Уперше опубліковано: 09.07.2018
Авторка перекладу: Світлана
Пам’ятаю свою училку історії, яка давала можливість із нею посперечатися і навіть ставила п’ять балів за помилкові, але добре обґрунтовані відповіді. Це не стосувалося політики партії та уряду, та ніхто особливо в це й не ліз, бо не розуміли, про що там сперечатися, а з інших питань – можна було дискутувати. І ось якось тема була про те, що головним рушієм прогресу стала торгівля, і від Генуї, Іспанії та Голландії швидко перейшли до Британської імперії та її воєн за панування на морі, а отже – на торговельних шляхах. Тоді було заведено міркувати про те, що цінувалося найбільше і що везли з найдальших куточків світу.
Тоді ще було дивно чути, що через спеції, наприклад, бійки розігрувалися не на жарт. І ось під час обговорення однієї з тем хтось поставив безневинне, на перший погляд, запитання про те, що ж таке продавала росія і якими експортними товарами вона славилася. Після того як виникла незручна пауза, училка взяла кермо у свої руки, але як виявилося, краще б вона цього не робила, бо список закінчився, майже не розпочавшись: хутро, мед і корабельний ліс. Останню позицію училка вимовила вже зовсім невпевнено. Видно було, що вона сама офігіла від такого короткого списку і хотіла б до лісу ще щось додати, але нічого не придумала.
Такі моменти спостерігалися неодноразово з різних тем, і завжди виникало стійке враження, що ось щойно ми підійшли до чергового табу. Але найчастіше таке відбувалося при обговоренні тем революції або Другої світової війни, а тут була «всесвітня історія» і каверзи начебто бути не повинно. Словом, училка переключила тему на щось інше, але осад залишився.
Довелося ще раз прочитати теми з підручника і навіть піти в міську бібліотеку, щоб почитати про те, чим і хто торгував у 16–17–18 століттях, і в книгах було безліч інформації з цього приводу, як прямої, так і непрямої, зокрема, тоді було здійснено неймовірне відкриття про походження портвейну внаслідок налагодження міжконтинентальних торговельних зв’язків. Але ось про російську імперію як виробника та експортера чогось потрібного в усьому світі – не було ні слова. Це при тому, що нам детально пояснювали, що торгівля працює нормально, коли двом сторонам є що продавати одна одній. Як приклад наводили спрощену схему торгівлі, коли за намисто та дзеркальця тубільці віддавали золоті зливки та коштовне каміння. Що характерно, у книгах можна було знайти дані про те, що майже всю промисловість, яка стала розвиватися в період Петра І, було створено іноземними фахівцями і з використанням іноземної техніки, обладнання і технологій. Це передбачало, що у відповідь із імперії повинен був іти зустрічний потік ліквідних товарів. І з цим виникли проблеми. У результаті так і не вдалося виявити титульний товар, який однозначно можна було б асоціювати з імперією. Хіба що кочувала ще одна теорія про те, що до Європи постачалася пшениця, з чого виникло твердження «росія годувала Європу».
Цей штамп настільки дурний, що міркувати про постачання пшениці просто нема сенсу, натомість є задокументований вирок російським продуктам, який було винесено ще дві сотні років тому.
Засновник класичної французької кухні Марі-Антуан Карем залишив по собі багату спадщину. Вважається, що саме він уперше обґрунтував теорію приготування основи для маси страв, зокрема – численних супів. Із нього почалося правильне приготування бульйонів. Крім того, навіть не знаючи імені цієї людини, ми все одно заочно їй дякуємо, коли пробуємо страви, які без неї не відбулися б. Соуси бешамель і велюте, торт «Наполеон» і тістечко «еклер» кожен із нас хоч раз куштував, а панянки, нашвидкуруч готуючи «шарлотку», теж віддають шану майстрові.
До речі, назва торта – не випадковість чи екстравагантність. Карем був кухарем Наполеона і Талейрана, а після остаточного розгрому Наполеона навіть недовго був у Петербурзі, де мав готувати страви імператорові Олександру І. Але коли він прибув на нове місце роботи, імператора в столиці не було, він поїхав у тривалу подорож, і Карем, не гаючи часу, став експериментувати з місцевими продуктами, від яких упав у відчай і незабаром покинув Петербург, тому що на місцевих продуктах він не зміг показати свою майстерніть. Тож Олександр так і не скуштував страв Карема.
Це означає, що в ті часи за тезу про те, що росія годує Європу, в Парижі можна було отримати голоблею по щах, бо це було б сприйнято як образу.
(Далі буде)