Головний експортний товар (Частина 2)

Проте торгівля була, і посилилася вона за Катерини, коли їй заманулося заволодіти Константинополем, на той час – Стамбулом, щоб підтвердити правонаступність від Візантії. Це їй не вдалося, але низка воєн із турками потребувала грошей, яких у казні не було все з тієї самої причини – торгувати банально не було чим. Тоді було відкрито єдиний потрібний у великих обсягах експортний товар – гарматне м’ясо. Відтоді царська армія стала «армією за викликом». Якщо у 18 столітті було цілком припустимо, що іноземці наймалися на службу в армії різних країн, то ось так, щоб ціла армія в десятки тисяч багнетів надавалася в оренду, – робила  тільки росія.

Усі наполеонівські війни, яких Олександр вів п’ять штук, було оплачено зі скарбниці Великої Британії за твердими оптовими розцінками. Причому якщо найманець-одинак ішов на службу та отримував за це платню, то цілі армії, які російський імператор віддавав у найми, нічого не отримували з грошей, які за них платили. Цар частину грошей залишав собі, коханому, а частину – спрямовував на погашення того самого кредиту на турецькі війни.

Такий стан справ дуже швидко зміцнів, і надання армії в оренду стало основним експортним потенціалом імперії. Відтоді до армії взагалі і до її втрат ставляться як до певної характеристики товару. Він може зіпсуватися частково або зовсім, і тоді його можна просто списати і забути. Головне – щоб він приніс потрібний прибуток. Таке ставлення було притаманне вже Саші Суворову, що покинув в Альпах тисячі своїх солдатів, які вимоталися і змерзли від безглуздих переходів. Він вчинив із ними, як із підгнилими помідорами чи яблуками. Але головне – не це. Вся імперія розглядалася вже виключно з погляду того, скільки цього товару там можна набрати.

Минуло двісті років, і за цей час було продемонстровано те саме ставлення до армії, втрат і країни. Зараз відбувається те саме, але в наш час є оперативний доступ до набагато більших обсягів інформації, і тепер усе видно рельєфніше. У тій самій Сирії працюють одразу два сорти військового товару: контрактники і найманці. Найманців віддають у найми, просто як граблі чи інший інвентар, а кадрові військові торгуються безпосередньо путіним. Причому експлуатувати російське гарматне м’ясо навчилися всі учасники війни: від Асада та іранців з одного боку до Туреччини, Саудівської Аравії та США – з іншого.

Якщо під таким кутом зору дивитися на цю ситуацію, то цілком зрозуміло, чому засекречено дані про втрати кадрових військових і тим більше – найманців з рф. Каліки і трупи заносяться до графи «Некондиційний, уцінений товар» або «Брак, що підлягає утилізації». Кому цікаво, скільки пішло на сміттєзвалище гнилої черешні, помідорів або динь? Та нікому не цікаво. Ось і тут – надавати цю інформацію немає жодного сенсу. І справді, баби ще народять, тим більше до рф приїхала маса іноземних туристів, які активно забивають голи в інші ворота, і так, що навіть офіційні особи московії звертаються до дівчат із проханням якщо вже й спати з іноземцями, то хоча б не з усіма.

Ба більше, такий підхід додав нового сенсу ставленню керівництва до своєї країни. Як ми вказували вище, імператори московії ставилися до своєї імперії як до резервуару потенційних рекрутів. Полководці це розуміли краще за інших, а тому князі Олександр Васильович Суворов-Римнікський та Михайло Іларіонович Кутузов, будучи великими рабовласниками, докладали максимум зусиль для відтворення гарматного м’яса. З цієї причини серед своїх людей вони практикували шлюби в 10–11-річному віці з надією на те, що баби почнуть народжувати в більш ранньому віці і дадуть більше потомства. Збереглися їхні власноручні листи, в яких вони наполягали на якнайшвидшому впровадженні таких заходів.

Між іншим, таке ставлення дуже перегукується з тим, що зараз демонструє путін та його команда. Якось вони собі вирішили, що нафта й газ годуватимуть їх вічно, а тому саме про це треба думати, плануючи завтрашній та післязавтрашній день. Ну, і зрозуміло, що коли з нафтою й газом стало зовсім не так, як це бачилося ще десять років тому, путінська московія поступово відновлює свій головний експортний потенціал, яким було, є і буде – те саме споконвічне і духовне гарматне м’ясо.

Зараз уже стало очевидним, що тупуватий та безталанний, але дуже жадібний путін оточив себе точнісінько такими самими покидьками. Відповідно до своїх здібностей вони намагаються спростити свою вотчину до найпримітивнішого рівня, і їм це вже вдалося. Умовно кажучи, московія являє собою два неоднакові простори, один із яких можна умовно назвати «Шубосховищем», у якому перебуває сам Путін та його оточення, а друге – «Вівцесховище». У другому просторі овець вистрижуть до ребер і надаватимуть в оренду, як це робили предки. Такий хід буде винятково споконвічним і дуже духовним, бо чогось іншого потрібного і масштабного – не буде.