Автор перекладу: Світлана
СТВОЛОВА ПРОБЛЕМА
Уже не раз говорилося про те, що однією з найнеприємніших проблем, з якою стикається противник, є зношення артилерійських стволів. Багато що з того, що мав совок, безповоротно втрачено і відновленню не підлягає, а той мінімум, який зараз вони можуть випускати, виконує імпортне обладнання, куплене «по тихій воді» в Європі. Проте будь-яке сучасне обладнання потребує обслуговування, ремонтів та іншого, з чим зараз – проблеми.
Звичайно, можна прикликати дух Кулібіна і зробити все самостійно так, щоб воно продовжувало працювати, але коли йдеться про щось, що повинно мати високу точність виготовлення, такі номери не проходять. Це саме той вибір, коли потрібно вибирати: або шашечки, або їхати.
А вибір тут невеликий: або намагатися відродити власне виробництво, або відновити обслуговування від виробника, або закуповувати готові вироби на стороні. Перший варіант не актуальний з однієї, спільної для багатьох галузей причини. Скажімо так, нещодавно ми описували ситуацію з важкими і стратегічними бомбардувальниками супротивника, які мають скінченну чисельність.
Будь-які втрати парку літаків тепер поповнювати нема чим. Зазвичай, коментуючи цю ситуацію та посилаючись на неможливість відновити виробництво, до ладу не пояснюють, чому так. Адже насправді йдеться про літаки, більша частина яких має вік плюс-мінус пів століття, і тут постає запитання про те, що, мовляв технології, рушили вперед, то чому не можна відтворити виробництво того, що виконувалося на минулих рівнях технологій?
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Причин такого стану речей кілька, але однією з основних є банальна причина, яку лапті ніколи не визнають. Як ми пам’ятаємо, росія завжди була відсталою країною і безуспішно намагалася наздогнати світових конкурентів. Частину складного озброєння, як-от крейсери чи броненосці, вона або замовляла в іноземних виробників, або налагоджувала випуск у себе, але з використанням критичних елементів імпортного виробництва. З крахом царської росії та приходом більшовиків яма відставання стала ще глибшою, і товариш Сталін прямо говорив своїм соратникам, що якщо не зробити різкого технологічного ривка, то завтра країни пролетаріату-переможця не буде.
А далі розпочалася «індустріалізація». Ми кілька разів писали на цю тему, але просто нагадаємо, що буквально всю промисловість у довоєнний період було побудовано американськими конструкторами, архітекторами та інженерами. Від енергетики до машинобудування – все було укомплектовано американським та німецьким обладнанням. У період Великої депресії це було вигідно як будівельникам, так і замовникам, але фактично все обладнання виявилося імпортним. Скажімо так, у певних випадках ішлося не просто про якісь одиниці обладнання, а про повні виробничі комплекси. У тому ж Детройті до фундаменту розбирали цілі заводи, вантажили на пароплави і перевозили в совок, де на нових фундаментах розгортали все підприємство, забезпечене технологічною документацією для випуску тих самих виробів, які випускалися в США.
Після початку другої фази Другої світової війни, коли СРСР перетворився з союзника Рейху на його противника, величезну частину обладнання було втрачено. Воно або залишилося під окупацією ворога, або було знищено, і лише невелику частину вивезли за Урал. Зрозуміло, що за два роки відновити промисловість із жалюгідних огризків вивезеного було просто неможливо, але в цей момент США знову прийшли на допомогу і, знаючи, що там за промисловість була до війни, поставили всі втрачені елементи різноманітних виробництв. Ба більше, постачання були навіть надмірними з огляду на те, що існувала ймовірність атак працюючих підприємств.
Таким чином, СРСР закінчив війну повністю нафаршированим першокласним обладнанням від союзників. Плюс до того, трофейні команди червоної армії на території окупованого Рейху захопили, а потім і вивезли десятки підприємств Німеччини разом з інженерами та провідними фахівцями. Так і виникла та сама технологічна база, на якій совок паразитував наступні десятиліття. Станом на середину 40-х років минулого століття совок справді мав потужну та сучасну промисловість, здатну вирішувати практично всі завдання, які могли поставити військові.
А ті – ставили ці завдання з розмахом. Маючи американське та німецьке обладнання, а також документацію виробничих підприємств Німеччини, совок зробив ривок у будівництві нових класів літаків, у тому числі реактивних. Там само було здобуто всі технології, які забезпечили небачений ривок у ракетобудуванні. Те саме можна говорити і про підводні човни. Що характерно, повоєнний совок рвонув саме в тих напрямах, де Німеччина мала потужні досягнення, і навпаки. У Рейху так і не змогли вчасно зорієнтуватися щодо напрямів розвитку надводного флоту і не дійшли до стадії переходу на авіаносці, і от у совка надводний флот опинився в загоні, як технологічному, так і концептуальному.
Усе те, що вироблялося для надводного флоту, було або відверто поганим, або відверто безглуздим, як, наприклад, концепція авіаносного крейсера, або й те, і інше одночасно. Загалом, по суті, совок тоді зробив технологічний ривок, зіставний з ривком Китаю в дев’яностих-нульових. Тільки совок це забезпечив неринковим шляхом, а Китай вміло скористався можливостями, що відкрилися.
АЛКГОГОЛЬНИЙ ВІДСТУП
Але фокус у тому, що чим більше минало часу після Другої світової війни і, відповідно, від моменту насичення першокласним технологічним обладнанням і власне технологіями, тим більше все це «амортизувалося», і на момент розвалу совка технологічне відставання від розвинених країн стало вже неприпустимо небезпечним. Тоді вже не було ні можливості, ні коштів для запуску програми модернізації промисловості. Воно й зрозуміло, адже в цей час боролися з алкоголізмом та іншими, куди нагальнішими проблемами. До речі, можна з цього сміятися, але просто зараз там з’явилися дані про перші результати боротьби з алкоголізмом, і виглядає це так:
«Виробництво горілки в росії в першому кварталі 2025 року знизилося в річному вимірі на 23%, до 12,8 млн декалітрів (дал), повідомляє Алкогольтабакконтроль. Коньячні підприємства скоротили виробництво на чверть, до 1,4 млн дал, лікеро-горілчаних виробів було вироблено 3,6 млн дал (на 9,2% менше). Загалом спиртних напоїв за цей період було вироблено 19,5 млн дал, що на 20,7% менше від торішнього».
А з урахуванням того, що просто зараз і нафта падає як не в себе, то це взагалі викликає певні асоціації. Але це – інша тема.
Ну, а коли обвалився совок і на болотах запанував квазікапіталізм, старий мотлох стали повсюдно списувати і пускати на метал, а замість цього та ж «Сіменс» стала завозити верстати, що перестрибнули через кілька поколінь. Але, як було сказано вище, нове обладнання має зовсім інші умови експлуатації, а тому дядя Вася з кувалдою тут уже не допоможе. У підсумку, коли прутін всунувся у бійку, старе обладнання вже в основному демонтували або втратили іншим шляхом, а з новим – виникли очікувані проблеми. І тут можна повернутися до тих літаків, стволів та іншого.
ЗНОВУ СТВОЛИ
Коли йдеться про відновлення виробництва старих зразків озброєнь, треба розуміти й те, що вони вироблялися на старому, але добротному імпортному устаткуванні, якого або вже немає, або воно морально себе зжило настільки, що не може видавати потрібну продукцію. І якщо важкі бомбардувальники вже нема можливості виробляти з нуля, що призвело до їхньої скінченної кількості, то зі стволами відбувається приблизно те ж саме, але ще в гострішій формі.
Адже ці стволи працюють постійно, і кожен із них має свій ресурс використання, після чого забезпечити точну стрільбу вже неможливо, і там, де новий добротний ствол здатний виконати класичну вилку, тобто після недольоту і перельоту точно вразити ціль, то зношений ствол може висипати вдесятеро більше снарядів, але так нікуди й не влучити. А в якийсь момент зношення виявиться настільки критичним, що його може розірвати.
За такої інтенсивності артилерії, яку демонструє противник, цей процес іде дуже швидко, адже після певної кількості пострілів, коли точність конкретно падає, доводиться відстрілювати кратно більше снарядів для ураження однієї цілі, тим самим ще більше прискорюючи процес зношення. І це при тому, що наступальна доктрина противника щільно зав’язана на масованому застосуванні артилерії. Звідси й така гострота проблеми.
І ось з огляду на це було важливо, як противник виходитиме з цієї ситуації. Як відомо, певний час ішли повідомлення про те, що прутін попросив у Кіма артилерію великого калібру, і той її поставив. Але мало того що калібр поставлених гаубиць виявився нестандартним, а тому боєприпаси до них треба тягнути з КНДР, то і стволи там теж виготовлено з такими технологічними огріхами, що навіть нові вироби не можуть похвалитися задовільною точністю. А як було сказано вище, кожен снаряд треба привезти з іншого кінця земного глобуса, щоб потім відстрілятися ним у «молоко».
Спосіб вирішення цієї проблеми вказує на те, що насправді є в розпорядженні ворога. Так, десь у глибинці вигрібної федерації, на залізничному переїзді, любителі зняли відео, де на платформах поїзда, який проходить повз них, стояло артилерійське озброєння часів Другої світової війни. Тобто навіть гармати, яким виповнилося 80+ років, уже вважаються цілком прийнятною заміною того, що залишилося у ворога. І між іншим, це стосується не лише гармат. У ворожих пабліках, які щойно пережили «ніч довгих ножів», і товариш Дуров просто вбив кілька каналів на прохання москви, пишуть про те, що якщо прутін зважиться на мобілізацію, це буде суїцид, бо нову хвилю м’яса просто не буде чим озброювати.
Словом, це – не шапка, якою ми намагаємося когось закидати, але один із аргументів до того, що ллють зараз наші медіа та пабліки, намагаючись розповісти, що все так погано і що найвеличніший там щось хоче обміняти на «тверді гарантії». Лисий дід дме у валізи з підвищеною продуктивністю. Якби воно було інакше, він не гнав би на фронт гармати часів «курської дуги».