Про «борців з режимом» у рф

Уперше опубліковано: 06.07.2018

Авторка перекладу: Світлана

Напевно, кожен нормальний українець запитував себе: що ж це за стадо таке – росіяни, які не здатні навіть пискнути наперекір будь-якій владі? Вони пишаються тим, що влада обікрала їх так, що аналогів цього в історії просто не існує. Вони легко заковтують і те, що в період падіння цін на нафту й газ зростання кількості їхніх мільярдерів продовжилося. І хоча вони знають, що мільярди складаються з грошей, вийнятих із їхніх кишень, але жодної паніки чи невдоволення. Вже повернулася давня практика роботи «правоохоронних» органів, коли вони можуть довільно затримати будь-кого (якщо не з номенклатури), привезти у відділення і катувати будь-якими способами, на які вистачить фантазії, не переймаючись слідами тортур на трупі, і ніхто за це не відповість. Причому якщо замордують чийогось сина чи дочку, батьки посумують трохи, накотять «поминальну» і незабаром забудуть про це. Вони розуміють, що вчиняти шум – небезпечно, бо там розкажуть, що їхнє чадо було терористом, переглядало українські сайти і десь поставило лайк, що майже рівносильне теракту чи диверсії. Потім – гріха не оберешся. А так – «Погиб Никодим, да и хрен с ним».

Те ж саме з десятками тисяч пристойних трупів та відвертих «конструкторів», привезених у цинку з України чи Сирії. Жодного бунту з цієї нагоди не помічено. Росіяни поступово привчилися їсти те, що в нормальних країнах не кожній свині наважаться дати, щоб не нарватися на позов захисників тварин. Вже кілька цілком обізнаних джерел із московії кажуть, що розроблено заходи не лише роботи банківської системи поза Свіфтом, а й російського сегмента Інтернету без виходу у Всесвітню мережу. Причому щодо Свіфту напрацьовано алгоритми, які передбачається ввести в дію як відповідь на відключення від системи банківських платежів, а з Інтернетом готуються розібратися превентивно. Тобто вже в роботі пропозиції про те, що з 1 січня 2019 року російський сегмент може стати автономним. Це тим більше виглядає ймовірним, бо джерела повідомляють, що місцеві жителі намагаються вже зараз шукати вихід із ситуації та якось імпортозмістити життєво важливі ресурси, наприклад, Порно-Хаб, доступ до серверів покеру та інших ключових інструментів.

За чотири з половиною роки ці питання порушувалися десятки разів і, залишившись без відповіді, – затихли. Тепер населення сусідньої країни сприймається як безвольне стадо рабів, генетично не здатне до опору. До речі, вся історія московії –свідчення цього. Там немає жодного випадку, коли населення повстало та винесло владу. Жовтневий переворот не береться до уваги. Там влада валялася на Фонтанці, і через неї переступали всі, окрім більшовиків. Вони її підняли з бруду, обтерли, і партію, яку вчора ніхто не знав (крім Охоронного відділення поліції), раптом залюбили до морів крові та гір трупів. Решту часу раби діяли за принципом «Влада дана від бога, а богу противитися марно». Причому влада, хай царська чи більшовицька, рвала ніздрі, лила свинець у глотку, вішала на гаки за ребра, колесувала, а потім – розстрілювала або просто топила разом з баржами і, зрештою, гнала на мільйонний забій у безперервних і марних війнах, а вони все одно вважали її від бога. Який же там бог, якщо його влада витворює таке? Якось само собою малюється рило з п’ятаком, рогами, а нижче – хвостом і копитами.

Але всі ми помиляємося. Там є борці з тиранією та особисто путіним. Насамперед це – медійно впізнавані люди, від творчої інтелігенції до журналістів та різних політичних діячів. Щойно з путіним щось трапиться, вони до пояса вивішуватимуться з телевізора і писатимуть багатотомні мемуари про те, як особисто вони все бачили, розуміли, засуджували та посильно боролися з режимом. Від Жириновського до Кончаловського, від Суркова до Михалкова – всі виявляться борцями. Микита Сергійович навіть перезніме знамениту сцену, де він розмазує торт по морді Сталіна, і робитиме те саме з мордою путіна. А потім – дасть широке інтерв’ю про те, як він, ризикуючи життям, ішов наперекір диктатурі і навіть був кілька разів убитий, але його чарівні вуса врятували його. Адже коли куля влучила йому в серце, в нього залишилося два виходи: або загинути, або врятуватися, і на збуджене запитання ведучого: «І що ж ви обрали?» – задумливо і глузливо відповість: «А як ви гадаєте?»

Навіть «артист Порєчєнков» розповідатиме про те, що в Донецьку він стріляв із кулемета не по українцях, а по Гіркіну, і навіть кудись йому влучив, але тому вдалося втекти. Загалом – нічого нового. Це не лише збіговисько рабів, а й моральних повій, що миттєво змінюють забарвлення, риторику та переконання.

Словом, люди як люди, тільки українське питання їх зовсім зіпсувало.