Минулого тижня ЦВК винесла свою ухвалу щодо ганебного явища, влаштованого «зеленими», під назвою «Є**ний марафон». У заяві сказано, що таке явище не повинно навіть близько стояти з поняттями «вибори» чи «референдум», і загалом це якраз те, що було сказано вже неодноразово. Треба не просто скасувати це позорище, а й добре було б притягнути до відповідальності осіб, які прямо й безпосередньо здійснили акт зґвалтування конституційних прав населення України.
Далі, ми будемо час від часу посилатися на те, що і як відбувається в Ізраїлі — але не тому, що там усе чудово, а тому, що там усе виглядає дещо інакше, хоча країна, як і ми, відраховує кожен день поточної війни. У такому стані зараз перебувають дві країни — вони і ми. Курятник — не береться до уваги, оскільки на нього ніхто не нападав, і він веде війну собі на втіху та може закінчити її будь-якої миті. Ізраїль же опинився приблизно в тій самій диспозиції, що й ми. Війна не була потрібна, але її нав’язали.
І ось із цього місця просто дивимося на те, що відбувається у нас і що відбувається в Ізраїлі в плані інформаційного протистояння. Припускаю, що в Ізраїлі не було постійної тактики ведення інформаційної протидії в ході численних воєн, і те, як діяли ті самі ЗМІ під час війни 1973 року і тієї, що почалася у 2023 році, — це дві великі різниці. Але зараз ми бачимо те, як це працює в них, і можемо порівняти з тим, як воно виглядає у нас.
Оскільки тут усе відбувається на наших глазах, ми можемо охопити період війни з 2014 року до сьогодні, і, безумовно, можна побачити, що умови, в яких працювала преса за Порошенка, і те, як вона працює за «янелоха», суттєво відрізняються між собою. Головна відмінність — свобода роботи преси. За Пороха конституційне право «свобода слова» практично не обмежувалося, і всі ми пам’ятаємо, як це виглядало. Тепер же ми маємо жорстко цензурований «є**ний марафон», за якого обрані ЗМІ мають повний доступ до всіх інформаційних ресурсів, а решта — викинуті на задвірки.
Публіці це пояснили тим, що йде війна і треба перебудовувати інформаційну політику таким чином, щоб протистояти натиску ворога саме в цій сфері. Добре, припустимо, що таке пояснення прийнятне, але в такому разі виникає питання: яким чином здійснюється це саме протистояння? Адже вже давно відомо, що великі армії світу вже років 100 мають спеціальні інструменти ведення інформаційної війни. Причому це не завжди саме структурні підрозділи збройних сил, а переважно — різного роду ЗМІ, з якими ведеться щільна взаємодія профільних армійських фахівців. Зрештою, низка військових ВНЗ, зокрема і в «курятнику», мають цілі факультети, де готують саме таких спеціалістів.
У такому разі воєнна тематика висвітлюється відповідним чином, із більшим чи меншим успіхом. Тут уже все залежить від того, наскільки професійно працює саме державна складова цього механізму. Якщо там є фахівці високого рівня, то інформаційна політика може діяти відповідно до ситуації, не обмежуючись оборонними заходами, спрямованими на нейтралізацію ворожих операцій. Маючи таких фахівців, можна діяти проактивно і атакувати ворога, сіючи в його лавах сумніви, роздратування, невдоволення і навіть паніку. Але таке можуть виконувати або профільні фахівці, або вкрай талановиті люди, які мають чуття на будь-які коливання інформаційного поля.
(Далі буде)
Марафон працює як розмінування Чонгару, як відведення військ від Києва – на словах все пафосно, а на ділі на руку ворогові.
Окрім марафону та загажено численними гумористичними програмами і розважальними шоу, в яких ведучі змагаються в чомусь (смєкалкє) з іншими ведучими, а ведуть це треті ведучі. Причому всі вони нікому невідомі. Реклами казино більше, ніж реклами ліків! Коли таке було?! Зеленський щодня записує свої гундосики, наче залежний від сцени. Я в ці миті перемикаю на рекламу, причому будь-яку.