Уперше опубліковано: 25.09.2015
Авторка перекладу: Світлана
Ми зараз ламаємо списи з приводу того, що і як має статися у Нью-Йорку між путіним та Обамою. Ніхто не має сумнівів у тому, що саме путін був ініціатором переговорів, і в тому, що Білий дім до останнього не погоджувався на ці заходи. Відразу виникли схеми на кшталт «Сирію зіллють за Україну» чи навпаки, хтось вигадував і екзотичніші схеми, але іноді явище є таким, як воно й виглядає, і тому нічого вигадувати не треба. Отже, ми точно знаємо, що особисто путін поклав кілька місяців підкилимних інтриг на те, щоб влаштувати цю зустріч. Тобто путіну треба. Все, крапка! Не треба сюди вплутувати Сирію з луб’янським ІДІЛом та Лугандон із луб’янськими захарченками і плотніцькими. Треба особисто нацлідеру, і все!
Якщо ситуацію розглядати під цим ракурсом, то відразу помічаєш контури великої військово-політичної операції з умовною назвою «Граф Монте-Крісто». Якщо витратити достатньо часу, то розглянути її можна у дрібних деталях та в чіткій хронології. Тут не той формат викладу, і ми обмежимося коротким оглядом цього заходу.
Спочатку про ділові якості путіна. Є думка, що колишніх КДБешників не буває. До розряду «колишніх» вони входять виключно вперед ногами. Але це ніяк не означає, що такий пацієнт має якісь наднавички або надчуття. Якби це було так, то «найкращі» представники цієї професії, такі як Берія, уникли б пастки і врятували б свою шкуру. Тим більше що путін – далеко не Берія.
Однак володимир володимирович працював не тільки в Конторі. Після дембеля він успішно співпрацював з Тамбовським ОЗУ і завідував пітерським «вікном у Європу». У 90-ті над кордоном у Пітері хмари ходили настільки похмуро, що за ними важко було роздивитися, куди що зникає і звідки що з’являється. Що характерно, зникала як нафта з російської сторони, так і продовольство з ширвжитком, які мали б зайти з того боку. Все це поглинала безодня, точніше – угруповання путіна. Зате невідомо звідки з’являлися прекрасні наркотики в асортименті. Колеги путіна з тамбовських підхоплювали ці диво-засоби і розганяли по всій росії.
Саме там путін досягнув справжнього професіоналізму, бо в КДБ він був ніхто – «Міль». Від братків путін зрозумів, що своїми руками не можна нічого робити, а здобуте добро треба оформлювати на підставних осіб. Як відомо, путін і досі в податковій декларації вказує кімнату в комуналці, барабан, піонерську дудку, триколісний велосипед та причіп «Скіф» до нього.
Пам’ятаючи цю бандитську істину, Путін діяв завбачливо, але не дуже оригінально, щоб цього ніхто не помітив. Незважаючи на те, що за його власним визнанням, він гадки не має, яка в нього зарплата, Путін прикупив понад 4,5% акцій «Газпрому» і практично весь «Сургутнафтогаз». Є в нього й інші активи, але й цього вже достатньо для початку.
Щоб відчути порядок цифр, якими вимірюється його статок, просто візьмемо ці 4,5% акцій «Газпрому» (можливо, їх уже й більше) і переведемо їх у зрозумілі американські рублі. У середині 2012 року капіталізація «Газпрому» становила 145,7 млрд доларів. Це не найбільший і не найнижчий показник «Газпрому» за його історію, просто умовна середня величина. Виходячи лише з цього, в путінській кишені теліпалося тільки акціями і тільки «Газпрому» 6,55 млрд доларів. Але акції – справа ризикована, і нацлідер непатріотично накопичував саме американські гривні.
Ще один маленький штрих про масштаби путінської заначки. Один мільярд доларів США важить приблизно десять тонн. Переведені в долари акції «Газпрому», які належать путіну, важили б 65,5 тонни – якраз залізничний вагон. Але ще раз наголосимо, акції путіну необхідні як інструмент, а мета – накопичення саме валюти. Отже, залишимо за дужками рухоме й нерухоме майно та цінні папери, записане на путінських підставних осіб, а звузимо діапазон дослідження лише до валюти.
Коли почався нафто-газовий бум і ціни рвонули в космос, путін рішуче поставив шлюз у потік нафтодоларів, який відсікав кошти, що йдуть до бюджету і на дерибан братві, від своїх особистих. Ще у 2007 році його заощадження оцінювалися у понад 40 млрд доларів. Уже на передвоєнному піку 2012 року з різних джерел з’являлася інформація про те, що ця сума досягла 180–200 млрд доларів і продовжує рости. І ось на цей момент вона, хоч і сповільнила зростання, але все ж таки підібралася до позначки 250 млрд доларів. Таких грошей у руках однієї людини історія людства ще не знала.
Якби громадяни рф раптом прокинулися і змусили путіна повернути «нажите непосильною працею», то побачили б, що в москву втягується величезний залізничний потяг із 42 шістдесятитонних вагонів, під гору набитих лише 100-доларовими купюрами.
Зрозуміло, що така незліченна кількість грошей буде зберігатися в електронному вигляді та в надійному місці і, звісно, ж – на підставних осіб.
У зеніті своїх європейських успіхів путін дуже близько зійшовся з тріо, що складалося з Берлусконі, Шредера і Саркозі. З усіма у путіна склалися більш ніж теплі стосунки. Саркозі не гребував коштами друга володимира. Якщо хтось не в курсі, Коля Саркозі став президентом у 2007 році, а епопея з будівництвом «Містралів» розпочалася у 2008 році. Відомо, що Штати і Велика Британія категорично заперечували проти цього контракту, але щось таки вмовило Саркозі влізти в тему. На той час друг Герхард після дембеля вже трудився в системі «Газпрому» і щосили лобіював інтереси друга володимира, що дозволяло відчиняти дуже багато дверей, а також посилювати вплив росії в Європі. Але найважливіша дружба виявилася у Путіна з другом Сільвіо. Вона стала настільки тісною, що всі подальші події розвивалися саме за вектором путін – Берлусконі.
Про «золото» IV Рейху та про витівки путіна і його італійського друга – в заключній статті.
(Далі буде)