Пєсков: – Наступне запитання.
– О, повелителю! Нам із телевізора розповідають про те, що сільське господарство у нас процвітає і легко забезпечить нас якісною їжею, – чи так це?
– Гарне запитання. Справа в тому, що ми зараз розгорнули непримиренну боротьбу з неякісною імпортною продукцією. Справді, ці огидні сири, ковбаси, не побоюсь цього слова – хамони, що це таке? А помідори чи яблука? Все це привозиться з країн, де до них могли торкатися геї. Подумайте про це. Чи потрібно це нам? Впевнений, що кожен скаже: не потрібні нам ваші гейські продукти, тому ми чавимо їх тракторами і подумуємо, що треба працювати на випередження й чавити їх танками прямо там, де цю погань виробляють.
Що стосується вітчизняного виробництва, то ми нарощуємо врожайність кормової пшениці та інших рослин. Ми могли б вирощувати і тверді сорти, але навіщо? Ми тверезо дивимося на ситуацію у світі й заздалегідь готуємо продукцію подвійного призначення. Якщо все добре – печемо з цього хліб, а якщо війна – будемо ним годувати тварин, які даватимуть готові коров’ячі плесканці. Вважаю так, що треба розвивати власне помідорівництво замість підтримки чужого. Але найбільшого успіху ми досягли в галузі скотарства. Ми практично закінчили процес первинного оскотинювання і тепер сміливо дивимося в завтрашній день.
Він зробив декілька ковтків зі спеціально заготовленої склянки та кивком показав, що готовий до наступного запитання.
– А як у нас справи з наукою?
– Тут у нас все просто чудово. Ми здійснили справжній прорив одразу в кількох важливих галузях знань. Після того як у науковий процес активно включилася наша церква, було створено цілі напрями знань, які не розроблялися в жодній країні світу. Наприклад, «роскосмос» і «росцерква» створили науково-дослідний інститут небесної тверді. Я не можу розповідати подробиці, бо дослідження суворо таємні, але там зроблено цілу низку великих відкриттів, які скоро вплинуть на життя всіх наших співгромадян. Або ось зовсім нещодавно було відкрито науково-дослідний інститут плоскої землі. Цей інститут наблизився до повного опису вмісту надр, аж до того місця, де земля переходить у поверхню кита, на якому вона й лежить.
– Ось цей вчений пан хотів поставити запитання, яке хвилює буквально всіх, прошу вас.
До мікрофона хитаючись наблизився літній, дуже лисий пан, весь покритий крапельками поту. Його явно трясло, але він зібрав усі сили й запитав:
– Із преси відомо, що в нашій країні за вашого правління виникло вже понад сто доларових мільярдерів. Як ви це прокоментуєте?
– Насправді відповідь лежить на поверхні. Наша країна пережила нищівні війни та руйнівні революції, а тому народ виявився не дуже багатим, і я вирішив покласти край цій ганебній практиці. Як ви правильно зауважили, кількість мільярдерів зросла на порядок, і ми ставимо за мету, щоб зрештою всі наші громадяни стали мільярдерами. Так, це займе певний час, але ж з чого ми починали? Був час, коли мільярдерів не було зовсім. Вдумайтеся в цей кричущий факт. Дякувати богу, справа зрушила з мертвої точки, і тепер ми маємо непогані показники. Дуже багатих людей помітно стало більше.
Далі були запитання про те, як країна бореться за мир, як швидко наростити кількість церков, як повністю поєднати школи, університети і церкви, як допомогти природі, а саме – лелекам, але потім запитання знову стали гострими.
– Чи не загрожує нам Китай?
– Цього можна не боятися. Їм на нас немає сенсу нападати. Ми їм самі віддаємо величезні шматки своєї території. Скажімо так, там немає нічого хорошого, але китайці там пиляють ліс, їдять білок і борсуків, тим самим втрачаючи свої сили й темп. Ми маємо власний досвід освоєння цієї глухої землі і знаємо, що китайці там собі зламають хребет, а тому боятися їх не варто. Щойно вони про щось таке подумають, ми їм одразу відпишемо в концесію пару мільйонів квадратних кілометрів. Нехай подавляться!
– Останнє запитання! – підсумував Пєсков.
– Скажіть, а куди діваються надприбутки від торгівлі нафтою й газом?
– Ну як же? Танк «Армата» пам’ятаєте? Або гіперзвукову ракету? Все це дуже сприятливо впливає на промисловість. Або ось олімпіада була і футбольний чемпіонат. Це все – коштує грошей. Велич безкоштовно не дається, а ми ж усі хочемо величі?
Публіка знову і знову аплодувала.
– Сподіваюся, тут усі пам’ятають про Керченський міст? А це ж – не найбільш грандіозний проєкт. Просто зараз на Далекому Сході ми маємо намір будувати міст на Кокаїн.
– Мій повелителю, – занепокоївся Пєсков, – ви хотіли сказати «на Сахалін»?
– Ну що ж, збудуємо два мости, і на Сахалін – теж!
Пєскову стало зрозуміло, що далі продовжувати не варто, бо далі повелителя потягне на міркування про коксохімічну промисловість і порошкову металургію, і він подав знак закінчення заходу. Телекамери було вимкнено, а публіка стала потихеньку покидати свої місця. Вони йшли з почуттям свята, в душі розуміючи, наскільки близько вони були від того, щоб усе закінчилося для них дуже погано, і дякували повелителю за те, що поки що він ще не захопився масовими розстрілами чи чимось подібним. Їхні думки настільки читалися, що Пєсков, стоячи на сцені та спостерігаючи, як розходиться публіка, сам собі дуже тихо сказав:
– Зачекайте трохи. Все ще буде!