Росія – не Україна

Уперше опубліковано: 26.06.2015

Авторка перекладу: Світлана

Пригадую, років десять тому другий президент України Леонід Кучма видав книжку під назвою «Україна – не Росія». Як виявилося, запеклий гравець у покер і преферанс висловив у ній безліч слушних суджень, які зараз набули нового сенсу. Те, що розділяє нас і росіян, тепер настільки очевидне, що не вимагає пояснень. Що характерно, найактивніші критики цієї книжки стали натхненниками нинішньої війни. Чого тільки вартий Костя Затулін. Шкода, що Кучма не зміг чи не захотів спертися на своє розуміння ситуації для приєднання до країн Балтії в їхньому русі до Європи. Але, як говорив його попередник: «Що маємо, те маємо».

Зараз настав час поглянути на нинішню ситуацію дещо з інших позицій і, можливо, порівняти свої спостереження з тим, що бачив Данилович. Отже, для України поточна війна є наслідком її вибору. Українці наважилися перекодуватися та відійти від совкової самоідентифікації. Вважаю, що незважаючи на присутність частки націоналізму, українці не стали ксенофобами і не перетворили себе та свою країну на націоналістичний заповідник. Навіть у розпал війни з росією у столиці є парк імені Пушкіна, чий пам’ятник ніхто навіть не подумав зносити! Одна з центральних площ і станція метро має ім’я Льва Толстого, і таких прикладів – маса! Посилено стираються лише сліди совково-комуністичного минулого, яке відібрало в нас мільйони життів.

Глибоко в основі нашого вибору, мабуть, лежав інстинкт самозбереження. Ми бачили, що зараза, яка дісталася нам від більшовиків, чудово прижилася й на тілі незалежної України. Жахлива корупція та нестримне збагачення «еліт» зруйнували економіку, науку, збройні сили і розбестили саму свідомість людей. Усе разом працювало на перетворення народу на жуйне бидло, а саму Україну – на щось аморфне, без перспективи розвитку, яке не має навіть мети процвітання.

Тобто люди відчули загрозу самому існуванню України як держави та українців як народу. Це – найважливіший, основоположний момент, який вказує на те, що народ не втратив своєї самоідентифікації, а отже – ще має шанс одужати та перетворитися на націю, здатну побудувати гідне життя у своїй країні. Нам було достатньо того, що бездарне керівництво офіційно вирішило звернути зі шляху до цивілізованого та гідного існування. Ми піднялися, і ситуація змінилася. Вона й зараз змінюється попри те, що й нинішні «еліти» не відповідають нашим цілям. Головне – ми прокинулися і навчилися змінювати керівництво країни власними руками. «Еліти» тепер в курсі цих змін.

У росії нічого подібного немає. Спочатку у народу м’яко вичавили право вибору. Грубо кажучи, путін взяв на озброєння старий принцип громадянина Джугашвілі: «Не важливо, як голосують, – важливо, як рахують». Дуже швидко це право було вилучено повністю та безповоротно. Іноді складається враження, що результат виборів путіна в Чечні з показником 146% був або контрольним пострілом або тестом, наскільки народ мертвий. Жодних протестів! Декілька сопливих жартів таких самих імпотентів-гумористів показали, що дух народу не просто зламаний, а він відсутній.

Наступним важливим для кремля моментом було з’ясувати, чи весь організм народу загинув, чи є ділянки, в яких жевріє життя. Років п’ять-шість тому було пущено пробну кулю з питань територіальної цілісності держави. Китаю було передано два острови на Амурі. Я чудово пам’ятаю цей момент тому, що на якомусь мережевому ресурсі писав статтю щодо цього. Там було попередження про те, що це маленький крок для маленької людини, але величезний крок для великого Китаю. Реакція була відсутня геть! Люди коментували це бравурними промовами про мудрість кремлівського керівництва, про те, що їх треба віддати як запоруку дружби проти США та інше.

Уже тоді стало зрозуміло, що якщо питання суверенітету і територіальної цілісності не викликають реакцій, зумовлених інстинктом самозбереження, то говорити вже нема про що. Мушля ще залишилася, але равлик у ній здох! Після цього вже можна робити все, що завгодно, не озираючись і без страху. Народу вже нема. Є безмовне стадо.

Це стадо безмовно отримує труни своїх неіснуючих військових, убитих на неоголошеній війні. Ешелони військової техніки на очах у мільйонів росіян ідуть до кордонів України, але росіяни вірять телевізору, який говорить про «навчання». У них навіть не виникає бажання подумати, чому цю техніку не везуть назад після «навчань»? Уже всьому світу все ясно, і лише росіяни легко ковтають дурницю про те, що рф в Україні воює з США! А потім та ж сама дикторка тим самим ротом говорить про те, що рф зовсім ні з ким не воює і бореться за мир.

І ось посипалися нові перли, які мали підняти й мертвого з труни. Росія за копійки (офіційні) віддає Китаю величезні території Далекого Сходу. Причому добровільно призупиняє свій суверенітет на цих територіях. Після цього можна цілком обґрунтовано зафарбовувати політичну карту в цьому місці кольором КНР. Концесійні території вже ніколи не повернуться до рф. Їх уже продали. Офіційно – в оренду по п’ять доларів за гектар. Скільки чиновники поклали собі в кишеню, скоро дізнаємося. Тобто довгий час країна жила за рахунок продажу своїх надр, а тепер перейшла до продажу своїх територій.

Усе це не викликає жодних реакцій у російського народу. Навіть вірмени – й ті прокинулися, а росіяни – ні. Якщо нема волі, нема інстинкту самозбереження і сили протистояти руйнуванню країни, її обов’язково буде зруйновано. Процес руйнування вже йде. Територія росії вже скорочується.

Виходячи з цих базових принципів, нещодавні промови путіна про те, що росіяни та українці – один народ, сприймаються як брудна образа! Волелюбний та відважний народ просто неможливо рівняти з жуйним, тягловим скотом у стійлі.

Росія – не Україна і ніколи нею не стане!