Автор перекладу: Світлана
Учора передостанню статтю («Зробимо знову великою, або «Точка шторму») було позначено рубрикою «Гумор», але, наскільки можу зрозуміти з тону коментарів, цей стьоб колеги прийняли за пророцтво. Я ж просто нагадаю про те, що гумор – природний запобіжник мозку від збою. Просто подивіться, як цим засобом користуються наші військові на передку, де ситуацію не можна позначати кодовою літерою «Ж», щоб її (ситуацію) не прикрашати. А у них – набагато більше підстав вважати, що гумору тут не місце. Але коли вже у колег тема вийшла на Додіка й тарифи, доведеться вийти на неї й нам, хоча це й не планувалося на найближчий час.
Справді, якщо постаратися виринути з гарячки, що розійшлася по всьому світу, і подивитися не на «точку вкидання», а на ситуацію в динаміці, то виявиться, що тут знову йде гра «Зас*и мозок». Подібний вибух коментарів і, що найголовніше, прогнозів просто зашкалює, але тут є один нюанс. Все, що зараз відбувається в інформаційному просторі, могло б мати такий вигляд, якби Трумп мило посміхався від часу своєї інавгурації, а потім – бах, і виліз зі своїми таблицями, в яких розписано тарифи. Ось у такому разі це був би шок і паніка. Насправді ж він із цієї теми не злазить ще з першої каденції.
Якщо хтось забув, пробну кулю в цю лузу він загнав ще у 2017 році, запровадивши тарифи проти Китаю. До цього моменту ми ще повернемося, а поки продовжимо робити начерк динаміки цього процесу. Практично всю передвиборну кампанію Додік або отирався по судах, або виступав перед публікою з криками «Всіх порішу!», в сенсі – навалю на всіх мита. Після формалізації перемоги й до інавгурації він різко підняв градус розжарення, обіцяючи місцевим виробникам райські кущі з пивними річками та бургерними берегами. Ну а вступивши на посаду, він почав сипати конкретикою з розмірами тарифів і одночасно висувати територіальні претензії низці країн, таким як Мексика, Канада, Данія і Панама.
Дивно, що тоді публіка не дуже реагувала на ці словеса. Можливо, вона вважала, що дідусь загрався в гольф і йому в чуба ненароком прилетів м’яч або ключка, тому його промови мають суто декларативний характер. Ми ж звертали увагу на те, що в нинішній ситуації Трумп має практично необмежену владу і може виробляти вже що завгодно. Ось просто уявіть ситуацію. Додік виходить до мікрофона і штовхає таку промову:
«Тут багато хто говорить про те, що я був завербований КДБ, коли був у москві. На це я вам відповім так. Так, я був завербований тому, що був молодий і дурний. Вони мене зняли з повіями, коли обмазувалися всякими непотрібними речами. Ну так хто з нас у молодості не робив помилок? Жодних секретів я не знав і не видав, а коли СРСР наказав довго жити, я послав усе це до біса, і коли мені намагалися це нагадати, я щоразу посилав їх за тією ж адресою. Відтоді я став мудрішим і розумнішим, як і кожен із вас. Отже, якщо тут є хтось без гріха, нехай кине в мене камінь».
Тобто він візьме і штовхне ось таку промову або зізнається, що не просто ходив по грані у своєму бізнесі, а й часто її переступав, як і його виборці. Мовляв, я один із вас і такий самий, як ви. І що далі? Хто зможе з ним щось зробити? Буквально за кілька років Верховний суд США ухвалив низку постанов, у яких окреслював межі президентського імунітету, і там чітко сказано, що під час виконання своїх обов’язків судова система не має можливості притягти президента до відповідальності, посилаючись на процедуру імпічменту, коли функції суду бере на себе Конгрес США. А ми вже бачили, як виглядало розслідування в рамках процедури імпічменту, що увійшло в історію під назвою «Комісія Мюллера».
Якщо хтось забув, нагадаю суть розслідування. Комісія розслідувала втручання федерації в хід виборів президента США у 2016 році. По суті, там було поставлено запитання про те, чи шпигун товариш Трумп. І вердикт розслідування був більш ніж показовим. Мюллер заявив про те, що якби Трумп був простим громадянином, він мав би достатньо підстав для того, щоб висунути звинувачення, а оскільки Трумп – пам’ятник, то хто ж його посадить? Хоча тоді йшлося про дії, вчинені до вступу на посаду.
Так було сформовано прецедент абсолютного імунітету президента, включаючи його дії поза строком виконання обов’язків першої особи та/або не пов’язаних із виконанням обов’язків. А якщо так, то тепер Трумпа ніхто не може зупинити, бо імпічмент у цій конфігурації Конгресу практично неможливий. І щоб у цьому переконатись, слід почекати кілька днів, тому що демократи спробують поставити на голосування вже підготовлену заявку на імпічмент.
Можна не сумніватися в тому, що республіканці або провалять голосування, або це питання навіть не включать до порядку денного, адже спікери обох палат – республіканці, а це – прерогатива спікера. Не хоче – не ставить на голосування, і все. А Трумп упевнений в тому, що Конгрес його не зупинить і не підставить, тому що він, імовірно, говорив сенаторам і конгресменам щось на кшталт: «Я вам, сволоти, забезпечив двопалатну більшість, і спробуйте тільки рохкати впоперек моєї волі». Ми знаємо, як воно працює, на прикладі нашої Верховної Ради, де «монобільшість», відчуваючи свою повну безкарність, виробляє що хоче і з презирством дивиться на тих, хто їх критикує, з німим посилом: «Ну, і що ви з нами зробите?» У Штатах зараз приблизно та сама ситуація.
Скажемо більше. Гаразд, просто гіпотетично припустимо, що наступного тижня чи за тиждень демократи таки змогли провести рішення про запуск процедури імпічменту. Потім – пройшли тривалі буцання щодо призначення голови спеціальної комісії з розслідування. Знову-таки припустимо, що комісія встановила порушення, які дозволяють поставити на голосування питання про відлучення Трумпа від влади, і воно зібрало потрібну кількість голосів. Згідно з американською конституцією, в такому разі влада переходить до віцепрезидента, а там – Ді Венс, який швидше за все, виявиться таким пацієнтом, що, дивлячись на нього у всій його красі, багато хто поставить собі просте запитання: «Нафіга прибрали Додіка? Хай би краще він правив…»
А все це до того, що в результаті виборів були відключено найпотужніші механізми стримування від деспотії, а все те, що залишилося, практично зачистив Нейлон Муск. І тому все, що говорить Трумп, – це не результат зловживання кремом від засмаги, а що називається – з глибини себе. І от якщо є розуміння того, що Трумп зараз має зовсім інший статус, аніж під час першої каденції, його слова варто сприймати прямо, бо в дипломатіях він не сильний. Знову-таки, ми знаємо, як це виглядає і до чого призводить.
Словом, оголошені Додіком тарифи були очікуваними як за географією, так і за конкретними ставками. Ба більше, вже давно було призначено дату запровадження цих тарифів. А тепер лише подивіться на те, як реагує на це преса і різноманітні експерти та аналітики. Таке враження, що вони проспали все те, що викладено вище, а тепер прокинулися, роззирнулися на всі боки і кричать: «Ми всі в ла*ні!» Саме тому ми не стали включатися в цей хор, бо все це вже було розібрано по поличках тиждень, два і три тижні тому, і просто зараз потенційна проблема стала реальною, але її суть від цього ніяк не змінилася.
Простіше кажучи, сталася подія, яку не просто можна було очікувати, а яка була практично неминучою, і ось такі розбори польотів, які демонструє світова преса, були б доречні до запровадження тарифів, щоб прогнози базувалися на чистій теорії, якою був лише анонс запровадження тарифів, але не зараз. Після того як Трумп зробив свою справу, картина перестала бути віртуальною, але зараз вона має не тільки інший, але й незакінчений вигляд. Для того щоб щось прогнозувати чи оцінювати, треба побачити реакцію основних гравців глобального ринку, бо без неї картина буде не просто неповною, а й явно перекрученою. Тому для більш або менш серйозних висновків час іще не настав.
Єдине, що можна сказати напевно, – Китай одразу ввів санкції у відповідь на всі американські товари з тією самою ставкою 34%. В ЄС узяли паузу до 10 травня і заявили, що готові до жорсткої відповіді, аж до зустрічних санкцій, але дають Вашингтону час для того, щоб акуратно, без втрати реноме, Додік зміг спустити все на гальмах. Очевидно, що Китай – основний опонент Штатів, не обтяжений союзницькими та іншими відносинами, і тому він зіграв дзеркально, ніби натякаючи: якщо ви знизите або скасуєте тарифи – ми зробимо те саме, ну а ні – значить, так і буде. А ще Пекін має намір подати або вже подав скаргу до СОТ. Але Додік звідти може вийти просто одним розчерком пера. Китай зараз діє суворо в рамках процедур, показуючи всьому світу свою передбачуваність.
Це важливий момент, і насправді позиція Китаю виглядає дуже цікаво. Як було сказано вище, Трумп не вперше навантажує Китай тарифами, вперше він їх запровадив вісім років тому, і ці тарифи продовжують діяти, а нинішні 34% він накинув на ту, найпершу порцію. І ось як все виглядає станом на цей момент. Перша порція санкцій проти Китаю, можливо, була тестом цього способу тиску на контрагентів. І тоді Китай відніс ці тарифи на свій рахунок. Тобто в Пекіні вирішили, що зараз (у 2017 році) не можна жорстко закуситися зі Штатами, бо туди йде величезна частина експорту. Щоб зберегти обсяги американського ринку, Пекін знизив курс юаня, і тому для кінцевого споживача в США його товари не подорожчали, але цей крок створив навантаження на власну економіку, у тому числі сповільнив її зростання.
Безумовно, Трумп тоді стежив за реакцією Китаю і побачив, що той проковтнув тарифи. Цілком можливо, що саме тоді Додік вирішив, що якщо вдалося протиснути Китай, можна протиснути й інших контрагентів. Але далі справа не пішла, бо саме почалася епопея з імпічментом, і взагалі республіканці тоді засунули до його адміністрації міцних зубрів, які не дали Трумпу розвернутися. Цього разу таких запобіжників немає в принципі, і Остапа понесло.
Але відтоді Китай доклав максимум зусиль до того, щоб диверсифікувати свої ринки збуту поза США. Діючи активно та агресивно, зокрема через надання великих кредитів, він стимулював віддалені ринки, і плюс до того, максимально вкладався у підвищення споживання всередині Китаю. Аналітики зазначають, що Китай навіть за безлічі складнощів, з якими стикнувся, загалом впорався з цим завданням, і тому на початок квітня 2025 року він опинився вже в іншому становищі, ніж під час першого пакету американських тарифів.
І тепер виникає запитання про те, чи не грав Китай «в довгу» і чи не дав він тоді Трумпу заковтнути наживку? Підійшовши до свого нового проєкту підвищення тарифів, Трумп явно очікував, що Китай знову просяде, а дивлячись на нього, те саме зроблять і інші. Але Китай не просів. Тим самим Пекін показав, що відтепер він – гравець іншої вагової категорії і цілком може не лише відповідати на американські удари, а й робити щось подібне вже в ініціативному порядку. І тут справа не тільки в самому Китаї, а й у тому, що у світі побачили, що загалом є можливість підняти рукавичку, кинуту Штатами.
Немає сумнівів у тому, що той місяць, який ЄС дав Штатам для того, щоб повернути ситуацію у притомне русло, він використовує для активних переговорів і встановлення альтернативних ланцюжків постачань, щоб у разі продовження Трумпом своєї політики хоча б частково компенсувати падіння експорту, з перспективою все повнішого заміщення американського «плеча». Знову-таки, не потрібно бути пророком, щоб побачити, що дуже щільні переговори мають пройти з Китаєм, бо той на весь світ заявив, що готовий обговорювати взаємовигідні угоди з усіма країнами, які постраждали від тарифів Трумпа.
Якщо ситуація почне розвиватися в цьому напрямі, то у відповідь на закриття свого ринку Трумп отримає закриття найбільших світових ринків. Але й це ще не все: просто зараз найбільші держателі державних цінних паперів США починають їх розпродувати. Крім усього іншого, це сильний сигнал Вашингтону про те, що держателі боргу мають песимістичний погляд на майбутнє США. І ще велике питання, що з цих ходів: закриття ринків для товарів США чи розпродаж американських цінних паперів – виявиться найболючішим.
А тим часом стало відомо, що, отримавши «пенальті» від Трампа, кілька країн уже прораховують схеми переходу забезпечення міжнародних угод альтернативними валютами. Наскільки можна зрозуміти, Китай і тут грає першу скрипку, бо в Мережу витікла інформація про те, що взаєморозрахунки з операцій купівлі-продажу нафти і газу з постачальниками з Перської затоки можуть перейти на юані. Якщо таке справді станеться, а Трумп щосили намагатиметься зірвати цю угоду, то ситуація у світі зміниться просто за фактом такого прецеденту. Чим це може обернутися для США, навіть не станемо обговорювати.
Але всі ці заходи перебувають у стані, коли контрагенти США підвісили свої остаточні рішення, озираючись на всі боки і намагаючись зрозуміти, які є альтернативи. Про Китай уже сказано: без особливих коментарів вони запровадили дзеркальні тарифи. Приблизно таку саму позицію зайняла і Канада, публічно заявляючи, що готова зняти всі обмеження, запроваджені проти США, якщо ті знімуть свої. ЄС виявився наймудрішим і просто взяв паузу, без гучних заяв та биття черевиком об стіл.
Гравці меншого калібру поки завмерли і стежать за розвитком подій. Тобто всі розуміють, що партія не дійшла навіть до мітершпілю, щоб робити якісь остаточні висновки, натомість Мережа вирує прогнозами та іншими речами, а найбільше особисто мені подобаються десятки міркувань під загальною рубрикою «Навіщо Трумп насправді ввів тарифи?». Напевно, кожному траплялася експертна думка з цього приводу, але якщо вам вистачить терпіння дочитати до кінця таку 101-у оповідку, просто згадайте про те, що найкращий президент усіх часів обклав тарифом 10% безлюдні острови, де живуть лише пінгвіни. Згадайте і спробуйте узгодити це з теорією великого фахівця.
Тож наразі розмірковувати нема про що, бо розпочата Трумпом гра не може бути зіграна одним гравцем. Він зробив свій давно очікуваний хід, і тепер потрібно стежити за тим, які ходи зроблять опоненти і наскільки вони виявляться вагомими і незворотними. Поки що з важковаговиків свій хід зробив Китай, але його слід розглядати як символічний або приховану оферту на адресу Трумпа. Це ще не натуральна торговельна війна, хоча її контури Пекін вже явно окреслив. Тому всім рекомендуємо не пороти гарячку. Слід узяти в руки свою холодну голову і зробити нею сеанс спостереження за розвитком ситуації.