Про ланцюги (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

СЦЕНА 1. ЗАМОРСЬКА

Ще до того як вибухнув скандал із прослуховуванням розмов Віткоффа та Дмітрієва, колеги надіслали скрін закритої гілки американського пабліку, де фахівці в галузі розвідки та контррозвідки обговорювали цього фаворита Додіка. Діалог там досить цікавий, але через те що колеги попросили його не публікувати і знищити після прочитання, то перекажу своїми словами лише один пост із гілки.

Так, один із учасників цього обговорення, за визначенням людина «в темі», написав про те, що заради інтересу зробив опитування відставних колег для того, щоб ті дали до десяти пунктів, які можуть допомогти визначити людину, завербовану іноземною розвідкою. І він їх узагальнив і навів. Частина з них мені була незрозуміла, мабуть, через сленг, але частина – цілком релевантна. Так от, він дійшов висновку про те, що Віткофф підпадає абсолютно під усі ці пункти, але все це підвисло з однієї простої причини. На думку цього коментатора, Віткофф навіть не приховує того, що працює на інтереси іншої, і за визначенням – ворожої країни.

Тобто його можна було б записати в корисні ідіоти, але його відкрита робота на прутіна і повна відсутність реакції Білого дому на це наштовхують на питання, які взагалі не варто обговорювати навіть у такому форматі. Ну, а ми просто підведемо риску під цим обговоренням і сформулюємо висновок, який там роблять. Додік оточив себе ідіотами і шпигунами, в результаті вони дають йому спотворену картину важливих подій і тим самим виставляють главу першої країни світу повним ідіотом. І це повторюється раз за разом.

СЦЕНА 2. ВИГРІБНА

Зокрема, до Трумпа через Віткоффа доходять картини небувалих військових успіхів прутіна. Той розповідає це Ушакову та/або Дмітрієву, а Дмітрієв – Віткоффу, і вже той – гольфісту-чубоносцю. Після цього, зазвичай у своєму літаку, Додік розповідає цю дикість пресі, і та випадає в осад, бо приблизно володіє ситуацією та розуміє, що дід несе єресь.

Але, як виявилося, прутін теж не завжди все вигадує сам. Цього маразматика, своєю чергою, розводять власні підлеглі, які намагаються виглядати добре та описують ситуацію, необов’язково на фронті, так, щоб це сподобалося царю. Звідси в нього навколо зростання та процвітання, але з неминучими картками на продукти. Або ж вони все збивають до уламків і НПЗ посміхаються, але в результаті доводиться везти бензин з різних країн світу, щоб транспорт не став раком.

І ось в одному з останніх виступів прутін розповів про те, що його доблесні війська вже просунулися до центру міста Комсомольське і ось-ось його звільнять. Кажуть, що коли він це розповів, у кількох журналістів щелепи впали аж на коліна. І це ж дід ще не все розповів. Він побачив, що реакція присутніх виявилася не тією, на яку він чекав, і злегка пригальмував. А хотів же ще сказати про те, що війська повністю оволоділи населеними пунктами Піонерське та Жовтневе і двома залізничними станціями Мін-Нетівка і Канальна-Північна, але, як усі зрозуміли, – пригальмував і обмежився зазначеним вище населеним пунктом.

Скажімо так, це не перший такий пасаж, і прутін уже розповідав про те, що у нього є ракети, які бадьоро маневрують в атмосфері на швидкості 25 Махів, або що скоро відправить на Марс Рогозіна, щоб він там встановив батут у забарвленні «аквафреш», але з війною подібне трапляється найчастіше. Так, він регулярно захоплює населені пункти, і до цього давно звикли. Хтось узявся рахувати, скільки разів він уже захоплював Покровськ, і після десятого варіанта кинув цю сумну справу.

(Далі буде)