Росія на виніс

Уперше опубліковано: 11.01.2016

Авторка перекладу: Світлана

Передмова 2025 року

В архівах «Лінії оборони» ми знайшли кілька статей різних років про те, що відбувається з російськими територіями Сибіру і Далекого Сходу. Пропонуємо перші дві з перекладених статей на цю тему.

***

За старих совкових часів неможливо було зробити кар’єру поза партією. Навіть якщо ти тричі геній, але в тебе в анкеті стоятиме «б/п» (безпартійний), то досягти висот у будь-якій справі було майже неможливо. Були поодинокі винятки, але вони лише підтверджували загальне правило. Єдина можливість зробити кар’єру без партії – стати на шлях босяка, волоцюги, злодія, коротше кажучи – піти шляхом криміналу. Але щоб досягти якогось авторитету, треба було неухильно дотримуватися неписаних законів цього світу і бути дуже непересічною особистістю.

Тут ми не станемо занурюватися саме в цю тему, а звернемо увагу на один аспект, необхідний у подальшому викладі, тим більше що багато хто особисто стикався з цими речами. Тут ми просто зазначимо, що життя у в’язниці проходить у всіх на очах і щось приховати майже неможливо. Тим більше якщо хтось сам говорить про себе всякі речі. Якщо ти кажеш або показуєш, що крутий, розумний, багатий чи ще якийсь, то в’язниця не раз надасть можливість це підтвердити. Якщо ж ти не зможеш підтвердити те, що говориш чи показуєш, життя у в’язниці стане сумним і нестерпним. Так от, у ті часи злодієм у законі міг стати тільки арештант, який відсидів реальний строк на таборі. Там його прочитають, як відкриту книгу, і побачать, чи той він, за кого себе видає, і чи зможе він вершити практично необмежену владу у злодійському світі. Зараз це відходить у минуле, але так було.

У цьому випадку нам цікавий початковий етап становлення арештанта як авторитета. У в’язниці виникатимуть низки ситуацій, де він зобов’язаний зробити правильний вибір. Йому повинні допомагати чуття і внутрішня цілісність характеру. Будь-який неправильний вибір поставить хрест на його арештантській кар’єрі, а можливо – і житті. Серйозні помилки ніколи не забуваються і ніколи не прощаються. Візьмемо лише один приклад, який нам потрібен як аналогія.

Серед арештантів є різні спеціалізації, але деякі з них блокують можливе зростання і обмежують коло спілкування арештантів. Не будемо занурюватися в екстрим, а зупинимося на тих, хто пере і готує їжу іншим. Перших називають прачками, а других – шнирями. Як ними стають? Дуже просто. Ось хтось пере свої шкарпетки. До нього підійшов співкамерник та попросив випрати і його шкарпетки за плату сигаретами чи ще чимось. Якщо арештант погодився – він зробив свій вибір. Тепер він пратиме для всіх, бо не зможе пояснити, чому одному пере, а іншому – відмовляється. Це – спрощений виклад, але суть саме така.

Тепер перейдемо до теми, заради якої й було викладено такий довгий ліричний відступ. Путін ще з Пітера, зі свого борцівського клубу, а потім – і з Тамбовського ОЗУ, куди входили він, Міллер і багато інших представників нинішніх «еліт», увібрав у себе босяцькі поняття і несе їх по життю. Власне кажучи, в рф уже повністю не діють закони, зате по поняттях вирішується все. Путін став таким собі мегазлодієм у законі, який сам створює правила гри на підконтрольній території, але сам стоїть поза ними. Якоїсь миті він відчув себе Богом, що вершить долі, або хоча б Наполеоном, як він сам сказав у своєму останньому інтерв’ю. Тобто вищий за нього тільки Бог чи, може, не вищий, а поруч? І ось ця самовпевненість його й підвела. Коли він відчув реакцію Заходу на війну в Україні, а тепер – і в Сирії, путін виявив, що в іншому світі його богом не вважають. Мало того, малі й великі країни стали виловлювати його рахунки, рухоме і нерухоме майно і цілком конкретно взяли його за горло. В цій ситуації йому просто необхідно до когось притулитися, а якщо що – і змитися. Як відомо, для цієї шляхетної мети нацлідер обрав Китай. Адже Китай намагається вести незалежну зовнішню політику і не обтяжений конвенціями щодо видачі злочинців, яким путін, без сумніву, є. Тобто він знайшов партнера, який не гратиме в Гаагу чи щось подібне.

Треба сказати, що китайська преса зараз, як ніколи, пише захоплені статті про путіна та рф. Там задоволені тим, що він робить, і не приховують своїх проєктів розширення всіляких безмитних зон на Далекому Сході, починаючи з Хабаровська. Поки в москві рішень не ухвалили, бо щойно здали китайцям на 50 років в оренду території в районі Чити, що за площею перевищують Крим, а з Хабаровськом там узагалі все складно. Для тих, хто ще не в курсі, за 250 кілометрів від Хабаровська є одне з небагатьох місць, де компактно розташовано підприємства ОПК, зокрема авіазавод, що випускає літаки марки Су, легендарні ПАК-ФА та «Суперджет». Крім того, тамтешній суднобудівний завод спеціалізується на будівництві надводних і підводних кораблів, зокрема атомних. Про те, що через Хабаровськ іде єдина сухопутна магістраль, що зв’язує Владивосток із рештою країни, – мовчу.

Але китайці наполегливо вимагають розширення «співробітництва», під яким вони розуміють передачу нових і нових територій у довгострокову оренду. Тактика Китаю цілком зрозуміла. Вони роблять те саме, що рф зробила у нас із Кримом або СРСР, а потім і рф, – із Калінінградською областю. Другий приклад – просто калька з китайського. Після закінчення війни СРСР узяв у Німеччини в оренду на 50 років цю область і був зобов’язаний повернути її у 1995 році. Результат ми бачимо. Ось китайці роблять точнісінько те саме, але хитріше – вони створюють передумови для швидкої та якісної нейтралізації підприємств оборонки рф.

У цьому сенсі путін поставив себе і росію в положення прачки або шниря. Один раз погодившись на торгівлю територією рф в обмін на власні гарантії, путін відрізав собі та країні шлях до зміни самої схеми взаємин із Китаєм: той підтримує рф або в гіршому випадку – не засуджує, але одразу виставляє рахунки, які путін приречений підписувати. Він повністю відрізав дорогу назад. Що характерно, основні інтереси путіна та Китаю збіглися повністю. Пекін бажає, щоб влада в рф не змінилася доти, доки він не реалізує своїх планів. Путін хоче того самого – він хоче сидіти в першому кріслі до смерті. Тож обидва залишаються при своїх інтересах, щоправда – за рахунок території рф.