Ціна величі (Частина 2)

Він упіймав погляд імператора, але зробив жест рукою і гримасу, яка означала: «Я тебе благаю, не зараз, га?» Йому й так було нудотно. Неприємні суди, здоров’я зовсім уже розхиталося, башта «Газпрому» в Пітері, яку через раз називали то «Мрією імпотента», то «Мрією міністра», що одне й те саме, та ще й ці запонки. І тоді хтось штовхнув військового міністра-оленяра. Йому щось шепнули на вухо, і він чітко відрапортував:

– Армію скорочуємо постійно та серйозно, хоча й таємно. Ось нещодавно в Сирії скоротили…

Імператор зупинив його жестом та велів йому сісти. Всі затихли, чекаючи каверзи. Вони знали, що імператор любить прямі промови військового міністра, і якщо він не захотів його слухати, то сталося щось серйозне.

– Де наш кінь педальний? Де Буцефал розгнузданий? Де цей жеребець? – Міністр закордонних справ встав і поправив пенсне:

– Я тут, о повелителю, не вели карати!

– Навіть не знаю, чи зійде тобі з рук цього разу…

Міністр промокнув підборіддя, лоб і потилицю, а потім – ретельно витер носа.

– Подивіться на нього уважно! – наказав імператор.

Тон його голосу не обіцяв нічого доброго, і всі почали відсувати свої стільці від міністра. Склалося таке враження, що в це місце зараз вдарить гнів імператора.

– Сьогодні стався кричущий і навіть ганебний випадок. На Заході, а саме в США, стверджують, що цей чоловік вивів усі свої гроші з імперії і записав їх на дочку, яка мешкає в Се Ше А.

– Обурливо! – зашипіли міністри. – Нечувано! Не може бути!

Імператор витримав паузу за Станіславським, і коли присутні трохи оговталися, вирішив кинути на стіл головний козир:

– При цьому там став відомий не тільки сам факт виведення всіх грошей, а й їхня кількість – п’ять мільярдів доларів!

Хтось закашлявся, хтось свиснув, і всі зрозуміли, що справа набуває цілком серйозного повороту.

– На минулій нараді ми обговорювали, в чому полягає предмет нашої величі? – і він кивнув у бік міністра оборони.

– Так точно-с! Ви тоді сказали, що Штати з натугою можуть собі дозволити купити новий авіаносець за 15 мільярдів доларів, а кожен із нас це може зробити легко, тільки от ніхто нам його не продасть. У цьому і є наша велич. Ми можемо купити всі їхні авіаносці, але не хочемо цього робити, бо ми – мирні люди і за мир у всьому світі, – сказав міністр і акуратно сховав у папку аркуш із втратами місцевого населення в Дараа від ударів його авіації.

– Правильно! – із запалом заявив імператор. – Ось ти, Кожухетовичу, можеш купити авіаносець?

– Легко! Вистачить ще на три есмінці до нього, ядерний підводний човен з ракетами та кілька кораблів супроводу.

– Ось, Сергію! А ти?

Міністр похнюпив голову та понуро мовчав.

– Ось мій кухар, – на іншому краю столу підвівся лисий пан, – не міністр і навіть не охоронець, але навряд чи зганьбить свого імператора. Зганьбиш? Можеш купити авіаносець?

– Легко, ваша величносте. Тільки дайте команду. Якщо не продаватимуть, я їх там усіх перетрую, як тарганів!

– Гаразд. Виношу міністру закордонних справ останнє попередження. Я вам не Трамп, який вимагає 2% на оборону, – я вас по-людськи прошу: не ганьбіть свого імператора! Будьте відповідальними товаришами.

– Не вели карати, государю! – впав навколішки міністр. – Чорт поплутав. Якби не ті валізи з Аргентини, я б теж міг авіаносець купити. А так – що вже тепер? Але я виправлюсь. Венесуела не підкачає. Це – тимчасові проблеми.

Від такого каяття імператор пом’якшав, підійшов до міністра, що провинився, сунув йому два пальці в ніздрі і так його підняв з колін.

– Я вірю у вас, діти мої! Не осоромте імператора та отєчество. Кожен на своєму місці повинен працювати день і ніч, день і ніч…

Сказав, змахнув сльозу і знову пішов до рояля. Холуї навшпиньки підійшли до столу і тихенько випровадили всіх присутніх. Очевидно, що імператор не в дусі, і не варто його засмучувати ще більше. Тим більше – діло йде до ночі, а в нього ще стерхи не годовані.