційна економіка країни може бути ефективною лише невеликий період часу, після чого ринкова економіка все одно піде вперед. Говорячи про необхідність індустріалізації, Сталін прямо вказував на це і пророкував, що якщо не зробити зараз ривок і не покласти на нього все, то трохи згодом совок просто впаде з об’єктивних причин, а тому цей ривок необхідно вкласти в тотальну мілітаризацію та війну, метою якої буде ліквідація конкурентів.
Це було остаточне підведення риски під теорією Маркса про природну зміну економічних формацій. Сталін прямо вказав новий шлях – насильницький, у вигляді світової війни. Що було далі – всі чудово знають. Було відтворено квазірабовласницьку економіка з кількома верствами рабів: зеки, селяни, робітники, службовці і над ними – панівний клас. Штучність і тимчасовість цієї структури була очевидною з моменту її створення, але війна мала вирівняти ситуацію та вивести її у класичне русло розвитку соціалізму, який переходить у комунізм за відсутності опору капіталізму. Тобто велика світова війна була другим елементом загальної структури, без якої переведення економіки в режим рабства не мав сенсу. Причому йдеться не просто про війну, а про ліквідацію капіталізму військовими засобами.
Віктор Суворов правильно зауважив, що Сталін не був радий перемозі над Німеччиною. Йому була потрібна інша перемога, і не в плані захоплених земель, а у плані ліквідації капіталістичного, більш ефективного конкурента. Без перемоги вся структура рабства втрачає сенс, і далі – справа часу, коли ця вкрай неефективна у своїй основі економіка приведе країну до колапсу.
Мао Цзедун після смерті Сталіна чітко вказав совковому керівництву, що воно припускається фундаментальної помилки, послаблюючи рабовласницьку структуру, і він мав рацію. Щойно почався демонтаж тотального рабства, одразу почала падати й ефективність економіки. Її треба було або повертати в капіталізм, або знову заганяти в рабство, але не залишати все в невизначеності, бо і Мао, і Ленін, і Сталін чітко вказували на те, що такий стан – нежиттєздатний і що штучний соціалізм неминуче впаде.
(Далі буде)