Хто хотів у СРСР?

Уперше опубліковано: 09.08.2015

Авторка перекладу: Світлана

Якимось незбагненним чином штучно створена російська імперськість перекинулася на частину населення України та інших пострадянських країн. І якщо з росією все більш-менш зрозуміло – там справді спробували відродити дух російської імперії, то чого хотіли наші громадяни, на перший погляд було не дуже зрозуміло.

Не раз доводилося спілкуватися з людьми, які заразилися цією штучно створеною бацилою, і крім загальних фраз і штампів, у їхніх головах нічого немає. Починають перебирати прапори, під якими вони бадьоро крокують із ликами Олександра Невського, Миколи Другого та чомусь – Жукова зі Сталіним. Якщо людина виявляється неагресивною, то вислуховує до кінця короткі характеристики цих персонажів.

Причому нові святі типу Саші та Колі викликають у них ледь не напад релігійного екстазу. Після пояснень про Сашка Невського, що взагалі-то він був чиновником Золотої Орди і регулярно топив у крові братів-слов’ян, або про останнього російського царя Колю, у крові якого не було ні краплі не те що царградської крові, а й навіть крові Романових, слухач впадає в шок і ступор. Після чого починається довга розповідь про піндосів, які спотворюють історію, та інше.

Коли увага такої людини перекидається на вітчизняні джерела, настає друга хвиля ступору та різкий перехід до Жукова і Сталіна. Але й тут повторюється те саме. Якщо про Сталіна співрозмовник слухає абстрактно, бо там усе заштамповано під маківку, то з Жуковим відбувається легкий нервовий зрив. Опонент упевнено розповідає, що саме Жуков – автор перелому всієї війни, бо спланував та блискуче провів Сталінградську битву.

Коли починаєш відсилати співрозмовника до першоджерел (які вказують на те, що Жуков не те що не мав відношення до операції «Уран» під Сталінградом, а в цей час проводив власну, більшу операцію «Марс» на Ржевсько-Смоленському напрямку), то він починає хапати ротом повітря, як викинута з повітря рибина. Мало того, повідомлення про підсумки цієї «геніальної» операції, де Червона армія втратила понад два мільйони бійців, змушує опонента скинути оберти й піти в глуху оборону. Тому наступне твердження про те, що Жуков програв майже всі битви Другої світової війни, не знаходять активного опору.

І ось коли пафос зливається в унітаз, з’ясовується банальна істина. Співрозмовник просто ностальгує за СРСР і хотів би повернутися в той час! Виявляється, імперськість – це просто ширма для старого доброго совка! І тут виникає аналогія з дитячою гіркою, на яку з розгону намагається піднятися дитина. Вона розганяється щосили і кидається вгору по жолобу. Видершись на певну висоту, дитина падає і зісковзує вниз. Нічого не допомагає, навіть спроби вчепитися за поручні. Дорослим зрозуміло, що це – марна справа. Жолоб влаштовано так, щоб на ньому з’їжджати вниз, а не вгору, але дитина наполегливо намагається зробити по-своєму.

Так і в цій ситуації. Совок – це не намертво закріплене місце у просторі. Це процес. Якщо він виник, то обов’язково рухатиметься, а рухається він тільки й виключно до саморуйнування. Він так влаштований, як жолоб на дитячій гірці. Тому повернення в певну точку не можливе за визначенням. Повернутися можна лише у процес, у цьому випадку – в певний проміжок часу, що залишився до саморуйнування системи. Тобто хотіти можна чого завгодно, а отримати можна лише саморуйнування системи. І ось до цього вони прагнуть! Вони просто не хочуть знати, що скрізь, де був совок, ішов процес його самоліквідації з більшою чи меншою швидкістю. На цьому шляху не залишилося жодної держави. Всі їхні відмінності – у швидкості перебігу процесу та фазі, на якій все обвалилося.

Найбільш чистий та стрімкий процес було зафіксовано в Камбоджі, де комуністи знищили третину населення, перш ніж усе обвалилося. До відносних довгожителів можна віднести злиденну Кубу та Китай, де за совковим фасадом працюють капіталістичні принципи.

Ось цих усіх комуністів і тих, хто зітхає по совку, добре було б зібрати десь на острові посеред океану, обнести його мінними полями, і нехай вони будують свій комунізм, але виключно для себе. Одна умова – не втручатися в процес за жодних обставин, просто фіксувати все на відео – для навчання. Зйомки вести до останнього комуніста, який залишиться не з’їденим. Гадаю, це єдині ліки від імперськості, совка та іншої чуми!