Виходячи з цього, можна оглянути те, що відбувалося і відбувається зараз в Україні. У мене особисто склалася стійка думка про те, що Порошенко взагалі не розумів ролі інформації як у плані супроводу бойових дій, так і загалом — як певної окремої сутності, що впливає на суспільну свідомість. При цьому, він мав уявлення про роботу преси, оскільки під його егідою працювало відразу кілька досить великих ЗМІ. І якщо військова складова інформаційних потоків — дуже специфічна субстанція, яку він міг просто не осилити, то його передвиборча кампанія продемонструвала повне нерозуміння важливості цього інструменту.
Іноді складалося враження, що він не просто ігнорує роботу з пресою, а зневажає цей цех, оцінюючи його нарівні з «цехом візників і повій», як казав адмірал Колчак. Між іншим, щодо вітчизняної преси він був не далекий від істини, але це зовсім не означає, що її треба ігнорувати. Як мінімум, вона може продатися не лише особистим ворогам того ж таки Порошенка, а й ворогам України, що і було неодноразово продемонстровано.
Загалом, це — один із полярних варіантів, коли керівництво країни не хоче розуміти значення інформаційного простору або ж розуміє, але з якихось причин ігнорує щільну роботу з пресою. І ось саме середній — не скажу, що оптимальний, але середній у плані позиціонування між двома крайнощами — демонструє Ізраїль. Оскільки мені доводиться постійно моніторити ізраїльську пресу саме після 7 жовтня 2023 року, то у мене склалося враження, що в плані висвітлення війни Ізраїль усе ж таки обрав зважену позицію.
Це означає, що немає якогось загального закручування гайок або ж виокремлення якоїсь касти, куди входять обрані ЗМІ, створюючи всередині цього цеху нерівні умови. Замість цього запроваджено інститут військової цензури. Тобто, військові мають право виносити заборону на висвітлення певних аспектів перебігу війни, і ці заборони мають виконуватися беззаперечно під загрозою втратити можливість виступати перед публікою. Але що тут важливо: військові формують однакові правила гри для всіх ЗМІ, не втручаючись у їхню редакційну політику.
Якщо за Порошенка працював принцип «пишіть що завгодно і як завгодно», то в Ізраїлі діє приблизно те саме, але з певними винятками. У такому разі принцип виглядає дещо інакше: «пишіть що завгодно, крім…» і далі — офіційний перелік тем, закритих повністю або закритих на певний час. І ось саме в такому випадку цілком доречним є пояснення такого стану справ тим, що йде війна і ворогові треба протидіяти. Але в Ізраїлі вважають, що їхня журналістика має досить високий рівень професіоналізму і сама знайде інструменти, якими відбиватиме атаки ворога. Їй тільки треба надати список питань, які чіпати не можна, — на тому й усе.
Прямо зараз у нас реалізовано третій і діаметрально протилежний першому варіант взаємодії з пресою. Тут деформовано буквально все. Створено пул ЗМІ, які мають безумовну та кардинальну перевагу перед колегами по цеху, яких не допустили до того самого ганебного марафону, що і став окремою кастою нашої преси. Але тут головне те, що цей невеликий перелік ЗМІ отримав привілейоване становище в обмін навіть не на лояльність влади, а на те, що вони погоджуватимуть буквально все, що вони несуть на публіку.
(Далі буде)