Екстракт побєдобєсія (Частина 2)

Візьмемо лише кілька елементів їхнього побєдобєсія і злегка по них пошкребемо, щоб переконатися в істинності викладеного вище. Отже, зараз ця публіка розповідає про те, що вони, мовляв, борються за «русь-православну». З цього випливає, що русь – це вони, «русскіє-славянє», які тисячу років сповідують православ’я, що прийшло з Константинополя. Однак із цим шматком побєдобєсія все виглядає зовсім непристойно. Русією-росією, або руссю, московія стала називатися лише триста років тому. До цього вона була московією, і тільки так її називали всі іноземці, та й усередині неї – також. Цар Петро залишив по собі безліч документів, у яких підписувався царем московії. Мало того, він особисто і задокументував перехід від однієї назви до старої, з якою московія вже не мала нічого спільного.

Це саме підтвердили швейцарські і самі російські генетики. Залишимо осторонь швейцарців, а просто звернемо увагу на викладки самих росіян. Понад 70% їхньої популяції – фіно-угри або фіни, решта 30% – вінегрет із іншої крові, але слов’янської там немає зовсім. Також російські дослідники виявили дуже великий відсоток фіно-угорської крові у східних областях України. Воно й зрозуміло, бо дослідження проводилися наприкінці 90-х років минулого століття, коли на ці території кількома хвилями було закачано переселенців із метрополії. З тим самим успіхом можна зараз виявити переважання фінської крові у жителів Криму. Але це не означає, що ми спостерігаємо природну картину. В будь-якому разі, самі того не бажаючи, дослідники показали різну генетику для росіян та українців, хоча з приводу останніх вони зробили дещо незвичні висновки, які відрізняються від інших досліджень, але спорідненості навіть вони не помітили. Тож коли з москви кажуть щось про панславізм, то вже до населення рф це не має жодного стосунку взагалі.

Із православ’ям вийшла ще цікавіша історія. Воно справді прийшло з Константинополя до Києва, а звідти – до Новгорода. Московія до цього заходу не мала жодного стосунку, крім того, що ченці з Києва та Чернігова почали засновувати на Сході православні обителі. Тобто Київ отримав православ’я з перших рук і нікому його не передавав. Але прийшла Орда, і Київ було спалено і зруйновано. Останній оплот захисників міста сховався в Десятинній церкві, яку було спалено разом із ними. Після цього православ’я в Києві занепало, але ніхто й не думав переносити центр православ’я до москви. Попи-втікачі увійшли у зносини з Ордою та отримали карт-бланш на експлуатацію місцевого населення в обмін на заклики до покірності будь-якій владі, бо влада – від бога.

У міру ослаблення Орди Київ став потихеньку відновлюватися, і разом з ним, також без поспіху, стали відновлюватися і православні святині. А потім сталося те, що поставило під великий знак питання програму максимум молодого царя московії Петра. Він уже вирішив для себе, що треба відмиватися від васального підпорядкування кримському хану, не писати йому чолобитних і не платити данини, а для обґрунтування такої позиції було вирішено проголосити царський престол у москві – плоть від плоті спадщиною імперського Константинополя. Але для цього потрібні були прямі та прості пояснення такої позиції. Саме для цього йому знадобився Київ, щоб поглинувши його, здобути нехай і слабкий, але зв’язок із Константинополем. Мовляв, православ’я та донька імператора прийшли до Києва, але він тепер мій, а тому зв’язок – теж мій, а щоб зняти асоціації з москвою та московією, він став будувати нову імперську столицю подалі від москви.

Але весь цей розклад міг порушити Іван Мазепа, який почав активно та швидко відновлювати православні храми Києва, Чернігова та інших місць. Зараз пропоную читачам поставити наш звичний експеримент і не читати текст, поданий нижче під запитанням, а спробувати відповісти на нього самостійно. Причому цього разу можна користуватися будь-якою інформацією з Мережі. Отже, запитання: «За що московська церква піддала анафемі Петра Мазепу?»

Відповідь на це запитання ми частково виклали трохи вище, просто треба подивитися на це дещо з іншого боку. Справді, через те що Мазепа підняв з руїн десятки православних храмів, церква мала зарахувати його до лику святих, але піддала анафемі. Вважається, що це сталося тому, що Мазепа виступив на боці шведського короля Карла ХІІ у війні з московією. Але така практика в той час була повсюдною. Коаліції створювалися і руйнувалися до Петра та після нього. Нічого такого, що могло викликати гнів Петра, Мазепа не зробив, і тим більше нічого поганого не було зроблено проти церкви, навіть навпаки. Але саме те, що Мазепа робив для церкви, і стало причиною анафеми. Адже він відновив храми, стіни яких і прийняли константинопольське православ’я, а отже, верховне духовенство мало просто повернутися до Києва, де воно завжди й було. А це, у свою чергу, ставить хрест на москві та московії як центрі новостворюваної держави, і Петро вирішив позбутися москви як символу і заклав нову столицю якраз на такій відстані, на якій від москви розташовано Київ. Тобто дії Івана Мазепи чітко вказували на місце, де є серце Русі і де знаходиться ця Русь, а весь гадючник із бояр та іншої погані, включаючи самого Петра, автоматично опиняються на задвірках Великої держави Руської. Тобто своїми діями Мазепа торпедував усе те, що Петро формалізував у 1721 році своїм указом про заснування росії та імперії.

Між іншим, із цього випливає досить кумедна ситуація. Як усі ми знаємо, зараз іде епопея за отримання УПЦ КП автокефалії, і пристрасті розгораються вже серйозні, і з тієї ж самої причини, що і триста років тому. Не будучи вірянином, я досить скептично ставлюся до всіх цих церковних баталій, але якщо це допоможе в боротьбі з ворогом, то й такі засоби є добрими. Тим більше що саме це запитання б’є під ватерлінію всю цю калошу з написом «росія». Так от, у запалі полеміки Вселенський патріарх Константинопольський зауважив, що найвищий православний престол не делегував комусь іншому ті церковні повноваження, які було надано Києву тисячу років тому. Тобто йдеться про узурпацію москвою цих повноважень.

Насправді в боротьбі за Томос питання поставлено не дуже коректно. Нам не потрібно отримувати автокефалію – нам просто потрібне підтвердження тих повноважень, які отримав київський князь Володимир для Києва. З цього випливає, що жодного відокремлення від московського патріархату не може бути в принципі, як і самого московського патріархату – також. Повинна відбутися реституція та повернення центру православ’я до Києва, а точніше – до системи Київського патріархату, а решта православних церков, у тому числі й в рф і за кордоном, мають прийняти підлегле становище.

Вселенський патріарх натякнув на цей стан речей, і саме так і треба чинити. Хоча, можливо, заходи розбито на два етапи: спочатку – формалізація роздільного існування з безумовним переходом усіх церков до Київського патріархату, а потім – формулювання питання про реституцію.

У будь-якому разі, мешканців московії вже викрито в крадіжці назви країни, в шахрайстві з питанням слов’янства, а церковні питання там закручено з усіма ознаками кримінального шахрайства. І ось цим вони пишаються, з цими прапорами вони повзають раком по багнюці і коять усі злочини, про які застерігав Бог у десяти заповідях на Смарагдових Скрижалях.

Але ми маємо ще пару штрихів, уже з інших епох.

(Далі буде)